«Куп’янськ — розпечена сковорідка»: що розповідають врятовані з міста Відео
Григорій Садовський міцно тримає Джека на повідку, садить його на коліна, обіймає — боїться випустити собаку з рук після евакуації з Куп’янська. Галина, дружина Григорія, перш ніж поснідати в транзитному пункті після дороги, ділиться їжею з «дитиною» — так вона називає пса. Навколо метушаться волонтери: принесли плов, постіль, пакунки з гуманітаркою, приміряють Григорієві окуляри.
Стара дублянка, потерта шкіряна жилетка, светр, штани, документи й Джек на повідку — це все, що взяв із собою з Куп’янська 77-річний Григорій Садовський. У 75-річної Галини Адарюкової речей ще менше — немає навіть верхнього одягу.
«О третій годині 13-го числа, у суботу, вийшли і дійшли ми о шостій — о пів на сьому вечора до пункту, де нас мали забрати. Тільки вийшли — дощик іде. Я глянув праворуч — веселка, така красива, як навесні. На щастя, — сміється Григорій Садовський. — Слава Богу, що жінка дійшла, нас дев’ятеро людей ішло. На адреналіні».
Григорій — колишній водій Куп’янського молочноконсервного комбінату, Галина за фахом — лікарка. Як молода спеціалістка у 80-х вона отримала в Куп’янську квартиру. За майно й трималися, допоки все не знищили.
Галина називає Джека рятівником. Собака реагував на дрони «як індикатор». Пес залаяв і того дня, коли довелося залишити дім. Їхня п’ятиповерхівка у спальному районі в районі Стадіонної площі зруйнована.
«Якби не він, — показує Галина Адарюкова на Джека, — ми б, мабуть, уже з Богом розмовляли. Він тривогу підняв».
З кінця листопада подружжя взагалі не виходило з дому. Навколо тим часом точилися бої. Російські окупанти намагалися закріпитися в багатоповерхівках. Українська армія їх відшукувала й знищувала. Григорій каже, що росіян не зустрічав — бачив лише мертвих.
«Росіян не бачив — де вони й що вони. Тільки мертвих бачив. Ходив по воду — валялися біля 15-го дому, 21-го. Видать, розвідники вночі приходили, а їх знищували. Наші їх п*дорами називали, орками. Казали: десь тут руські. А потім — дрон. Засікли. Ми ледь живі залишилися».
Григорій вмовляв Галину рятуватися. Коли ще була можливість евакуюватися, дружина написала відмову за станом здоров’я — вона насилу пересувається.
«Я їй доводив: кажу, Галочко, ти нічого не бачиш. Якби ти побачила — усе чорне, повигорало. У квартирі повигорало, трупи валяються», — розповідає Григорій.
У подружжя є родичі, але їхні вмовляння не діяли. Згодом можливості для евакуації не стало. Галина і Григорій економили їжу й склали план.
«На папірці ручкою — цього стільки-то, консервів стільки-то. Підрахували: нас було троє — моя колега, лікарка, теж пенсіонерка Людмила Євгенівна — якщо раз на тиждень варити суп і щось на вечерю, до кінця лютого дотягнемо. Розпланували — нічого не вийшло. Все пропало», — каже Галина.
Бої посилювалися. Григорій двічі потрапляв під обстріли. У вересні під час атаки дрона уламок влучив Галині в обличчя. Вона сама надавала собі допомогу — шрами залишилися на її щоці.
«Куп’янськ — це розпечена сковорідка. Палає, згорає. Це страшно», — каже Галина Адарюкова.
Вона й досі не усвідомила навколишньої тиші та щиро шкодує, що разом із чоловіком не виїхала з Куп’янська заздалегідь.
«Я чотири місяці в темряві просиділа зі своєю колегою… Ми думали, що якось збережемо хоча б щось. А виявляється — втратили все. Те, в чому ми, і документи — все. Навіть верхнього одягу немає. Усе по нулях. Коли приїхали до Шевченкового, виявилося: життя ще триває. Коли приїхали до Харкова, кажу: “Боже! Зовсім інше життя”. І чого ми не поїхали, коли нас умовляли?» — говорить Галина.
У черзі на реєстрацію в транзитному центрі подружжю пояснили, що не кожен гуртожиток приймає людей із собаками.
«Коли сказали, що з собачкою не візьмуть, я сказав: надворі буду ночувати. Взяв валідол і чекаю», — плаче Григорій. Біля його ніг моститься Джек.
Люди в місті годували покинутих собак і котів.
«Годували, варили вермішель. З 22-го дому Таня з садочка — вона, бідна, щоранку вже біжить! Юля з 15-го дому трьох [котів] прихистила. Мати лежала хвора…», — згадує Григорій.
«Думала, що я ніколи не буду посміхатися, — говорить Галина. — Відчуття були такі. Дай Боже здоров’я всім, хто нам допоміг. Не тримайтеся ні за що. Виїжджайте. Дорожчого за життя нічого немає. На жаль, іноді це розумієш запізно».
Григорій зупиняється, щоб перевести подих.
«Кажуть, ми “зрадники”. А ви не зрадники? Повиїжджали, синів своїх — за кордон, і вони не зрадники. А моєї онучки пробув 3,5 року в АТО. Племінник Галочкин — ще з 2014-го. Поранений, комісований, а він усе одно пішов», — плаче чоловік.
Доля колеги Галини Людмили залишається невідомою. У групі з дев’яти людей разом із подружжям вона пройшла частину шляху через місто, але відстала й повернулася назад.
127-ма окрема важка механізована Харківська бригада тим часом повідомила, що в підвалі багатоповерхівки знайшли 14 людей, серед яких була родина з трьома дітьми — 2, 9 та 17 років.
«Нас у яму загнали — там, де ми всі ночували. Вони [російські військові] знали, що там цивільні, тримали, виставили охорону — тримати дім. Вогонь на себе викликали», — розповіли евакуйовані на відео 127-ї бригади.
«Повинні були полягти всі. І ті, і ті, і ми», — сказали мати трьох дітей.
У Харкові поліція склала на жінку адмінпротокол за невиконання батьківських обов’язків — залишення дітей у небезпеці попри примусову евакуацію. Максимум, що їй загрожує, — 1700 грн штрафу.
«Хапаємо документи і біжимо, поки живі»
Через загострення ситуації на прифронтових територіях Харківщини транзитний центр у Харкові працює в посиленому режимі та може одночасно розмістити до 150 людей. Тут надають фінансову, юридичну та психологічну допомогу, продуктові набори, засоби гігієни й речі для дітей.
«За попередній тиждень було зареєстровано 646 людей, і з них понад 400 — із Великобурлуцької громади», — розповів «МедіаПорту» керівник центру Сергій Мусієнко.
Серед них — 124 дитини, евакуйовані з сорока населених пунктів Великобурлуцької громади.
У черзі на отримання гуманітарної допомоги — Вікторія з 13-річною донькою. Вона родом із Покровська Донецької області, у 2022 війна змусила її переїхати знову — оселилися у Підсередньому Великобурлуцької громади за 30 км від кордону з росією.
Вікторія не хотіла залишати ще один дім: «Скільки ж можна їздити? Уже хочеться знайти одне місце, хочеться спокою, а його немає». Поїхали після обстрілу:
«У трикімнатній квартирі залишилося лише одне-єдине вікно, а після удару всі інші вилетіли. Спочатку було три “шахеди”, а потім — три КАБи. Вибуховою хвилею вся вулиця залишилася без вікон».
Вікторія звернулася до волонтерів, які допомогли родині забрати двох собак — Луну та Лорда (птахів і кролів віддали сусідам). Нині пріоритет — знайти житло, де дозволять проживання з тваринами.
«Настрій у мене бойовий. Руки є, ноги є, ціла, всі живі, здорові. Все буде добре», — упевнена Вікторія.
Жінка, яка двічі через війну втратила дім, закликає всіх, хто залишається у небезпечних зонах, не зволікати з евакуацією:
«Найголовніше — взяв документи й тікай, поки живий. Краще врятувати себе. Нажити можна все: і дім купити, і машину, і грошей заробити. Але якщо ти станеш інвалідом або помреш, то вже нічого в тебе не буде».
Олена Дубік виїхала з Приколотного разом із сином-першокласником.
«Примусова евакуація родин із дітьми. Не хотілося, щоб дитину забирали з сім’ї. Ми виїхали в суботу, 13 грудня. Залишаємося в Харкові, винаймаємо квартиру. Мені здається, я б і досі жила б там. Наче поки нічого страшного не було. Але коли били по будинках, були прильоти — тоді ставало дуже страшно», — говорить Олена.
Представники громадських організацій і психологи ДСНС намагаються всебічно допомогти евакуйованим.
Звернутися по психологічну допомогу може будь-хто охочий. Психологи пропонують підтримку одразу, щойно помічають ознаки стресу — сльози, тремтіння.
«Останнім часом люди приїжджають більш стабільні. Немає таких істерик, які були на початку 2023-го та у 2024 році», — каже психологиня Головного управління ДСНС у Харківській області Марія Шкурат.
Проте, за її спостереженнями, психологічної допомоги потребують майже всі, найбільше — маломобільні люди та діти.
«Чекають, поки будинок не розвалиться»
З кожним днем евакуаційні місії на прифронтових територіях стають небезпечнішими для екстрених служб і волонтерів, каже представник організації «Троянда на руці» Ара Карапетян:
«Вони чекають, поки будинок не розвалиться. А вже потім кажуть: “Все, виїжджаємо, бо жити більше ніде”».
Ара Карапетян закликає мешканців Куп’янської, Великобурлуцької та Вовчанської громад виїжджати, поки є така можливість:
«Поки хоча б більш-менш безпечно приїхати — і для них нормально, і ми хоч живі-здорові назад повернемося».
Торік команда втратила колегу Тиграна Галустяна. FPV-дрон атакував автомобіль волонтера дорогою на евакуацію цивільних у Донецькій області.
Сирський про ситуацію у Куп’янську
Сили оборони України продовжують знищувати російських військових у Куп’янську.
«Завдяки активним пошуково-ударним діям нам вдалося відкинути окупантів від Куп’янська та взяти під контроль майже 90% території міста», — повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.
За різними оцінками, у місті можуть перебувати від кількох десятків до кількох сотень окупантів.