Незмінний отаман совєцьких богоборців, товариш Омелян Ярославський захопливу книжку колись написав — «Як народжуються, живуть і вмирають боги та богині». Шкода, що не розповів того самого про організацію, якою керував. Вийшло би значно цікавіше.

З внутрішнього боку високих мурів, що на Холодній Горі, добре не жилося ніколи. Бо не для того їх зводили. Та бували і зовсім чорні роки, коли Горе вихлюпувалося назовні.

Наприкінці 1930 року депутати Харківської міської ради зробили розкішний подарунок майбутнім екскурсоводам – зібрали в єдиний реєстр всі накази виборців разом зі звітами про їх виконання.

Сто років тому, на початку 1922-го, харківське керівництво мусило терміново згадувати недавнє минуле. І не аби як, а вельми докладно. Бо того вимагали високі державні інтереси: радянські республіки готувалися до конференції у Генуї.

Запрошуємо усіх охочих до царства брехні, істерії та безладу. А щоб допитливі не лякалися, сформулюємо трохи м’якше: гайда у віртуальну подорож на дев’яносто років углиб! Подивимося, як виглядав на ділі славнозвісний «сталінський порядок».

21 листопада 1931 року «Харківський пролетар» оголосив про початок штурмової декади на тракторному заводі.

29 вересня 1929 року вічно заклопотаних харківців ошелешили сенсаційною новиною: у місті збираються будувати «тракторный гигант с массовым производством».

Історія харківського трибуналу 1918 року не так темна, як заплутана. Причому заплутана самими ж трибуналістами, які на схилі віку вирішили чомусь згадати революційну молодість.

Здається, уперше доводиться подавати біографічний нарис без портрета головного героя. Всі спроби знайти хоч якесь графічне зображення Миколи Трохимовича Петренка-Самійленка виявилися марними.

27 липня 1920 року губернська ЧК «потішила» харківців черговим розстрільним списком: тридцять один пункт — тридцять одна смерть.

Довелося нещодавно попрацювати «на експорт»: колеги з Чехії зацікавилися нашим земляком. Бо теж історичним календарем керуються: дев’яносто років тому чекіст Павло Кисельов підвів під розстрільний вирок десятьох їхніх співвітчизників. Тут, у Харкові. А ще одинадцять отримали різні терміни ув’язнення.

14 червня 1923 року у Харкові урочисто відкрили Центральний єврейський робітничий клуб. У колишній хоральній синагозі.

Історія Вознесенської церкви, що дивом збереглася на майдані Фейєрбаха, закручена, мов добрий детектив. А місцями нагадує чорну комедію.

Фасад старого будинку на вулиці Фейєрбаха, 3 років зо три-чотири тому несподівано «прикрасили» перевернутим пісуаром. З коротким пояснювальним підписом: «Не фонтан».

Ви бачили величний пам’ятник у східній частині майдану Конституції? Бронзовий, одинадцятиметровий. Не бачили?! Та ото ж. І ніхто його не бачив. А мав би стояти!

22 березня 1918 року революційний Харків урочисто ховав… велику таємницю. Першого в історії міста успішного теракту проти радянського працівника.

Скажи кому, що у радянському місті колись запроваджували кріпацтво – не повірять. Але таке було. У березні 1929-го.

То чого б і ні, коли календар підказує, а цифри навіть змушують? 23 лютого — прекрасний привід згадати 23-ю Харківську стрілецьку Червонопрапорну дивізію.

11 лютого 1923 року радянський Харків вшановував кривавих катів. Геть не востаннє, як виявилося пізніше. Але з таким розмахом – точно уперше.

Слідчі справи часів «єжовщини» на перший погляд видаються однаковими. Як не «подозрительный по шпионажу», то «участник право-троцкистского заговора». А як не «право-троцкистского», то «националистического».

Пожовклий від часу документ бив наповал. З розмаху і межи очі: «Объявить строгий выговор за встречу Нового года с беспартийными».

Подорожі у минуле за маршрутом «мінус сто» — звичайна справа для історичної публіцистики. Та незвичайним був рік, у який ми сьогодні пірнемо: 1920-й став першим в історії Харкова від початку і до кінця радянським.

Давно побутує думка, що трагедію 1932-1933 років радянські газети «не помітили». Небезпідставна, начебто. І ще й авторитетними свідченнями підперта. На кшталт спогадів письменника Артура Кестлера.

«Лист покликав у дорогу!» — казали радянські журналісти, збираючись у відрядження для перевірки чергового «сигналу».

Сто років тому, наприкінці жовтня 1920-го, до слідчої тюрми губчека прибув черговий етап.

Втискувати епічну трагедію у рамки нарису — справа важка і марудна. Але вкрай необхідна, коли хочеш ознайомити читачів з біографією непересічної людини.

Таємниче зникнення Колі Руднєва з-під могильної плити у грудні 2017-го стало харківською сенсацією. Такої капості від покійника не чекав ніхто — ані його палкі прихильники, ані затяті декомунізатори.

Тихо і непомітно промайнув минулого тижня знаковий для Харкова ювілей — 85 років тому урочисто відкрили Червонозаводський парк. На місці колишнього Кирило-Мефодіївського цвинтаря.

11 серпня 1920 року у великій залі Громадської бібліотеки відкрилося перше засідання Найвищого революційного трибуналу УСРР. Не громом оркестру, але урочисто — вітальною промовою голови ВУЦВК Григорія Петровського. 

На думку українських мовознавців, назва найспекотнішого місяця походить від іменника «липа». Бо саме о цій порі вона цвіте.