«І про вірність, і про зраду, і про забобони»: у Харкові презентували дослідження Валентина Отамановського

Громадський діяч, популяризатор ідей Міхновського, співзасновник київського Пласту, учасник бою під Крутами та автор дисертації про Правобережжя України. Через сфабриковану справу отримав п’ять років таборів та два роки заслання. Все це — про Валентина Отамановського, українського історика, краєзнавця та бібліографа, життя якого пов’язане переважно з Києвом, Вінницею та Харковом. Робота Отамановського вийшла книгою у Видавництві Олександра Савчука. 10 жовтня її презентували в «Книгоукритті».

У книзі «Міста Правобережної України другої половини XVII–XVIII століть» викладена докторська дисертація Валентина Отамановського, яку він захистив у 1956 році. Дослідження описує, як напівземлеробські осередки розвинулися до ремісничо-торговельних міст.

x

Монографію до видання готували вінницькі науковці. У 2018 році Музей Вінниці запропонував почати цю роботу доктору історичних наук Арсену Зінченку.

Упорядник книги Арсен Зінченко каже, що сучасні дослідники рідко беруться вивчати такий великий регіон, як Правобережна Україна, до того ж мало хто приділяє увагу соціально-економічній історії, адже це потребує значних зусиль.

Упорядник працював зі сканкопією докторської дисертації Отамановського. За його словами, це було непросто — багато сторінок було важко читати через нерозбірливий та блідий текст. У дисертації також було багато «сталінщини».

«Проблема полягала не тільки в перекладі, а й у тому, щоб цей текст зробити доступним для сучасного читача, — розповів Арсен Зінченко. — Нащо йому всякі цитати Сталіна, наприклад? Отамановський десь краєм вуха згадує про те, що критикує марксизм. Але при цьому посилається на Сталіна. Але це 1956 рік. Яку драму пережила ця людина! Тобто Сталін здох, але він ще був живий».

За словами упорядника, робота охоплює десятки міст, надає розуміння нюансам соціально-економічного розвитку, описує такі галузі господарства, які зараз не вивчають, наприклад, виробництво паперу чи видобуток заліза.

x

У 1929 році Отамановського заарештували за сфабрикованою справою «Спілки визволення України», коли той жив у Вінниці. Після років таборів та заслання до цього міста він вже не повернувся.

«Отамановський — дитина фронтиру, дитина степу, — розповів директор Музею Вінниці Олександр Федоришен. — Він народився на Черкащині, навчався у Києві. До кінця свого життя, за спогадами своєї племінниці, Київ був для нього найулюбленішим містом. Попри те, що ми так любимо Отамановського, тішимо себе думкою, що Вінниця для нього була важливим містом, але вона принесла йому дуже багато болю. І стала великою трагедією в контексті репресій».

За словами директора Державного архіву Вінницької області Юрія Легуна, постать Отамановського в житті вінничан з’явилася відносно нещодавно — зокрема, завдяки процесу декомунізації. Хоча в місті є вулиця та бібліотека, названі на честь історика, інколи доводиться пояснювати людям, хто такий Отамановський. Легун відповідає: «Це — батько вінницької історії».

«Я для себе зрозумів одну надзвичайно важливу річ, — говорить Юрій Легун. — Ми тепер маємо систему XVIII сторіччя. Тобто історія міста XVIII сторіччя — це була така собі terra incognita. Коли ми читаємо працю Отамановського, ми бачимо розвиток, ми бачимо динаміку, ми бачимо логіку в процесі. Це справжній історичний підхід. Він пояснює, як і що змінювалося. І таким чином ми маємо «скелет» історичного процесу, на який ми уже далі можемо нанизувати наші документи та публікації».

x

З 1958 року Валентин Отамановський жив і працював у Харкові, викладав латину в медичному виші. Тут його і поховали.

x

За словами видавця та засновника «Книгоукриття» Олександра Савчука, ця робота важлива для Харкова.

«Ця книжка дуже цікава не лише вінничанам, не лише мешканцям Поділля, а й усім, хто цікавиться періодом XVII–XVIII століття, — розповів Олександр Савчук. — Та й взагалі, для сучасників це може звучати як урбаністика. Власне, те, що нас досі цікавить із огляду на відкритість України в західний бік. Ми більше розуміємо, як можуть розвиватися наші міста. І в Харкові в цьому плані ведеться досить багато роботи. Але я зараз кажу більше про громадянський сектор, громадські організації, окремих фахівців, які так чи інакше намагаються створювати візію Харкова».

Серед іншого Отамановський розповідає про боротьбу громад зі свавіллям старост, зростання культурних запитів містян, утвердження медицини.

«Ця праця буде цікава багатьом, — вважає заступник директора з наукової роботи Музею Вінниці Сергій Гула. — Там настільки різноманітні сюжети, що їх не перекажеш. Там і про вірність, і про зраду, про якісь забобони. Там і про катів, і про гончарів, і про те, як у містах відбувалася конкуренція. Як влаштовувалися розбірки між цехами, як робилися підстави для того, щоб посунути конкурентів. Тобто це дуже-дуже різноманітні, цікаві сюжети. Тому закликаю ознайомлюватися з ними, радити своїм друзям і знайомим».

Детальніше ознайомитися зі змістом книги можна на сайті Видавництва Олександра Савчука.