«Харків значно глибший, але це інколи неможливо передати словами»: гурт OKAZIA готує перший сольний концерт Інтерв'ю
6 червня у Харкові відбудеться перший сольний концерт інді-гурту OKAZIA. У програму увійдуть п’ятнадцять пісень, частина з яких уперше прозвучить під час виступу. Як утворився гурт, хто створює пісні та музику і чому Харків «запускає кровообіг», вокалістка «Оказії» Сніжана розповіла «МедіаПорту».
Розкажи про себе.
Мене звати Сніжка, повне ім’я — Сніжана Ніколаєнко. Мені 23 роки, я працюю контент-мейкеркою в театрі «Нафта» і в просторі для юнаків та юначок «Уява». І я є вокалісткою гурту OKAZIA.
Як ти прийшла до музики?
Я завжди дуже любила її слухати — в мене постійно якісь видіння народжуються, коли слухаю: фігури, люди, які б під це рухались, якась постановка. Десь у п’ять років у моєї мами була спроба віддати мене на фортепіано. Вже на другому занятті мені стало нудно, нам намагалися пояснити теорію, а мені просто треба було тикати по клавішах. Паралельно я ходила на балет, потім ще танці переслідували мене в підлітковому віці. А оскільки це пов’язано з музикою, то в мене зʼявилося певне відчуття ритму.
Коли я вступила на соціологічний факультет в університеті Каразіна, там був конкурс Alma Mater, де ми могли показати себе та свої таланти. Я дуже хотіла танцювати, сподівалася, що мене помітять, візьмуть. Там був якийсь танець, який мені дуже подобався. А потім нас покликали до студдекана (студентської деканеси, тобто студентської голови ради факультету). Заходимо в кабінет — і нам кажуть, що буде постановка «Холодного серця», моя задача буде грати та співати.
Перша пісня, яку я виконала перед публікою, була саме в межах цього конкурсу. І це був мій перший досвід занять з людиною, яка розуміється на вокалі, яка мені могла щось підказати. А до цього я сама собі щось співала, рвала горлянку, на укулеле трошки грала.
Потім був мій перший гурт. Правда, тоді я не знала, що я роблю. І мені здається, що це був дуже поганий досвід, але поганий досвід мене теж чомусь навчив: того гурту вже немає, проте з людиною, з якою я познайомилась там, ми зробили «Оказію».
Як виникла OKAZIA, хто в складі групи?
OKAZIA бере своє коріння з того першого гурту, проте зараз все здається таким далеким, ніби не моїм. Я була абсолютно інфантильна, в якомусь більш російському середовищі. Не скажу, що українського не було, але це був дуже дивний мікс. Я слухала американське, російське і паралельно українське в одному плейлисті.
Але завдяки тому гурту я познайомилася з нашим композитором Мішею [Михайло Зарубіним], він взагалі басист, але йому завжди було цікаво щось писати, у нього було багато напрацювань. Він може накидати доволі нестандартні композиції. А от тексти та вокальні партії пишу я. І в разі чого Міша мене поправляє.
На початку повномасштабної я була за кордоном у своєї тітки в Марселі, мені дуже бракувало музики. Я не знала, де її шукати. Я не хотіла спілкуватись з кимось з місцевих, там люди мене не розуміли, не розуміли мого контексту. Я можу вивчити їхню мову, але у них зовсім інші, як для мене, поверхневі цінності якісь на той період були. Коли у тебе стається цей злам, коли ти бачиш, що війна так близько, на тих вулицях, по яких ти ходила, то ти вже не можеш спілкуватися про погоду або шмотки, тобто у тебе інше в голові. Тому не змогла я там адаптуватись, була одиначкою.
У той час ми з людьми з попереднього гурту збиралися на зідзвони, які були непродуктивним. Я розуміла, що хочу більш явної та стабільної діяльності гурту. Як шукати гурт в Марселі, я не знала, та й боялась цього. І Міша сказав, що він теж відчуває потребу робити музику більш впевнено та стабільно. Він сказав, що був би не проти зробити щось нове. Під час цих розмов і виникла OKAZIA. Ми вигадали назву, концепцію, куди ми хочемо рухатись. У нього вже була певна кількість напрацьованого матеріалу, декілька інструментальних демок точно.
Ми проіснували рік в онлайн-форматі, до того, як зустрілися в Харкові і такі: «Все, будемо тут групу робити справжню, існуючу, яку пощупати можна, людей зберемо». І так ми почали переводити «Оказію» в офлайн. Зверталися до різних пабліків, шукали через TikTok, Instagram, просили поширювати друзів, що шукаємо ударника або ударницю, басиста або басистку; піаніста чи піаністку — це досі дуже складно, ми ніяк не можемо знайти. І есемемника або есемемницю хотіли б в ідеалі, знайти, бо соцмережі — це дуже важко. Загалом, у потоці цих пошуків ми знайшли Аліну [Аліна Душена], яка у нас наразі є ударницею та Марі [Марія Стрілець], басистку.
І я така: «Підождіть, тут що, вимальовується зараз жіночий бенд?!» Я уявити собі такого не могла! Це цікаво, це зовсім інший досвід. Дуже приємний, дуже відповідальний досвід. Дівчата мені дуже резонують.
Аліна раніше була спортсменкою. І досі цікавиться спортом. І в музиці проявляється ця спортивна дисциплінованість. Для ударниці це дуже добре, тому що у неї ціла кухня на сцені. Мені здається, що в її голові відбуваються якісь менеджерські процеси під час виступів та репетицій, за рахунок яких вона дуже добре справляється зі своєю роллю в ударниці.
Коли я стою з нею на сцені, впевнена, що точно все буде добре. І те саме я можу сказати про Марі, тому що в неї теж великий досвід за плечима, в неї було дуже багато гуртів, вона дуже швидко вчить матеріал.
В нас не буває баталій, якихось «ти там зіграла не те» — такого нема. Якщо хтось лажає, ми всі знаємо, що хтось лажає, але все дуже добре все одно. Ми після кожного нашого виступу виходимо такі натхненні, незважаючи на те, що було так чи не так. Дуже пощастило знайти таких людей!
Розкажи про цінності та концепцію «Оказії».
Це дуже важливе питання. Чим швидше ви його вирішите в будь-якому вашому проєкті, тим легше ви будете відсікати щось непотрібне потім на вашому шляху. Якщо коротко, то нам важливо зберігати та інтегрувати українські канони, якірки української культури в сучасному звучанні, бути щирими і правдивими, перепрошивати усвідомлення людей щодо української культури, ставитися до слухачів, як до тих, із ким ми ведемо діалог, а не як до споживачів.
Для нас дуже важливо, до прикладу, коли ми працюємо над міфологічними піснями, такими як «Мавка», «Чугайстер», читати статті, матеріали з відповідної теми, брейнштормити. Але водночас оцю міфологічність для нас важливо вписати в наш конкретний контекст. Поєднувати це вдало.
Для нас є важливим досліджувати українську культуру через музику. Музика в цьому сенсі дуже пластична: вона звучить на фоні дуже часто та під час прослуховування точно буде щось відкладатися, буде щось переформатовуватися в голові. Пісні — це дуже афірмативна річ, яка тебе може кудись пересунути. Тому якщо ми можемо використати це як такий спосіб зміни свідомості, чому би ні. І, звісно, ми, по-перше, говоримо про те, що нам самим цікаво вивчати.
Для нас важливо, що те знання, що здавалося може лише стояти на полицях, як щось дуже нудне, раптом в твоїх навушниках, коли ти йдеш до роботи, і воно дуже живе.
Для нас важливо працювати із будовою тексту: намагаємося уникати банальності в римах/образах. Нам хочеться, щоб нас здебільшого митці, мисткині слухали, бо мені здається, що це цікавий спосіб віднайти діалог. Тобто хтось, надихнувшись нашою творчістю, щось нам відповів своїм мистецтвом, і ми такі: «Вау, круто! Наших більше, це класно, ми можемо від цього піти в розвиток чогось ще в нашій творчості!»
Нам не цікаво бути на голову вище слухачів. Оцей весь концепт зірок, який там був раніше, фанатів, це трошечки не про те. Нам цікаво показувати внутрішню кухню, створення мистецького продукту. Це дуже важливо, що ми можемо людям сказати: «Дивіться, ми хочемо випустити новий кліп. У нас нового кліпу нема тому, що ми, просто ще не назбирали коштів, у нас немає такого фінансування». Тобто, да, це про те, аби напряму з людьми розмовляти про те, як це все виглядає.
Як ви обирали назву?
Мені здається, ми її реально обрали в перший день нашого заснування. Ми думали про те, що це має бути точно цікаве слово, щоб воно символізувало нашу просвітницьку роль. Ми дивилися на звучання, на довжину, на сенс. І якось, коли ми побачили оказію, воно у нас підійшло по декількох категоріях. По-перше, воно було дуже звучне, легко його було запам’ятати, легко промовити. Три склади. І в латинському варіанті гарно ця назва виглядає. По-друге, нам сподобалось візуально. Плюс, добре промовляється. Ну і сенсово дуже підходило.
«Оказія» — це про право відрізнятися: якщо ми не підходимо під якийсь стандарт, то ми такі: «Ну це тому, що ми «Оказія», ми експериментуємо, ми пропонуємо, ми можемо дозволити собі випустити пісню, а потім її видалити з майданчиків, тому що ми вже в іншому контексті, в місті Харкові, у своєму середовищі.
Як працюється і твориться в Харкові зараз? Що надихає, що демотивує?
Працюється складно, надихатися легко, але це натхнення не завжди має своє завершення як дія. Коли я була в Марселі, мені було значно легше писати тексти. У мене було багато вільного часу, я могла собі дозволити побільше читати, побільше пробувати, мати час взагалі просто сісти. Бо для мене важливо сісти, звільнити простір, як інформаційно, так і фізично, хоча б на 30 хвилин, щоб щось за ці 30 хвилин народилося. Тобто я можу працювати доволі швидко, але в такому вакуумі.
І коли в мене був цей вакуум в Марселі, то ми дуже швидко випускали пісні. Якийсь період у нас були сингли щомісяця. Це був добрий період, але потім, повернувшись до Харкова, мене затягнула менеджерська робота, про щось домовитися, у когось щось запитати.
Я відчуваю провину, коли мені треба писати в буденному ритмі своєму, коли купа справ. Бо для мене це дуже романтизований процес. Мені здається, що зараз до мене говорить космос чи Всесвіт, чи Бог, чи щось до мене говорить, чого я не знаю. І маю бути тільки з цим. І поряд ніхто навіть дихати не може, тому що зараз дуже важливий процес.
Але якщо ти хочеш нормально існувати, як гурт надалі, щоб нічого тобі не заважало, не спиняло, то ти маєш вчитися працювати за будь-яких обставин. І зараз мені дуже швидко треба писати тексти до нашого концерту. Заважають обстріли, проте з обстрілами легше, коли ти з мистецтвом. Це дуже допомагає, це зразу тебе включає, ти як супермен стаєш. Все, я все витримаю, в мене концерт.
Харків люблю, я рада, що я тут, тому що коли я робила все в Марселі, це було з єдиною думкою, паливом, що колись я повернуся саме сюди і ми тут будемо це виконувати. І дуже багато сил давало. Люблю Харків. Шкода тільки, що таке географічне положення в нього. Шкода тільки, що не всі люди помічають, наскільки це місто дійсно круте, і бачать тільки його стереотипізований, дуже спрощений вигляд.
Тому що Харків значно глибший, але це інколи неможливо передати словами. Ти не знаєш, як пояснити, що саме тобі тут подобається. От прийди сюди, стань і відчуй, тут якась інша енергія. Походи по місту один день, ти вже по-іншому будеш себе відчувати. Не знаю, він кровообіг запускає, він запускає якісь речовини поживні, він мені дає певні гормони щастя. Тут мені все знайоме — це теж дуже заспокоює нервову систему, коли ти така: я можу не думати, куди мені йти, мене ноги самі ведуть і вони мене кудись доведуть. В Харкові є свої складнощі, але це ж дім.
Розкажи про концерт, який планується.
У цьому концерті буде 15 пісень, п’ять з них нові! Восени 2022 року ми випустили ЕР «Між світами». І зараз ми пишемо другу його частину. Вже є на стримінгах пісня «Відьма». І скоро будуть ще три пісні — «Вовкулака», «Мольфар» та «Купала».
Ми ці міфологічні композиції пишемо так, щоб кожна пісня була продовженням попередньої. І нарешті на цьому концерті ми покажемо всю цю історію від початку до кінця. Сюжет такий: є хлопець, який пішов у ліс, загубився там серед мавок, чугайстрів і тому подібних. На концерті слухачі та слухачки дізнаються, де цей хлопець врешті опинився, чи повернувся він додому, чи лишився там з відьмами, вовкулаками.
Також там буде дві пісні, які ми в майбутньому хотіли б розвинути в історію про певні психологічні пастки. Наприклад, про внутрішнього критика.
Також буде пісня про те, як люди лишають слід на нас, чи то шрами, чи то спогади — те що, лишається з тобою як памʼять.
Ми будемо на сцені самі, вперше. Це для нас можливість наповнити простір своєю енергетикою. І багато людей нам в цьому зараз допомагає, підтримує.
Концерт буде в ДК «Артерія» 6 червня о 19:00 (квитки доступні онлайн). Ми дуже раді, що у нас є такий простір в місті, як «Артерія», тому що можна там себе безпечно почувати. Ми мріємо про цей майданчик вже рік. І зараз ми нарешті на цьому етапі, коли ми можемо хоча б замахнутися на те, що ми можемо зібрати такий майданчик самі. Я ще до останнього не впевнена, чи ми його зберемо, аби покрити певні витрати за майданчик. Є таке хвилювання. Ну, власне, це зворотній бік незалежного гурту. Хочете робити своє і щось нестандартне, то треба якось думати, як це людям подати. Після концерту ми хочемо робити тільки краще, тільки більш концептуально, тільки більш вражаюче.