Увечері 17 серпня, коли російська ракета вдарила по гуртожитку на Салтівці, 31-річного Руслана Кузьміна не було вдома. Напередодні він поїхав на день народження доньки у Сумську область та затримався. Новини про обстріл Харкова прочитав в інтернеті. Телефонував рідним, але на дзвінки ніхто не відповідав… Серед 19 загиблих у гуртожитку були п'ятеро його родичів.
«У цьому гуртожитку я мешкав 29 років. У нас було дві кімнати. Коли мені було два роки, переїхали до Харкова з Кутузівки (селище на Харківщині у напрямку Старого Салтова — ред.). Тут мама познайомилася з моїм вітчимом. Прожили разом понад 20 років. Часто їздили родиною у Кутузівку до родичів», — згадує Руслан.
.jpg)
У невеличкому селищі зі ставком, де жили бабуся і троє маминих сестер, відпочивали і влітку, і взимку — ходили з двоюрідними братами на риболовлю або на пляж купатися, зустрічали разом Великдень, Новий рік. У лютому, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, родичі опинилися в окупації.
«Коли у квітні Кутузівку звільнили, ми забрали до нас бабусю, тітку з двома синами і 11-річну доньку іншої маминої сестри. Якось розмістились, спали покотом. Ну, а як інакше? — розповідає Руслан. — Того вечора, коли по гуртожитку вдарили ракетою, у двох кімнатах перебували семеро рідних мені людей. П’ятеро з них загинули, а двоє — 83-річна бабуся Марія Захарівна, яка після інсульту прикута до ліжка, та 11-річна двоюрідна сестра Аня — дивом уціліли. Аня все пам'ятає, що сталося. Розповідала, що чула, як люди на допомогу звали, багато обгорілих було, бо після вибуху почалася сильна пожежа».
.JPG)
Матір Руслана звали Валентина Кузьміна. 51-річна жінка понад 20 років працювала у ЖЕКу двірницею. Син згадує: мати любила солодощі і дуже смачно пекла. Найкраще в неї виходили «Наполеон» та медовик. Торти вона часто готувала на свята та дні народження чисельної рідні.
Батькові — Анатолію Панченку — виповнилося 56 років. З 20 років був за кермом, тривалий час працював далекобійником.
«Мамина сестра Ірина Осипенко (50 років) була домогосподаркою. Її старший син Денис (29 років) до війни працював на базі відпочинку на водосховищі. Любив риболовлю. Якось витягнув 18-кілограмового товстолобика. Молодший Максим (27 років) теж риболовлею захоплювався. Дітей у хлопців не було», — розповідає Руслан.
Бабусі, яка й досі залишається у харківській лікарні, про те, що двоє доньок, двоє онуків та зять загинули, рідні не наважуються сказати.
«Упевнений, що вона не перенесе таких новин. Коли бабусю випишуть із лікарні, її планує забрати до себе в Кутузівку одна з дочок. Тепер у Харкові в мене житла немає. Одяг, фотографії, речі — все залишилось під завалами. Нічого не вціліло. З роботи я звільнився — працював у будівельному магазині, — каже чоловік і додає: — Разом із Анею переїхав до дружини та доньки у Сумську область».
Руслан говорить, після втрати родини складно підібрати слова, щоб висловитися щодо дій РФ.
«Хотів одразу піти до ЗСУ, помститися, але рідні переконали, що зараз я потрібніший сім'ї: доньці 7 років, сестрі Ані — 11», — каже Руслан.
Руслан Кузьмін вирішив взяти під опіку Аню і зараз шукає роботу на Сумщині. За професією він — будівельник-оздоблювальник.
Допомогти Руслану фінансово можна на картку: 5457 0822 7765 9251
«МедіаПорт» збирає історії харків’ян, постраждалих від російських обстрілів. Якщо вам є що розповісти або ви можете поділитися спогадами про своїх друзів, колег, знайомих, пишіть на e-mail: [email protected]
