«Історико-культурний ареал може бути одним з драйверів розвитку Харкова», — архітектор Віктор Дворніков

Ви є представником робочої групи при Міністерстві культури України «Штаб порятунку спадщини». Як би ви коротко охарактеризували ситуацію зі збереженням пам’яток архітектури та цінної забудови Харкова? Як вона виглядає у порівнянні з іншими регіонами?

Харків є найбільш постраждалим містом-мегаполісом серед інших міст України, які мають великий історичний ареал. За результатами нашого обстеження ми виявили понад 350 об’єктів спадщини, які зазнали пошкоджень різного рівня.

Це кожна третя пам’ятка в регіоні?

Приблизно так. У нас найвищий рівень об’єктів, пошкоджених саме в одному місті. Загалом в області, включаючи Харків, ми виявили понад 450 пошкоджених об’єктів спадщини. Але це не остаточна цифра. Залишається велика кількість міст і сіл у прифронтовій зоні, де ми ще не були і де через бойові дії досить важко встановити кількість пошкоджених об’єктів.

Наскільки суттєві ці пошкодження?

По-різному. Є об’єкти напівзруйновані. Є об’єкти з незначними пошкодженнями. Є такі, які були пошкоджені лише поверхнево, тобто є незначні сліди від уламків або мають пошкоджені вікна. В залежності від характеру пошкоджень, їх стан коливається від аварійного стану до такого, що майже не потребує ніякого втручання.

Тих, що в аварійному стані, багато?

Ми зафіксували близько 60 об’єктів, які представляють високу цінність і мають великий рівень пошкодження. Але це лише попередній список, бо у нас робота організована таким чином, що ми спочатку робили верифікаційне обстеження, тобто поверхневий зовнішній огляд. А далі, протягом року, робимо глибинне обстеження об’єктів. Близько 70 об’єктів ми вже встигли обстежити таким чином і ще у в нашому переліку на глибинне обстеження залишається близько 20 об’єктів у Харкові. Тому можемо казати, що близько 90 об’єктів в цілому мають достатньо серйозні пошкодження.

Віктор Дворніков обстежує пам’ятки Харкова після обстрілів

Чи можна казати, що якісь об’єкти архітектурної спадщини втрачені остаточно?

На щастя, в Харкові і на Харківщині ми не маємо наразі жодного повністю втраченого об’єкта. Є кілька об’єктів, які мають дуже серйозний рівень пошкодження. Але в принципі всі вони підлягають відновленню.

Що це за об’єкти?

Перший і найвідоміший — це національний літературно-меморіальний музей в Сковородинівці. Окрім впливу вибухової хвилі, там був ще вплив від пожежі. Через це в садибі повністю зруйноване все внутрішнє оздоблення, внутрішні конструкції перегородки, перекриття, дах. І вже другий рік вона стоїть незаконсервована і незахищена від опадів. Цей вплив для будівлі найгірший.

Тобто стан музею за понад рік після обстрілу ще погіршився?

Погіршився і буде погіршуватися надалі, якщо не будуть вжиті заходи консервації із захисту мурування стін, із захисту фундаментів. Оскільки опади потрапляють всередину приміщення, вони підмивають фундаменти зсередини. Враховуючи те, що там кладка виконана на вапняному розчині, будинок вже перебуває в ступені дуже високого рівня пошкодження і подальшої деградації. На це слід зважати.

Я пам’ятаю, що минулого року пан Ткаченко, тодішній міністр культури приїжджав, обіцяв, розповідав, як законсервують будівлю музею, тому що це першочергова потреба. Але з ваших слів я розумію, що ніхто нічого не зробив.

Минулого року музей руйнувався. Там прогресували тріщини в стінах і відбувалися процеси обвалу окремих перемичок над віконними отворами. Цього року, звісно, ця тенденція збережеться і лише прискориться.

Щоправда, останні пів року я там не був і не можу сказати, що там відбувається. Але весь минулий рік ми з колегами як волонтери займалися ремонтом даху на будівлі, яка стоїть поруч. Там дерев’яна господарська споруда, якій, до речі, понад 200 років. Вона також пошкоджена вибуховою хвилею. Рік ми спостерігали, що там [на території музею] відбувається. Багато хто приїздив і давав обіцянки, але віз і нині там. Є таке враження, що нема політичної волі змінити цю ситуацію. Це моє особисте враження.

Чому ви так вважаєте?

Оскільки цей об’єкт має статус національного значення, відбувається перетин багатьох інтересів. Це об’єкт, пов’язаний з Григорієм Сковородою. Це підсилює його значення і значущість. До того ж не йдеться про якесь дуже серйозне фінансування. В масштабах Харкова чи області можна було б легко знайти такі кошти.

А волонтери не планують цим займатися?

Це не рівень роботи волонтерів. Пам’ятка національного значення передбачає значну кількість процедур, навіть для протиаварійних робіт. Ми, як волонтери, провели перші протиаварійні роботи і встигли накрити тимчасовим покриттям комору поряд з садибою. А на самій садибі дуже велика кількість роботи, яку треба виконувати на системній основі у встановленому законом порядку. Наголошую, що ми працювали з будівлею комори, а не самої садиби. А садиба стоїть з відкритими стінами і потерпає від опадів. Консервація має відбуватися на основі проєкту, який треба розробити і затвердити. Це потребує фінансування. Ми прораховували бюджет на консервацію і розробляли проєкт на волонтерських засадах. Потрібно 50-60 тис. дол. Це невеликі кошти для такого об’єкта. Але законсервувавши, ми його зможемо тримати в такому стані 10-15 років без проблем.

А якщо ні?

Тоді питання часу. Подальший обвал може статися і цього року.

Національний літературно-меморіальний музей Сковороди. Фото Сашка Бринзи

Які ще об’єкти мають серйозний рівень пошкодження?

Будівля колишнього маєтку Павлових у Харкові. Це Полтавський шлях, 13. На цьому об’єкті втрачено приблизно 30% зовнішніх конструкцій стін, а саме центральний фасад з портиком. Тобто втрачено те, що в ньому представляло найбільшу цінність. Ці втрати сталися не в останню чергу через недбальство посадовців і дії комунальних служб, які вивезли на смітник цілі фрагменти стін, цегли, які можна було використати при реставрації, дерев’яні конструкції перекриттів і даху. Через це там достатньо серйозна проблема — відбудова буде відбуватися вже новими матеріалами, хоча ми мали все, щоби забезпечити зберігання донорських матеріалів. Це дуже прикро.

Також серйозно пошкоджено будівлю Палацу праці. Це наймасштабніша пам’ятка в Україні, яка зазнала пошкодження через російську агресію. Цей об’єкт має площу понад 23 тис. кв. м. і там дуже серйозні руйнації в середині. Зовні ми бачимо лише відсутні вікна і часткове пошкодження фасадного оздоблення з боку Майдану Конституції. Помітно, що відсутній дах. Але в цілому там дуже серйозні пошкодження. Значна кількість перекриттів в аварійному стані. Фрагменти стін у внутрішніх дворах, також потребують серйозного втручання.

Наступна група суттєво пошкоджених об’єктів — на майдані Героїв Небесної сотні. Це і корпус університету (колишній університет сільського господарства, зараз — Державний біотехнологічний університет), і апеляційний суд, і будівля комендатури, яка стоїть поруч, і будівля районної прокуратури, і житловий будинок. В принципі вся забудова, що оточує цю площу, достатньо сильно пошкоджена, хоча зовні це не очевидно.

Чому так?

Через надпотужну вибухову хвилю ці будівлі зазнали структурного пошкодження. В них утворилися тріщини. Вибуховою хвилею пошкоджені дахи, покрівлі. Там скрізь є проблеми. І ще два осередки, де сконцентровані обєкти, що зазнали серйозних пошкоджень.

Перший — це узвіз Куликівський, де 4 об’єкти пошкоджені через приліт ракети і ще стільки ж — через артилерійський обстріл, який був навесні 2022 року. Другий — це Головне управління Нацполіції і всі будинки, які його оточують. Це і корпус університету, і корпус ХІСІ (університет будівництва та архітектури), і забудова по вул. Чернишевській. Там також кілька об’єктів, серед яких пам’ятка національного значення на Чернишевській, 14, будівля Художнього музею і садиби, які далі йдуть по Чернишевській — 20, 22, 24, і будинок, який виходить на майдан п’яти кутів, житловий будинок. В цьому будинку дуже серйозні руйнації і ризик його втрати такий саме, як і маєтку Павлових. Звісно, ділянка навколо облдержадміністрації, де пошкоджено більше десятка об’єктів.

Хто і що має робити, аби зберегти ці будівлі?

Тут однозначної відповіді немає. Можу сказати лише, як воно мало б працювати, на мою думку і на думку колег, які дотичні до реставрації. Ми вважаємо, що, по-перше, має бути створений певний механізм пріоритезації об’єктів спадщини, за яким мали б визначати, що і де треба першочергово робити. По-друге, потрібіно створити механізм фінансування таких робіт. І по-третє, забезпечити контроль їхньої якості.

Нажаль, сьогодні в Харкові залишилося дуже мало реставраторів. Кафедра реставрації, яка була на базі ХІСІ, взагалі зникла. Тому зараз дуже гостро стане питання щодо підготовки профільних спеціалістів. А виклик перед нами стоїть такий, якого ми ніколи не мали. Ми вперше стикаємось з таким масштабом пошкоджень.

Протягом багатьох років міську і обласну владу багато і обґрунтовано критикували за, м’яко кажучи, недалекоглядну політику у сфері містобудівництва, яка фактично призводила до знищення архітектурної спадщини і передусім в історичному центрі Харкова. Можна згадати і історію з будинком Сурукчі, і з так званим будиночком Щербицького на вулиці Свободи, і надбудову нових поверхів на Гоголя, 2. Цей перелік можна продовжувати, мені здається, безкінечно.

Чи спостерігаєте ви якісь зміни у ставленні посадовців до пам’яток архітектури протягом останнього півтора року, тобто після початку повномасштабного вторгнення?

Зараз спостерігаються певні сигнали, які вселяють обережний оптимізм. Міська влада почала прислуховуватися в окремих питаннях до голосу громади. На деякі наші звернення, наші прохання була певна відповідь.

Полтавський Шлях, 13. Джерело фото: Viktor Dvornikoff/Facebook

Наприклад?

6 липня, коли відбулося ракетне влучання по Полтавському Шляху, 13, садиба Павлових, вранці туди приїхав мер і заявив, що будівлю знесуть, бо вона дуже постраждала. Ми провели невеличку інформаційну кампанію і домоглися зміни цих планів. Об’єкт стоїть понад рік і його ніхто не чіпає. Він має охоронний статус.

Але ж ви самі казали, що через посадовців і комунальників найцінніше там втрачене і будинок в поганому стані.

Це сталося майже одразу після влучання. Ми з колегами того ж дня, 6 липня, коли відбувався розбір завалів, попросили представників Новобаварської адміністрації зберегти ті фрагменти, які можуть бути потім використані для відновлення. Але наступного дня, коли нас допустили забрати і вивезти те, що представляє цінність, кілька фрагментів ліпнини вже були відсутні. Унікальні дубові балки були вивезені.

В чому їхня унікальність?

Вони мали величезні параметри. Там були дві дубові балки довжиною понад 10 метрів і в перерізі приблизно 40х40 сантиметрів. Сьогодні це дуже рідкісна деревина. Я вже не кажу про те, що вона лише в цій будівлі простояла 200 років, а ще до того вона росла 300 чи 400 років. Але ті, хто розбирав завали, взагалі не усвідомлювали цінність, чого вони торкалися. На питання «куди ж ви їх вивезли?», я отримав відповідь від заступника голови Новобаварської адміністрації «ми ж не знаємо, яка зима буде, треба ж чимось топити, то ми забрали їх на дрова». То просто якась диверсія була…

Я до того, що минулого року зберігалася оця тенденція зневажливого ставлення з боку посадовців до спадщини. Але зараз вона потихеньку-потихеньку змінюється, і ми бачимо, що жоден об’єкт, який постраждав, не знесений. Наразі не бачимо якихось випадків, де б можна було сказати, що відбувається свавілля.

Але ж політика нехтування історичною спадщиною може бути як активною, так і пасивною. У першому випадку, будівля зноситься цілеспрямовано. У другому — її не чіпають. Її не зносять, але і нічого не роблять, щоб зберегти. Будинок поступово руйнується, приходить в аварійний стан і потім врешті-решт його все одно зносять. Те, що ви кажете, мені здається, схоже на другий варіант. Пам’ятки архітектури не зносять, але і нічого не роблять, аби їх зберегти. Чи роблять?

Так, тут я вас підтримую. Комплексної міської програми збереження власного спадку немає. Я не бачу з боку муніципалітету розуміння цінності і необхідності збереження. Коли зовсім щось погано і кажеш, що так не можна, тоді вони щось роблять, припиняють протизаконні дії…

На сьогодні, ми бачимо позитивну тенденцію в тому, що в місті відбуваються реставраційні роботи саме на об’єктах, які належать муніципалітету. Наприклад, зараз відбувається реставрація адміністративної будівлі на майдані Конституції, 14 — це двоповерховий будинок навпроти міськвиконкому. Але програми збереження і розвитку архітектурної спадщини немає. І її немає, на жаль, і в обласному профільному управлінні. Там також немає необхідного розуміння і системних підходів. Посадовці формально виконують певні обов’язки, що на них покладені, зі складання якихось актів, протоколів. Але менеджерської роботи щодо виправлення ситуації зі станом об’єктів спадщини немає ані в місті, ані в області.

Ще одна жертва російської агресії з одного боку і недбалості місцевих посадовців, власників з іншого — це Будинок архітекторів. З одного боку до цього призвели обстріли, внаслідок яких були пошкодження. З іншого — пожежа на літньому майданчику кафе, що був прибудований впритул, і ледь не знищив будинок. Як взагалі таке можливо, що майданчик побудували впритул, ніхто нічого не сказав, він спокійно працював, поки не сталася пожежа? Хто за це має відповідати?

У Будинка архітекторів є балансоутримувач. Це Спілка архітекторів. Відповідальність за стан об’єкта і наслідки того, що відбувалося, лежить цілком на спілці, членом якої я також є. Хто саме, яка посадова особа відповідає за будівлю і її стан — не можу сказати. Я не знаю. Яка відповідальність?… На мою думку, має бути відкрите кримінальне провадження за фактом пошкодження об’єкта та у ході слідства встановлено винувату особу. Ця справа має бути резонансною, аби донести до відома громадськості, яким чином ми маємо поводитися з такими об’єктами спадщини і що за неналежне поводження треба нести відповідальність. Я думаю, що це може бути гарним кейсом для всіх, якщо таке розслідування буде проведено і доведено до суду.

Ви як фахівець можете сказати, чи є порушенням якихось норм прибудова літнього майданчику впритул до пам’ятки архітектури?

Пам’ятка архітектури має навколо охоронну зону. Звісно, ніякі добудови, прибудови за законом не могли бути зроблені. За прямим порядком ніхто немає права якось видозмінювати пам’ятку, особливо ті пам’ятки, в яких предметом охорони є їх зовнішній вигляд і просторова форма. Будинок архітекторів належить саме до таких об’єктів. Я впевнений, що там є порушення, яке відбулося на момент створення цієї прибудови. Ймовірно, це було легалізовано певним чином.

Адаптація під заклад громадського харчування в принципі допустима. Але знову ж таки ми не знаємо, яким чином там проводилися роботи, чи було встановлене все необхідне обладнання, дотримані протипожежні норми. Ми бачимо лише результат. Тобто ті заходи, що були виконані, були недостатні, щоби перешкодити розповсюдженню вогню і пошкодженню пам’ятки.

Фото: dom.arhitektora.kh/Instagram

Днями стало відомо, що UNESCO внесла харківський Держпром у список обʼєктів посиленого захисту. Що це означає? Що зміниться на практиці?

На жаль, може, у мене скептичний погляд на це, але я впевнений, що зовсім нічого не зміниться. Ми це спостерігали на прикладі Одеси. Коли там стався приліт в історичний центр, були пошкоджені кілька об’єктів, що були під захистом UNESCO і були в охоронній зоні UNESCO. Окрім глибокої стурбованості, від її представників ми нічого не почули. Жодних практичних дій там не було.

Але щось цей статус дає?

Це може бути лише підставою для проведення додаткових міжнародних кримінальних розслідувань за фактом пошкодження об’єктів культурної спадщини. Але практично ніякої протидії, ніякого додаткового захисту цей статус не надає

Це якщо дивитися з точки зору протидії російській агресії. А якщо дивитися з точки зору забудови навколо Держпрому?

Він і до цього мав статус, був у попередньому переліку об’єктів спадщини UNESCO. Це також накладало певні обмеження. Той статус, що він набув зараз, не означає, що ми встановили чітку зону забудови навколо пам’ятки. Додаткових містобудівних обмежень цей статус не надає. Якщо, наприклад, раптом буде заплановане якесь будівництво у саду Шевченка, це не буде тягти за собою міжнародної відповідальності.

Фото: Борис Редін та Харківська ОВА

Яким коштом все-таки має відбуватися збереження архітектурної спадщини і хто цим передусім має опікуватися?

На мою думку, щоб це не було формально і ці об’єкти ефективно використовувалися і підтримувалися в належному стані, ними має займатися громада. Ми самі маємо усвідомити цінність цих об’єктів для нас, містян. Ми маємо усвідомити, що це основа нашої самоідентифікації. Окрім того, що вони створюють середовище, вони ще є нашими культурними маркерами, які ми маємо оберігати, якщо хочемо, щоб ми і надалі були харків’янами, українцями, і щоб ніхто і не сказав, що наша історія — то не наша історія. Виходячи з цього, і фінансування на це має знаходити сама громада. Але за обставин такої безпрецедентної агресії, зрозуміло, у неї сьогодні просто немає таких фінансових можливостей.

Ви маєте на увазі гроші з бюджету міської громади або щось на кшталт краудфандингу?

Можуть використовуватися різні механізми. Але з огляду на те, що ці об’єкти мають найбільшу цінність саме для громади, логічно, щоб це фінансування було закладено в бюджеті міської громади. Є об’єкти національного значення. Вони є сакральними для всієї держави. На їх відновлення логічно витрачати державні бюджетні кошти. Але на утримання у належному стані об’єктів точно мають витрачатися кошти громади.

Стаття, закладена в бюджеті, — це лише один з можливих варіантів. Можна використовувати різні креативні підходи. Можна залучати інвесторів, надаючи їм пільги при реставрації об’єктів. Можна знаходити альтернативні способи використання цих об’єктів: музеї чи навчальні заклади — це більш стандартне використання великих об’єктів спадщини. Але ми не маємо цим обмежуватися. Ми маємо шукати формули, за якими зможемо ефективно включити ці об’єкти в наше повсякденне життя, щоб вони нам допомагали заробляти.

Весь світ підвищує капіталізацію районів, де розташовується спадщина, а у нас — навпаки. У суспільному уявленні ці об’єкти, як валіза без ручки.

Має бути така позиція муніципалітету, що в місті є великий історико-культурний ареал, який може створити капіталізацію нерухомості та інших активів. Це може бути одним з нових джерел і драйверів розвитку міста. Муніципалітет як міський менеджер має шукати ці формули, має наймати фахівців, які вміють з цими працювати. Такі фахівці є і в Харкові, і в Україні. Але запиту немає. Тому все стоїть на місці. Але якщо муніципалітет усвідомить, що спадщина — це один з наших ресурсів, який може нам допомогти в майбутньому розвитку, то, мабуть, і ставлення може змінитися.

Головне — виділяти гроші саме на консервацію. Реставрацію ми можемо зробити в мирний час, коли у нас буде достатній рівень фінансових спроможностей. Ці об’єкти свідчать про нашу історію, про те, ким ми є, про наші здобутки в минулому. Якщо ми будемо до цього ставитися безвідповідально, ми просто можемо втратити ці артефакти, які є доказами нашої унікальності, нашої ідентифікації. Їх дуже легко втратити. Це незворотній процес! Якщо ми через 20 років вибудуємо тут з нової цегли пародію на ці об’єкти, вони не матимуть тієї історичної цінності, не будуть свідченнями та доказами нашої історії. Саме тому ми сьогодні маємо витрачатися на утримання руїн, поруйнованих будівель, консервувати їх і намагатися зберегти в тому стані хоча б, в якому вони є. Найголовніше — зберегти те, що ми сьогодні маємо. Сьогодні зберегти, щоб після перемоги відновити.