«Історично важлива перемога»: як коментують здобуття українським режисером премії «Оскар»

Фільм, якого краще б не було. Документальна стрічка «20 днів у Маріуполі» харків’янина Мстислава Чернова здобула «Оскар» як найкращий повнометражний документальний фільм. Сам режисер сказав, що волів би обміняти нагороду на те, щоб держава-агресор російська федерація ніколи не захоплювала українські міста, не вбивала українців та звільнила з в’язниць українських полонених. Як коментують перемогу в Україні та світі? «МедіаПорт» збирає відгуки. 

Сергій Жадан, письменник, музикант, у Facebook:

«Гіркі ці нинішні перемоги української культури. Гіркі й болючі. Але такі необхідні. Потрібно, зрештою, звикати до перемог). Сердечні вітання Мстиславу Чернову. Всіх нас із українським Оскаром!»

Тетяна Трофименко, літературознавиця, літературна критикиня, у Facebook:

«Оскар» наш, тепер можна висловитися. Відколи я подивилася «20 днів у Маріуполі», мене не полишало відчуття, що ось-ось «прогресивна громадськість» має обуритися й виступити проти. Умовні сидоржевсько-фаріони мали би підмітити, що в цьому фільмі абсолютно відсутні народницький виховний пафос, згадка про 400 років війни з роісею, батьконашбандера, звинувачення російськомовних і стьоб над толстоєвскіми. Коли неслося з приводу фільму «Памфір», який зрештою під тиском прогресивної громадськості не отримав Шевченківської премії, я думала: може й добре, що прогресивна громадськість не подивилася «20 днів у Маріуполі» (зрештою, так свого часу лишилися непоміченим роман Мстислава Чернова «Время снов» і його переклад українською «Часи сновидінь», і слава Богу). Поза сумнівом, Оскар для прогресивної громадськості не авторитет, тому все ще може бути, але дякую авторам фільму саме за таке висловлення про цю війну. І не можу не додати, що Харків рулить».

Іван Пономаренко, дослідник історії Харкова, блогер, у Facebook:

«Мстислав Чернов додав третій «Оскар» в скарбничку харківських кіномайстрів.

• 1948 —  Варвара Каринська, фільм «Жанна д’Арк», нагорода за найкращий дизайн костюмів;
• 1987 — Євген Мамут, фільм «Хижак», науково-технічна нагорода за розробку обладнання для спецефектів;
• 2024 — Мстислав Чернов, «20 днів у Маріуполі», нагорода за найкращий документальний фільм».

Алевтина Кахідзе, художниця, у Facebook:

«Всі або багато з нас має щось із Маріуполем. Я вчилася в школі там, десь пів року. А що ви, російські інтелектуали, про цей фільм скажете? Вам лячно після таких кіно? Найправильніше, що ви маєте робити — це замовчати як митці…».

Володимир Зеленський, президент України, у Facebook:

«…Ми пам’ятаємо й ніколи не забудемо кожен день цієї війни, кожен день Маріуполя, його захисників і захисниць. Ми пам’ятаємо всіх, хто боровся заради міста. Памʼятаємо та маємо звільнити з російського полону всіх оборонців Маріуполя та «Азовсталі», яких досі утримують у нелюдських умовах. Ми пам’ятаємо, що маємо перемогти російське зло, щоб відновити нормальне життя для всіх наших людей, для кожного нашого міста.

Я дякую кожному й кожній, хто поширює правду про цю війну, про хоробрість наших людей і про біль нашого народу. Правда долає все. І я дякую кожному у світі, хто підтримує нашу державу, наших людей із перших днів цієї війни. Разом маємо захистити життя».

Олеся Островська, «Мистецький Арсенал», у Facebook:

«Промова на нагородженні — ще одна дія. Чорно-біле, як це виглядає зі сцени, вбрання команди — ще один жест. Я його читаю так: «Все у цій війні чітке і зрозуміле, ми знаємо, де тут зло, а де добро, і ми закликаємо вас подивитися на зло, не відводячи очей». Відчуваю величезну вдячність до команди «20 днів у Маріуполі».

Аліна Денисенко, комунікаційна менеджерка ГО «Принцип», у Facebook:

«…Я іноді забуваю, як мені було страшно у ті перші місяці вторгнення. Мені справді буває страшно і зараз. Але такого безкінечного жаху ніколи не було. І ось я дивлюся цю церемонію, де упереміш із відео зі сцени показують бекстейдж із дурними запитаннями до акторів (бо формат такий, предʼяв нема до цього), то думаю про те, що: попри найбільші визнання, які є дуже важливими, які є дуже важливими для адвокації, для перемоги зрештою, зі своїм болем, якого рівня він у нас не був би — інтенсивне горювання через загибель рідної людини чи повільне і розтягнуте через довготривалу війну у державі, коли ти не знаєш кінця цим стражданням, — ми завжди будемо в цьому одні.

Окремо хочу сказати за команду стрічки. Ви взяли нагороду не як екскʼюз, не як реверанс заходу за війну. Мовляв, нате потримайте хоч цю статуетку за страждання. Ви взяли цю нагороду, бо ви пройшли унікальний досвід як human beings. Ви зробили унікальну роботу саме як творці. Такого рівня речі робляться раз на все життя. Через збіг обставин, через історичні події, в яких ніхто не збирається опинятися, через те, що ви такими сталися. І я дякую вам за те, що ви змогли вижити, за те що ви сталися з таким розумінням і баченням. Бо це все колосальна робота з собою і над собою. Ви — справжнє надбання. Дякую».

Наталія Зубар, ГО «Майдан Моніторинг», у Facebook:

«Зродились ми великої години з пожеж війни і полум’я вогнів». Це і України стосується, і українського кіно. Вітаю кінематографістів з Оскаром».

Лук’ян Галкін, кінокритик, у Facebook:

«20 днів у Маріуполі» отримав «Оскар» як найкращий документальний фільм року. Мстислав Чернов: «Я би віддав цей «Оскар», аби росія не нападала на Україну, не окуповувала наші міста, не вбивала наших людей […] Але разом ми можемо зробити так, щоби правда перемогла. Слава Україні!» Для розуміння, на яку аудиторію прозвучали ці слова. Минулого року «Оскар» дивились близько 19 мільйонів глядачів».

Соломія Вітвіцька, телеведуча, у Facebook:

«Фільм є доказом звірств росіян і їхніх злочинів проти людяності. І цю стрічку мають бачити ВСІ хто втомлюється від теми війни в Україні».

Олег Симороз, учасник російсько-української війни, громадський активіст, у соцмережі X:

«Сильна промова нашого Мстислава Чернова на церемонії #Oscars2024».

Ірина Цілик, кінорежисерка, письменниця, у Facebook:

«Реву, не можу зупинитися. У фільмі «20 днів у Маріуполі» є один кадр, який я дуже добре пам’ятаю. Там із-під завалів зруйнованої будівлі дістають хлопця-підлітка, а голос Мстислава Чернова за кадром каже, що він, на жаль, нічого не знає про подальшу долю цього хлопця.

Я щойно з фейсбуку дізналася, що це Іван, син мого френда, службовця ДСНС у військовому формуванні Максима Повненького. Івана дістали тоді живим, але ось уже два роки він у лікарні і щосили намагається знову встати на ноги. Максиме, я й не знала, що ви з Маріуполя, і не уявляла собі, через що пройшла ваша родина! Ви мене вітаєте зі святами, часто підтримуєте, свічка, зроблена руками вашої доньки, так смачно пахне, коли я її «вмикаю»… А я навіть не уявляла собі. Від усього серця бажаю Івану здоров’я та швидшого відновлення, а вам і вашій родині — сил! І дякую дорогій Оксана Стомина, яка написала про це пост. Дуже важко уявити собі, як цей фільм дивляться маріупольці».

Ксенія Білаш, редакторка відділу «Культура» LB.UA:

«А проте, цей «Оскар» — диво. Чернов і Малолєтка були останніми з пулу міжнародних журналістів, хто залишився й працював у оточеному Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення. Навіть із тих матеріалів, які увійшли до фільму, видно, що вижити їм вдалося дивом. Дивом вдалося і вивезти відзняті матеріали з облоги: журналістам й героєві стрічки поліцейському Володимиру довелося проїхати більш ніж 100 кілометрів окупованою росіянами територією, подолати 15 російських блокпостів, переховуючи камери й плівки під сидіннями автівки. Це диво — і велика сміливість. Це також нагода згадати всіх тих журналістів і кінематографістів, які заплатили надвелику ціну за бажання розповісти правду про цю війну, — Макса Левіна, Мантаса Кведаравічюса й багатьох інших».

Сергій Захаров, художник, у Facebook: «20 днів в Маріуполі». Ми ще досі у цьому кіно. Цей «Оскар» для нас всіх. Але головного сценариста (Путіна) потрібно нарешті вже нагородити стратою через повішення. Ця нагорода буде більш за «Оскара».