Ми, вчителі та учні прифронтових територій, страшенно втомилися від екранів, неможливості навчатися наживо. Якщо школи Харкова ще можуть бачити дітей хоча б під землею, школи прикордонних громад можуть лише зустрічатися час від часу, але не в школі. Бо тих шкіл більше не існує. Діти громади, куди в перший день повномасштабного вторгнення зайшли російські війська, знають та пам’ятають, що таке вибухи. Їм було по три роки, коли це сталося. Але вони пам’ятають це й зараз, у другому класі. Так само пам’ятатимуть зруйнований садочок діти, по яких 22 жовтня вдарили ворожі дрони. Дякувати Богові, всі живі.

Ми вчимося дистанційно. Хтось — з безпечної відстані, хтось із відносно безпечного дому. Війна вивела дистанційне навчання на якісно новий рівень, й учителі України довели, що навчання онлайн теж може бути і цікавим, і ефективним.

Ми навчилися робити те, про що навіть не здогадувалися до війни, а наші діти довели, що кожен із них — супергерой, який може створювати свій світ навіть у таких важких умовах.

Фото: Ольга Істоцька/Facebook

У кожного вчителя, як і в мене, вчительки початкової школи, — своя історія дистанційного навчання. Ми пишемо її у співавторстві з дітьми. Разом знаходимо такий сюжет, який зацікавить кожного, хто приєднається до нашої історії. Ми створюємо своїх драконів, ельфів та гномів, ми малюємо своє небо…

Недаремно я починаю свою розповідь про навчання через екрани такими казковими словами. Перед тим як розповісти, що робить дистанційне навчання успішним, хочеться запитати кожного: а що робить процес навчання цікавим для вас? Коли ви самі навчаєтеся. Наші діти в класі є відображенням свого вчителя. Те, чим щиро захоплюєтеся ви, буде початком вашої казкової історії. Навіть якщо вона пишеться онлайн. Навіть якщо наше навчання дистанційне, ніхто не відбере у нас реальний світ. Він за межами школи, він за межами екрана, і саме в ньому наш розвиток та наша казка.

Фото: Ольга Істоцька/Facebook

Перше, що роблю я — показую дитині цю реальність, і те, що вона її може змінювати. Це важливо — бачити, що ти в шість років вже є тим, хто може щось змінювати. Зробити чийсь день кращим своїм добрим словом, врятувати життя своїм бутербродом, надихнути своєю вірою. Другий важливий момент — постійно спонукати дитину зробити один крок за межі можливого. Усе звичне вбиває казку. Щоразу, коли ми хочемо, щоб наші діти відчували задоволення від навчання, ми повинні створити такі умови, щоб їхнє серце билося швидше, ніж зазвичай. Постійно трошки за межею звичного.

Я дуже хочу, щоб дитина читала книги. Вона читає, бо вчителька так сказала, бо її змушує мама, а потім проходить тестування для розуміння, чи знає вона текст. Чи заохочує це? Ні. Чи чесно виконали б таку роботу дорослі? Ні. То чому її мають робити діти?!

Тому я не роблю тестів. Та все-таки як учитель хочу знати, що діти читали. І тут починається наша історія.

Фото: Ольга Істоцька/Facebook

Не занурюйте маленьких дітей в книгу, бо найчастіше вам це не вдасться. Можу довести. Спитайте неочікувано, які твори читали минулого року. Чи самі дасте відповідь? Не впевнена. Але варто вам винести історію та пригоди в реальний світ дітей, і герої будуть з вами назавжди. Не ви у книгу, книга — до вас.

Приготуймо пиріг Бобра? Що там у нього був за рецепт? Ви знаєте місце, де це відбувалося? Спробуйте знайти те сухе дерево! Побудуйте місце для їхньої ночівлі, як в казці, щоб герої зручно для себе відпочили.

Співайте разом із героями їхні пісні, розповідайте казки, будуйте їм житло, малюйте та ліпіть героїв, щоб можна було взяти їх у свої реальні ігри та пограти в ті, які вони пропонують у своїй казці, допомагайте долати перешкоди. Тоді наші історії оживають, стають частиною нашого життя, а герої стають друзями, яких ми пам’ятаємо завжди.

Цей метод читання книг дозволив читати поза уроком, та саме так ми відновили позакласне читання в умовах дистанційки.

Як вчителі ми будуємо такі завдання від серця, але у співпраці з розумом: вони мають розвивати усі ключові компетентності наших дітей. Тому при підготовці завдання варто дотримуватися певного чек-листа:

  • завдання на розвиток усного та писемного мовлення;
  • акторська майстерність;
  • соціальні навички;
  • цифрові навички;
  • патріотичне виховання;
  • волонтерська робота;
  • розвиток креативності;
  • розвиток критичного мислення;
  • життєві навички (дуже не подобається слово “самообслуговування”)
  • дрібна моторика та творчість;
  • родинні стосунки;
  • розвиток пам’яті;
  • розвиток уяви;
  • відпочинок та релакс.

Усе це є в одній книзі! Усе це має бути у наших завданнях. Кожна книга завершується соціальним проєктом, де ми змінюємо чийсь та свій власний світ! І це круто.

Та не тільки на читанні ми пишемо свою казкову історію.

Я досліджую світ — урок про СВІТ. А ми ж його і фарбуємо! Тому прибираємо підручники та друковані зошити — це все для підготовки вчителя до уроку, на якому ми будемо спілкуватися, створювати, аналізувати, міркувати та досліджувати. Обов’язково з казкою!

Створіть свій розпорядок дня. А тепер вставте у ваш день одну неможливу справу! Вставте логічно, бо якщо ви збираєтеся потрапити під полуничний дощ зранку, то на уроках будете брудні. То де ж ваша мрійлива справа буде доречною?

Чудово! Ми розібралися з тим, що таке спільноти! А якби у світі існувала фантастична спільнота, то яка вона була б? О! Спільнота хитрих зайців? А які правила будуть у вашій спільноті?

А які правила можуть бути? Діти кажуть, що, наприклад, не їсти останню морквинку, поважати усіх, не розвішувати вуха тощо.

Зошит «Я досліджую світ» може бути витвором мистецтва! До речі, ми беремо у 2-му класі зошит формату А4 — це дуже зручно.

Кольоровий світ, казка, мрія мають бути в кожному вашому кроці навчання. Часто я прошу дітей не здавати мені нудні зошити з української мови та математики, бо тоді світ стає сірим. А коли вони додають туди фарб, малюють щось світле й добре, я розумію, як багато в цьому є: я усміхнулася, розгорнувши зошит, дитина усміхалася, поки малювала, дитина робила щось для когось лише для того, щоб цей хтось усміхнувся! Це неоціненна краплинка мого впливу на них.

Світ наповнений людьми. Пустіть їх у свою історію, дайте написати свою сторінку вашої книги. Письменники, волонтери, військові, пекарі та діти інших шкіл — усі мають бути частиною навчання, бо у кожного є щось, чого ми поки не знаємо.

Ось таке воно — дистанційне навчання прикордонних шкіл.