Історія слідчого, репортаж після авіаудару: Харків у фокусі іноземних медіа
У третьому випуску короткого огляду іноземних медіа на MediaPort — історія поліцейського та репортаж з будинку, куди влучила російська авіабомба.
Портрет головного харківського слідчого Сергія Болвінова, знятий у розбомбленій будівлі Головного управління поліції Харківщини, очолює статтю The Washington Post. У ній йдеться про те, як харківські поліцейські розслідують російські воєнні злочини. Центральним спікером у матеріалі виступає керівник слідчих Харківщини Сергій Болвінов.
«За останні 2½ року Болвінов, начальник Слідчого управління Національної поліції Харківської області, розслідував загибель кожного цивільного в цьому куточку північно-східної України. Вбитих ракетами та дронами. Похованих під завалами. Ексгумованих із масових поховань. Усіх 2678 з них, включаючи 93 дитини. Він і його команда збирають рештки тіл. Вимірюють уламки та зберігають ракети на спеціальному цвинтарі. Вони збирають докази для своїх справ. Болвінов знає винного. Але — як і чи взагалі російські офіційні особи та війська колись будуть покарані за свої воєнні злочини — незрозуміло».
42-річний Болвінов очолив Слідче управління за два місяці до повномасштабного вторгнення. І міг виїхати з родиною як батько трьох неповнолітніх дітей. Натомість відправив подалі родину, востаннє вони були разом у січні.
«Харків — це його життя; тут він народився, виріс, здобув освіту, одружився та працював. Він відмовляється покинути свою посаду, навіть коли його спогади знищуються вщент і замінюються болем. Ракета влучила у будівлю поліції, де він працює. Дев’ять людей загинули. Бомба знищила будинок, де він жив під час навчання. Ще четверо загинули».
Він припинив говорити російською, почав медитувати і працювати більше, йдеться у статті.
Авторка відвідує нараду поліцейських, під час якої Болвінов робить нотатки на iPad…
«За його роботу з розслідування воєнних злочинів росія зарахувала його до списку воєнних злочинців — іронічно — і оприлюднила його особисту інформацію, включаючи номер мобільного телефону, адресу батьків, день народження».
…йде на місце загибелі двох дівчат у парку Юр’єва 30 серпня…
«Кожен день росія забирає чиєсь життя, — каже Болвінов. — Життя 14-річної Софії чи 18-річної Вероніки. У нормальному світі ми не повинні збирати тіла дівчат по частинах».
…та відвідує прощання із поліцейським полку особливого призначення Олександром Поповичем, якого вбив російський дрон у Куп’янську.
«Труну ще не завантажили у катафалк, який має доставити офіцера на те саме кладовище, що й 14-річну Софію, але Болвінов має повернутися до роботи. Лунає сигнал повітряної тривоги. Ще одна ракета у повітрі».
Le Monde публікує репортаж з 12-поверхового будинку на вулиці Біблика, 2-Д в Індустріальному районі Харкова, куди 30 серпня влучила російська авіабомба. Авторка відзначає, як багато харків’ян мають сімейні зв’язки із росією («у кожного тут є двоюрідний брат у росії»).
Після обстрілу Тетяна, одна з мешканок будинку, сповістила рідних, що вона у безпеці.
«Вона повідомила всіх, крім своєї двоюрідної сестри Ангеліни, яка живе у Москві. Ангеліна виросла в тому ж районі, що й Тетяна, і також навчалася в тій самій школі №119, перш ніж переїхала до сусідньої росії зі своїм чоловіком. Але навесні 2022 року, коли армія Путіна намагалася «взяти» Харків, ракети посипалися на це місто з 1,5 млн жителів, і коли Тетяна надіслала Ангеліні фото танків і руйнувань, та засміялася: це були, мовляв, очевидно «фейкові» знімки. «Вона написала мені: «Ми вас захистимо», — продовжує Тетяна. «З того часу для мене все скінчилося. Я перестала писати їй у WhatsApp та Viber».
34-річний рятувальник Павло, який працював на місці удару, розповів, що видалив номер двоюрідного брата своєї матері та його «повії-дружини», як він сказав з порожнім поглядом, зі своїх контактів.
«Два роки тому, як він пояснив, він копав могили в Ізюмі, місті-мученику за 100 км звідси, яке потрапило в руки росіян навесні 2022 року, перш ніж було звільнене у вересні. «Я бачив жінок і дітей, розстріляних ззаду, з дірками у головах; у мене занадто багато гніву та ненависті», — коротко сказав рятувальник, стиснувши щелепи. Карабіни та вогнетривкі рукавички на його тілі виглядали як лицарські обладунки. «Ми більше не можемо спілкуватися».
Журналісти приїхали до будинку і наступного дня.
«Двір знову був заповнений дітьми, які щодуху каталися на велосипедах. Гойдалки злітали в небо, а пенсіонери повернулися на свої лавки».
Рятувальники супроводжували до власної квартири Настю, одну з уцілілих під час удару. У момент обстрілу вона працювала — робила манікюр невістці у квартирі на п’ятому поверсі.
«Звичайний лак, гель, блискітки, накладні нігті… «Я можу зробити все», — зітхнула вона, дивлячись на свій напівперманентний французький манікюр, який витримав вибух і пожежу. «Коли бомба впала нам на голову, я закричала: «Моя дитинко!» На щастя, 30 серпня був день народження моєї свекрухи, і вона взяла мого сина до «Немо», дельфінарію в Харкові, щоб відсвяткувати. Ми з невісткою злетіли вниз п’ятьма поверхами менш ніж за хвилину. А тоді ліфт обвалився. Насті дозволили піднятися в обгорілий каркас будинку, щоб забрати кілька речей. Її свекор Олег і свекруха Неля випередили її, винісши з кухні банки з фруктами та компотом…».
Однією з героїнь статті стала 24-річна харківська журналістка Олена Клименко. У неї теж є родичі у росії, з якими вона не спілкується. Родина Олени по батьківській лінії походить з Донецька та Луганська. Під час повномасштабної війни Клименко пережила окупацію на Харківщині.
«Відтоді, як моє село окупували, я знаю, що можу померти будь-якої миті, тому хочу зробити все негайно, швидко, зараз, — підсумувала журналістка. — Я вивчаю англійську. Не хочу пропустити нічого». Вона додала: «Коли мене переповнює гнів, я пишу вірші — це крик моєї душі. Я пишу їх російською і публікую на Facebook, щоб і вони, там, могли зрозуміти».
Один з них під назвою «Братские народы» вона зачитала для Le Monde. Вірш перебили нові вибухи — Харків знову атакували.
«Олена схопила свою сумку і приєдналася до натовпу на сходах метро. «Росіяни ці дні лютують», — сказала вона на платформі. З телефону дізналася, що через два дні після удару по будинку 2-Д, обстріляно торговельний центр. Вона знову стягнула своє світле волосся у тугий пучок, ніби хотіла виглядати ще рішучіше: «Чесно, хіба «брати» таке роблять?»
*«росія» MediaPort публікує з маленької літери у новинах, матеріалах, цитатах за власним редакційним рішенням