Громадськість і як із нею боротися. Розділи 2-4

Від редакції. Цей текст є суб’єктивним поглядом на діяльність громадських організацій у їхній взаємодії із владою. Деякі провокаційні і навіть цинічні тези автора можуть справедливо зачепити представників громадськості. Незгода з викладеними, втім, мотивує до дискусії, що і було визначним аргументом для «МедіаПорту» при публікації. 

Розділ 2. Визначте тип. Пізнайте середовище 

Тому, якщо я покажу супротивнику будь-яку форму, а сам цієї форми не матиму, я збережу цілісність, а супротивник розділиться на частини. Зберігаючи цілісність, я буду складати одиницю; розділившись на частини, супротивник буде складати десять [1].

Сунь-дзи «Мистецтво війни»

Спочатку давайте дізнаємось, чим вони дихають. Це найважливіший етап, котрий складається з визначення трьох складових, які доповнюють одна одну, а тому суттєві:

1. З яким типом громадських активістів ви маєте справу?

2. Яка в них мотивація?

3. Якими є їхні стосунки з іншими громадськими діячами?

Непідготовлений читач, який керується мотивами особистої образи та враженого его, може дозволити собі навішувати ярлики «горлодери», «хом’ячки», «невдахи», «грантоїди» на представників громадськості та вказувати їм на той факт, що вони «у своєму житті не побудували й собачої будки». І, незважаючи на той факт, що серед третього сектора, безперечно, є особи, які відповідають відразу всім визначенням, таке таврування веде до системної помилки. Ця помилка полягає в серйозному недооцінюванні сил супротивника, що надалі загрожує болісними наслідками. Тому давайте насамперед спробуємо описати галактику громадських організацій та громадських об’єднань, щоб зрозуміти, з якої планети прийшли саме ваші.

Спрощено цю галактику можна описати через три фактори (звичайно ж, їх більше, але заскладні схеми є важкими для сприйняття і тому нежиттєздатними) — НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ПРОФЕСІОНАЛІЗМ, АКТИВНІСТЬ — і, відповідно, її можна зобразити у формі куба, де вершинами будуть 8 типів організацій і громадських діячів:

1. «Ті, що зазирають до рота»

Залежні, непрофесійні, неактивні

Це найбільш безпечні для вас організації через відсутність у них будь-яких якостей, характеристик та ідей. Здебільшого вони створені «за наказом» і не можуть зробити будь-що без нього. Найчастіше вони існують «для звітності», представництва або «масовості» на якихось заходах. Типовим представником є безхребетний керівник профспілки, який не захищає нічиї права, а лише прагне бути ближче до керівництва.

2. «Невловимий Джо»

Незалежні, непрофесійні, неактивні

Цей тип активістів є наслідком невиправданої патерналістської надії на отримання яких-небудь бонусів. Причому бонусом може вважатися поїздка на конференцію або тренінг, де все оплачено. Загалом їм байдуже, хто виступить благодійником, вони однаково готові відвідувати різні заходи та, сидячи в першому ряду, посилено кивати головою, зображуючи неймовірну підтримку будь-якого спікера — від виняткового ренегата до радикального революціонера. Представників цього типу характеризує виняткова неорганізованість (часто їм бракує сил навіть зареєструватися), неохайність в одязі, сплутаність думок, готовність брати участь у будь-якому заході незалежно від теми, тривалості та місця проведення, а також набрані подвійні-потрійні порції на фуршетах, обідах і кава-брейках.

3. «Кожній бочці затичка»

Незалежні, непрофесійні, активні

Цей тип організацій і громадських активістів може принести низку неприємностей насамперед через свою неспроможність домовлятися. Незалежно від того, що їх привело в третій сектор, вони насолоджуються роллю «борців» навіть тоді, коли це суперечить здоровому глузду. Нереалізовані амбіції укупі з непрофесіоналізмом і спрощеним розумінням (або повним нерозумінням) проблем компенсуються активністю, безцеремонністю, бажанням «узяти криком». Із ними марно сперечатися, суперечка й конфлікт — їхня стихія, для них є неприйнятними компроміси, рішення і круглі столи — вони не бачать у них цінності. Час від часу для суспільства вони можуть виконувати позитивну роль торпеди, яка летить, збиваючи перешкоди, торуючи шлях для тих, хто зможе побудувати щось нове. Вони завжди на поверхні в періоди нестабільності, революцій, виборів, воєн і конфліктів. Вони вельми схожі з популістами в політиці. Навіть у своєму середовищі вони найчастіше є маргіналами, хоча їх можуть цінувати за натиск.

4. «Люди найманої праці»

Залежні, непрофесійні, активні

Різновид громадських організацій та активістів, створених чинними або колишніми представниками влади, політиками чи бізнесом для певних цілей. Ці організації здебільшого працюють виключно за наказом, подекуди з’являючись у публічній сфері з палаючими очима, просуваючи будь-які прості тези та обслуговуючи чийсь інтерес. Їхні завдання теж можуть варіюватися — від винесення якогось питання в публічну сферу до перекривання дороги. Також використовуються для провокацій та імітації «народних протестів».

5. «Пенсіонери»

Залежні, професійні, неактивні

Ця група організацій та активістів створена для того, щоб стати притулком для колишніх співробітників державних структур, громадських організацій і органів влади. Незважаючи на свою невидимість у публічній сфері, вона доволі численна — майже неможливо порахувати, скільки на різних рівнях існує організацій колишніх співробітників «чогось там». Найчастіше за такими організаціями не стоять реальні члени та якась реальна діяльність — вони призначені для того, щоб люди, які раніше обіймали будь-які посади, не відчули себе покинутими напризволяще, а мали можливість час від часу з’являтися поруч із можновладцями, сидіти на круглих столах і плекати надію на тріумфальне повернення. Проте ці організації можуть бути дуже зручними для залучення «правильної» громадськості до колегіальних органів.

6. «У схемі»

Залежні, професійні, активні

Різновид громадських діячів, які вийшли з «колишніх» працівників державного апарату або місцевої влади. Вони та їхні організації найчастіше існують для того, щоб прикривати якісь схеми для заробляння або виведення коштів, просування політичного впливу, надання послуг. Це може бути як організація із захисту прав національних меншин, яка допомагає легалізуватися в країні, так і спортивна організація, яка надає силову підтримку. Але іноді вони непогано вклинюються в третій сектор, тому що, як і будь-який успішний чиновник, володіють хорошими навичками виживання, уміють тримати «ніс за вітром» і не обтяжені зайвою принциповістю. Ці люди не завдають собі клопоту принципами та не прагнуть змінювати систему, а лише використовують її із метою заробітку. Із ними буде неважко домовитися — ці люди знають, як працює система, і загалом поділяють її внутрішню етику.

7. «Вогнище амбіцій»

Незалежні, професійні, активні

Одна з найпроблемніших груп для представників влади. Переважно це люди, які мають освіту, уміють говорити та готові багатьом ризикувати заради досягнення своїх цілей, серед яких можуть бути як соціальні зміни, так і політична кар’єра. Істотна частина представників цієї групи хоче залишити згадку про себе в історії, щось змінити, володіє певним набором цінностей і світоглядом, і тому їх доволі важко підкупити або залякати. Багато хто з них надто самовпевненений і не володіє достатнім багажем досвіду та знань, але це компенсується відкритістю для нового досвіду й готовністю вчитися. Через свої амбіцій їм важко домовлятися з колегами по цеху, але вони легко об’єднуються у випадку явної загрози або атаки на них. Часто вони мають потужний соціальний капітал та в хорошому контакті з політиками, представниками посольств, ЗМІ, що робить їх важкою мішенню.

8. «Неоцінені натовпом експерти»

Незалежні, професійні, неактивні

Ця група є кількісно найменшою. Більшість її представників — добре освічені знавці своєї справи, які вміють висловити свою думку і навіть запропонувати цікаве вирішення проблеми, але через різні причини (серед яких не останнє місце займають таємні давні образи, помножені на зарозумілість) вони практично не залучаються до жодної спільної діяльності. Однак часом такі особи та організації можуть продукувати сильні тексти у вигляді статей і звітів, з якими дуже важко сперечатися — вони рівною мірою професійні та нещадні. Потім ідеї, запропоновані цією групою, підхоплюються журналістами, політиками, громадськими діячами та тиражуються. У деяких випадках це може стати великою загрозою для представників влади.

Той, хто не просто пробіг очима по тексту, а подумав над ним, обов’язково поставить питання «від кого залежні-незалежні?». І це логічно, адже в третьому секторі, як і в будь-який інший сфері життя дівчину танцює той, хто її вечеряє. Для нашої спрощеної галактики, звичайно ж, має значення незалежність від вас — оскільки всі залежні не створюють для вас проблеми. На жаль (для вас), такі організації та активісти дійсно існують — від нахаб, які беруть гроші в донора та дозволяють собі залишитись принциповими, до біснуватих, які взагалі діють без фінансової підтримки й покладаються на власні сили. Ці дві категорії найнебезпечніші та найбільш енергозатратні для боротьби, і вам доведеться добряче спітніти, щоб прибрати їх із шахової дошки. Водночас варто знати, що «незалежні» геть не завжди означає, що організація або активіст дійсно «незалежні». Такі організації мають вигляд і поводяться так, що майже не відрізняються від справжніх незалежних НДО, окрім одного факту — вони ними не є. Як створені або куплені якимось гравцем, вони діють виключно в його інтересах, а статус громадського діяча використовують для прикриття своїх справжніх мотивів і отримання суспільного схвалення та соціального капіталу. Відповідно, озброївшись знанням про те, хто фінансує і чию діяльність, ми отримаємо важелі, кнопки та інші об’єкти впливу.

Можна виділити кілька типів таких організацій:

1. ГОНГО —  (вiд англ. GONGO, “Govermental Non-govermental organisations”) «ДЕржавні НЕДержавні Організації»

Цей тип «громадських» організацій доволі давній і чудово використовується вже майже сторіччя.

Дослідники виділяють наступні ознаки ГОНГО:

— їхнє створення ініційовано державою;

— їхня діяльність підконтрольна державі;

— вони створені чинними або колишніми представниками влади, їхніми родичами;

— користуються підтримкою держави;

— мають цілі, які збігаються з інтересами влади[2].

У цьому випадку держава або її представники фактично створюють «незалежну громадську організацію», фінансують її та використовують для обслуговування власних інтересів і завдань, серед яких найважливішими є опір змінам, забезпечення видимості «підтримки суспільства» і навіть боротьба з реальними недержавними організаціями.

Можливості для створення та використання таких організацій майже необмежені: вони можуть бути «екологічними» — і схвалювати незадовільні проекти будівництв, «патріотичними» — і переслідувати опонентів, зривати проведення заходів, «місцевими» — співати дифірамби місцевій владі, «профспілковими» — захищати несправедливу систему оцінки та оплати праці, «правозахисними» — спекулювати неіснуючими порушеннями прав людини або навпаки — заперечувати наявні.

До речі, для вищого керівництва країни володіння організаціями такого типу може бути важливим бонусом — ГОНГО можуть представляти «голос громадськості» на міжнародному рівні — аж до участі в підготовці «альтернативних звітів» і їхньої презентації у міжнародних інститутах. Зрештою, багато що залежить від іміджу — чим би ми не займалися всередині країни, ми маємо мати вигляд європейської держави, еге ж?

Перелік можна продовжувати без кінця-краю — є завдання, під нього створюється контора. Вишенькою на торті є те, що в низці випадків навіть не доведеться оплачувати роботу цих організацій зі своєї кишені — за них заплатять платники податків. Не дарма ж держава має програми взаємодії органів влади з представниками громадськості?

На організаціях цього типу також можна непогано заробити. Наприклад, у країнах, які проходять період реформування, такі організації за підтримки міжнародної спільноти можуть створюватися, щоб «освоїти» закордонне фінансування. Дійсно, якщо країни-донори або міжнародні фонди готові виділити мільйони доларів на зміну системи, побудову нових інститутів, подолання наслідків війни або стихійного лиха, то чому представники влади повинні пасивно спостерігати, як частина цих коштів іде непідконтрольним громадським діячам?

Це вже ні, звичайно ж. Будь-які рішення щодо фінансування завжди ухвалюються на зустрічах політиків і чиновників високого рангу, а це чудова нагода підказати донору кого підтримувати, щоб «усі були щасливі». Урешті-решт, представника донора теж оцінюють — відповідно, йому також мають показати, що його проекти «привели до довготривалого співробітництва влади з третім сектором, що стало зміною наявної системи відносин» та решта бла-бла-бла.

2. ДОНГО — (від англ. DONGO, Donor’s Non-Govermental organisations) «ДОнорські НЕДержавні Організації»

Ви, напевно, уже знаєте, що значна кількість організацій третього сектора існує завдяки грантам — безповоротній фінансовій допомозі, яка надається донорами. Кошти можуть бути як незначні — 3–5 тисяч доларів, так і доволі суттєві, які досягають майже мільйона доларів. Також варто знати, що кошти вкрай рідко виділяються для підтримки власне організації — це так звані «організаційні гранти». За допомогою такого типу гранту НДО може пережити період «між грантами» і працювати над підготовкою нових ідей, аналізів, акцій, проектів, адже організаційний грант вирішує найбільш нагальні проблеми — витрати на офіс і певну кількість персоналу. Однак повторюсь, подібний тип гранту — велика розкіш і рідкість, і більшість НДО знаходиться в постійній лихоманці фандрайзингу (пошуку коштів), що передбачає не тільки написання та подачу заявок, а й просування своїх ідей, зустрічі з донорами, виступи на різних заходах. Якщо стисло — більшість громадських організацій, які фінансуються з грантів, вимушені дуже швидко крутитися та доводити свою потрібність. Причому доводити не суспільству, яке є фактичним бенефіціаром їхніх послуг та ідей, а донорові. А суспільство і донор — це, повірте, геть не одне й те ж.

Але будь-яке правило має винятки, і таким винятком в описаній ситуації є ДОНГО — організації, яким вдалося успішно пристосуватися та існувати «при донорах». Фактично вони вийшли з конкурентної боротьби і досягли згоди з донорськими організаціями щодо тривалого фінансування в обмін на свої послуги або лояльність. Зовні вони зберігають ознаки звичайної громадської організації, навіть беруть участь у конкурсах і… безперестанку в них перемагають. Бачу усмішку тих із вас, хто займається організацією тендерів. Так-так, безліч рішень, які використовуєте ви, чудово працює і тут — наприклад, прописування технічного завдання під конкретного виконавця. Саме тому організації цього типу доволі легко виявити — потрібно знайти у звітах багаторічні періоди фінансування одних і тих же організацій одними й тими ж фондами — незалежно від того, на які теми виділяються кошти та що кошти нібито розподіляються за підсумками конкурсів.

Звісно, ці організації представляють інтереси донорів — зазвичай це більші міжнародні організації або фонди. Дуже часто діяльність донорів орієнтована на політику, і тому завдання ДОНГО — відповідати заданому порядкові або робити все можливе, щоб перетворити його на мейнстрім. Залежно від відносин донорів із владою, державними інститутами чи конкретними фігурами, ДОНГО можуть критикувати (закони, дії влади або бездіяльність) чи підтримувати (імітувати процес реформ, захищати дії влади, донорів, окремих груп), зображуючи інтенсивну боротьбу за «побудову нового суспільства». Внутрішній порядок завжди визначається завданнями, які ставить донор, котрий дає грантові кошти.

3. БІНГО — (від англ. BINGO, Business Non Govermental organisatons) «БІзнес НЕДержавні Організації»

Існують громадські організації, які створені або куплені для захисту бізнес-інтересів. Наприклад, це може бути організація батьків хворих дітей, яка кістьми ляже, захищаючи інтереси фармакологічного концерну (котрий оплачує лікування їхніх дітей), або активна бойова організація ветеранів локальних конфліктів, яка захоплює прохідну заводу, щоб привести туди нового власника. Аби зрозуміти, що керує цими організаціями, потрібно стежити за тим, хто є кінцевим бенефіціаром їхніх дій, замість того, щоб слухати, що вони говорять — будь-яка дія завжди буде подаватися як така, яка має суспільний інтерес і зроблена в інтересах громади та простих людей. Відповідно, у цьому випадку і переговори доведеться вести з тим, чиї інтереси ці організації представляють.

4. ПОНГО — (від англ. PONGO, Political Non Govermental organisations) «ПОлітичні НЕДержавні Організації»

Цей тип організацій тільки починає розвиватися, але за ним майбутнє, особливо в такій справі, як дискредитація зусиль і репутації третього сектора загалом. Частина із цих організацій від самого початку створювалась як політичні проекти, які імітують зусилля громадськості. Але є і більш витончені рішення — налагодження контакту між політичною силою та дієвою групою чи організацією, дійсно залученою до якогось корисного й важливого для суспільства проекту. У підсумку ініціатива купується (за гроші, обіцянки, лестощі або все разом) і починає працювати «на господаря», існуючи у виборному циклі та обслуговуючи його інтереси залежно від того, яку позицію він займає. Якщо покупець «при владі» — ПОНГО роблять усе, щоб «розтлумачити» суспільству, що «жити стало краще й веселіше» і що «чинній владі немає альтернативи». Якщо ж «в опозиції» — ПОНГО критикують чинну владу за все поспіль, розповідаючи, що є «гідна» альтернатива. Форми, яких може набувати такий тип організацій, також різноманітні: це можуть бути «незалежні правозахисні групи», «соціологи», «волонтери», «патріоти», «засоби масової інформації», «жінки за мир», «відставні офіцери» і, власне кажучи, які завгодно інші.

Як видно, навіть організована частина третього сектора є доволі неорганізованим середовищем, де відбуваються постійні зіткнення і конфлікти інтересів. Тому важливим додатковим фактором, який украй потрібен для побудови стратегії переможної взаємодії із НДО, є розуміння наявної внутрішньої боротьби. І дуже помиляються ті, хто наївно узагальнює третій сектор до якогось монолітного єдиного руху, охопленого єдиним поривом. І навіть серед найбільш чесних, принципових і непідкупних громадських активістів, які горять ідеями радикальних соціальних змін і побудови нового світу, немає єдності. У середовищі громадських діячів існує величезна конкуренція, яка набагато жорстокіша й безкомпромісніша, аніж протистояння з державними органами. Ця боротьба ведеться на двох рівнях — боротьба ідей і боротьба за ресурс.

Боротьба ідей є наслідком того, що вибір варіантів для змін у будь-якій сфері суспільного життя не є безкінечним — потрібно вибрати в якому напрямку рухатись і що робити, а думки стосовно цього можуть бути різні. Тобто існує одвічна суперечка — чий варіант кращий. Ба більше, навіть якщо вдалося домовитись, то неминуче виникає ще одна суперечка — хто автор і хто буде реалізовувати зміни? Як уже зазначалось, найбільш активна частина громадських діячів викопує собі яму через власні амбіції, і часто важко визначити, яка ситуація для них більш нестерпна — відсутність змін і реформ або зміни й реформи, які робляться не ними.

Інший рівень — боротьба за ресурс. Не забуваймо, будь-яка системна робота громадської організації не може бути гаражною, особливо якщо вона виходить на експертний рівень. Їхня діяльність вимагає не тільки часу та зусиль, а й коштів. Фактично і час, витрачений експертом, коштує грошей. Формулювати нові значення, ідеї, вирішення для проблем, які існують у країні, регіоні, громаді або житті конкретної категорії людей — це вивчення, дослідження, робота з літературою, міжнародним досвідом, поїздки, зустрічі, написання звітів, статей, підручників, проведення зустрічей, тренінгів, семінарів і конференцій, підготовка сюжетів, інтерв’ю, підготовка та проведення публічних акцій. Це практично неможливо робити «у вільний від роботи час». Відповідно, будь-яка організація, котра має серйозні наміри та серйозні цілі, рано чи пізно професіоналізується і втягується в боротьбу за фінансування. А там уже багато інших таких же. Подекуди менш професійних, які іноді не соромляться красти чужі ідеї. Усе це, як ви розумієте, не сприяє формуванню довіри всередині середовища і створює можливість «розділяти та володарювати». Не соромтеся — започатковуйте дружні стосунки в середовищі, запрошуйте на каву, ходіть у гості, радійте при зустрічі, приєднуйтесь до тренінгів і стратегічних планувань, ведіть довірчі бесіди — усе це дозволить скласти карту відносин, залежностей, амбіцій, статусів, репутацій, конфліктів і проблем та час від часу уточнювати її. Це стане найважливішим ресурсом. Громадські активісти, особливо якщо вони не є стихійною неорганізованою групою, плавають у величезному океані, де легко загубитись або бути з’їденим. Це істотно розширює Ваші можливості щодо ефективної протидії. Але для початку потрібно зрозуміти — у чому полягає їхня слабкість.

Розділ 3. Дізнайтесь про слабкі місця 

Люди, які багато говорять про дріб’язкові справи, у глибині душі чимось незадоволені. Але щоб здаватися честолюбними й приховати своє невдоволення, вони повторюють одне й те ж знову і знову. Коли чуєш їхні промови, до серця закрадається сумнів.

Той, хто знає дуже мало, буде видавати себе за знавця. Це говорить про його недосвідченість. Якщо людина щось добре знає, про це по ній не скажеш. Така людина поводиться пристойно [3].

Міямото Мусасі, Ямамото Цунетомо «Кодекс самурая. Хагакуре. Книга п’яти кілець»

Зібрати інформацію про громадську організацію або активіста не так важко, як здається. Сьогодні, коли все більше й більше інформації публікується в інтернеті, усі мають свій сайт і сторінки в соцмережах, це лише питання часу та бажання. Тим паче, багато людей викладаються з усіх сил на своїх акаунтах у соціальних мережах, де розміщують про себе все — від власних думок щодо абияких подій до відвертих фотографій із чекіном. Як наслідок — соцмережі стають бездонним постійно оновлюваним джерелом інформації, де скарги про надмірну завантаженість із хештегом #працюємо часто є сигналом того, що автор написаного — нероба, пафосні дописи з аналізом геополітичної ситуації і планами виходу з глобального глухого кута говорять про комплекс месії, а фотографії «я з депутатом», «ми з послом» або «я на трибуні парламенту» — про бажання бути більш впливовою фігурою, котра обіймає якусь посаду. Однак, цей рівень збору інформації є лише базовим, адже він дає тільки загальну канву знання про особу або організації.

Наступним рівнем є вивчення репутації — насамперед того, чи знають цих людей, що про них думають, чи вважають їх серйозними експертами у своїй темі. Також на цьому етапі бажано дізнатися: із ким вони пов’язані, ким фінансуються, якими темами займаються, яких успіхів досягли. Можливо, хтось із ваших колег уже мав досвід взаємодії із ними чи, можливо, їх знають ваші знайомі журналісти. Також цікавою буде думка силовиків — часто представники громадських організацій мають судимості або скандали в портфоліо.

Найважливішим фактором, який необхідно дослідити, є вміння вашого об’єкта співпрацювати та відносини з іншими організаціями. Це допоможе вам не тільки зрозуміти, до якої категорії його можна зарахувати, а й почати планувати свої дії. Наприклад, створення в державному органі консультативної ради, до якої увійдуть представники конкуруючих організацій, котрі терпіти не можуть один одного, може стати ефективним способом зациклити їх один на одному та зробити таку раду неробочою.

Дослідження джерел фінансування організації часто (але не завжди) є наріжним каменем для розуміння того, кому потрібна її діяльність і на який результат вона була розрахована. Як уже згадувалось, це не завжди відповідає тому, що озвучують вголос, але справжню мотивацію дійсно необхідно знати. І якщо активісти на кшталт «кожній бочці затичка», «пенсіонери», «невловимі Джо» доволі довго можуть існувати без фінансування, то час і зусилля організацій і активістів типу «вогнище амбіцій» безпосередньо залежить саме від нього, не кажучи вже про «людей найманої праці». Водночас, хоча й процедури фінансування у великих фондах найчастіше вибудовані доволі прозоро, це не виключає можливості підтримки «заради цілей» чи підтримки певних організацій. Для цього є фінансування за спеціальними програмами. Можливо, для вас стане в нагоді поставити ще низку більш вузьких запитань — наприклад, як змінювалось фінансування організації протягом кількох останніх років? Чи його вистачає для організації? Може трапитись, що навіть не дуже пильний погляд на проекти, над якими працює організація, дозволить побачити, що фінансування скоротилося і організації не вистачає ресурсів, чи навпаки — вона занадто завантажена, щоб активно працювати над конкретною темою.

Тож відшукайте того, хто займається фінансуванням, і працюйте з ним. У разі успіху «люди найманої праці» будуть відразу ж відкликані. У професійних організацій вибити ґрунт з-під ніг складніше, але можна — спілкуйтесь із донорами, говоріть про те, як добре відбувається співпраця з «вашими» організаціями (просувайте власних активістів типу «у схемі» та «які зазирають до рота»). Донори завжди тягнуться до державних органів, відчуваючи споріднену бюрократичну душу «системний підхід». Якщо вийде зменшити обсяг ресурсів, які отримують незручні для вас НДО, то в них будуть збільшуватися періоди «між грантами», і вони почнуть зникати зі сцени та просуватися до інших сфер — без ресурсів неможливо утримувати експертів і забезпечувати життєдіяльність організації.

Питання залежності вже висвітлювалось у попередньому розділі, і воно є ключовим, коли мова йде про третій сектор — адже тільки дійсно незалежна організація може відстоювати свої погляди. Іноді навіть просто участь у коаліції інших громадських організацій накладає на громадських діячів певні зобов’язання та обмеження, не кажучи вже про тих активістів, які афілійовані з політиками чи бізнесом. Також ви можете з’ясувати, що ваш найзапекліший критик фінансується тим же донором, котрий реалізує проекти у вашому відомстві або на вашій території, і це може стати потужним важелем. Важливо пам’ятати, що всіх нас пов’язує система відносин, навіть якщо ми їх не бачимо.

Було б добре з’ясувати, наскільки потенційно наполегливим може бути ваш опонент. Насправді більшість заяв активістів робиться, звітів презентується, програм озвучується не заради того, щоб просувати реальні зміни. Це — як і у вашому світі — усього лише звітність, «для форми», для донора й трохи для мами, яка завжди рада бачити своє чадо в ЗМІ. Можливо, варто не перейматися, а просто почекати — адже зробивши якусь дію, конкретно ця громадськість зникне й ніколи більше не з’явиться. Та якщо ви знаєте, що вона обрала вашу тему провідною і займається нею тривалий час, то ймовірність того, що це стане вашим головним болем, зростає. Продовжуйте працювати над досьє.

Найпомітнішими серед НДО та громадських активістів є ті, які не мають потрібного морального коду, але користується образом чи щиро вважають себе прометеями, які поведуть суспільство до світла. Часто до цих крайнощів вдаються представники «вогнища амбіцій». Це — ваші найбільш безпорадні жертви й потенційні партнери. Річ у тому, що їхня позиція сама по собі є вкрай крихкою — незалежно від того, наскільки вони в неї вірять. Це чітко розумів Гавел, який у своєму есе, описуючи істинний третій сектор, вказує, що «вони не беруть на себе месіанську роль якогось громадського “авангарду” чи “еліти”, котра володіє монополією на істину, краще за всіх розуміє і знає стан справ, і бере на себе місію просвіти “темних” мас». Він також наголошував, що «ця зарозуміла самопроекція належить усе тому ж, за своєю суттю іншому способу мислення, який претендує на володіння “ідеальним проектом”, а відповідно — і на право нав’язувати його суспільству».

Так, люди в посттоталітарних суспільствах за звичкою люблять делегувати повноваження комусь, хто нарікає себе знавцем «правильної відповіді» та «готовим узяти відповідальність». Але що більше такі активісти вимагають віри в себе, то швидше й то більше будуть очікувати від них особисто. То вищими будуть вимоги, які до них висувають. Ваше завдання — допомогти таким людям відповісти за слова й обіцянки.

Ще одним важливим фактором є професіоналізм. Із ким вам доводиться мати справу — із тими, хто дійсно знає, як працює система, був усередині неї, знає всі шляхи, має зв’язки та інформацію зсередини? Чи з недовірливими хейтерами, які нічого не знають, але й нічому не довіряють, тому що вважають, що все неправильно, при цьому не знаючи як правильно? Або із захопленими наївними «реформаторами», котрі беруть на віру все, що ви говорите, переймаються вашими «труднощами» і потім із кожного кутка починають захищати вашу позицію? Найчастіше висновки щодо цього блоку вдається зробити тільки після особистих зустрічей і взаємодій. Однак, якщо супротивник налаштований серйозно — вам їх не уникнути. Доведеться дати собаці кістку.

Розділ 4. Дайте собаці кістку

Тому, якщо ти й можеш що-небудь, показуй супротивникові, ніби не можеш; якщо ти й користуєшся чимось, показуй йому, ніби цим не користуєшся; навіть якби ти й був близько, показуй, ніби ти далеко; навіть якби ти й був далеко, показуй, ніби ти близько; заманюй його вигодою; приведи його до незлагоди й бери його; якщо в нього всього повно, будь напоготові; якщо він сильний, ухиляйся від нього; викликавши в ньому гнів, приведи його в стан розладу; прийнявши смиренний вигляд, виклич у ньому зарозумілість; якщо його сили свіжі, стоми його; якщо в нього дружні, роз’єднай; нападай на нього, коли він не готовий; виступай, коли він не очікує [4].

Сунь-дзи «Мистецтво війни»

Її доведеться дати. Або хоча б спробувати. Вочевидь, візьмуть її не всі — лише слабка ланка, але цього достатньо для того, щоб почати працювати. Що ви можете подати в якості кістки — це підкаже попередній аналіз, але загалом перелік дуже короткий. Згодом цю «кістку» ви зможете використовувати для однієї мети — щоб нав’язати їм компроміси. Метод, який працює як удав: громадськість залучається до процесів і домовленостей, які заводять її усе далі від вас і початкової мети. Вона обростає зв’язками з вами і їй починає здаватися, що ці зв’язки дозволять згодом «змінювати систему», а ви станете незамінною частиною цих «потенційних змін», час яких ніколи не настає. Ваша «незамінність» природно стає частиною ширмової ідеології, і громадський активіст потрапляє в ту ж пастку, що й звичайна людина, яка сидить перед телевізором. Компроміси придушують дуже тихо й непомітно, саме тому їх успішно використовують, щоб боротися з третім сектором[5].

Найбільш наївним і простим із них ви можете запропонувати просто «посидіти в кріслі» або «постояти в кімнаті з кнопками». Це чарівний метод, який діє на велику кількість людей, і громадські активісти — не виняток. Влада має сильну привабливу магію, і тому важко втриматися від того, щоб не уявляти себе кимось, хто рухає фігури на дошці, особливо якщо ти сам — пішак. Дайте цим людям відчуття причетності, і вони будуть вашими адвокатами дуже довго, із піною у рота захищаючи вас і розповідаючи про те, який важкий вибір у яких нелюдських умовах вам доводиться робити. Для цього є низка методів: спільна «робота» над «стратегічним плануванням» (план потім можна не виконувати, тому що «стратегічне оцінювання» ніхто ніколи не здійснює), запрошення в дорадчі органи (громадська рада, консультативна рада, експертна рада, наглядова рада, офіс реформ — перелік нескінченний), залучення для навчання персоналу. При цьому абсолютно байдуже, що вони будуть говорити — залучаючись, вони фактично поділяють із вами відповідальність, не впливаючи на жодні істотні рішення або аспекти вашої роботи.

Фотографуйтеся з ними, згадуйте їх у своїх дописах (не забудьте про хештеги #працюємо, #житиПоНовому, #реформи), давайте спільні брифінги, виступайте на їхніх конференціях, проводьте їхні круглі столи в себе в офісі, пишіть передмови до їхніх звітів — усе це працює, усе це тішить їхнє самолюбство, а вам нічого не коштує. Видайте їм якісь посвідчення, які нічого не значать, урешті-решт нехай показують друзям і рідним, хваляться і розповідають про те, як їх цінують. Їм буде здаватися, що вони заробляють бали для себе, але в реальності вони приноситимуть бали вам.

Ще простіше знайти спільну мову з іншою категорією — тими, хто просто виконує сценарій, тому що їм «так сказали» і «це потрібно для звітності за грантом». Визначте, що можна для них зробити — тренінги? не проблема, ваші люди отримають можливість відпочити за донорські гроші, можливо, ще й дізнаються щось нове; наказ використовувати їхній методичний посібник у вашій роботі? нехай, це однаково ніхто не буде контролювати. Якщо їм це дійсно потрібно тільки для того, щоб закрити проект — ви можете наважитись на доволі революційні кроки — поліпшіть відносини, поновіть свій імідж, а потім зробіть відкат цих змін, як це завжди й робилося. А вони вам подарують техніку, відремонтують приміщення й вивезуть за кордон на ознайомчий візит.

Деяким представникам громадськості потрібно небагато — згадка в резюме про те, що вони працювали з державними інститутами або над певними темами. Ви легко впізнаєте таких людей за стриманим стилем спілкування, очевидною сконцентрованістю на собі та тому, який вони мають вигляд. Ви точно не станете їм найкращим другом (якщо вони взагалі таких мають), але зможете легко знайти з ними спільну мову. Багато хто з них орієнтований доволі поверхнево, хоча й непогано знає мови. І якщо їхнє завдання — поліпшити резюме, то будь ласка. Запросіть їх узяти участь у нараді, дайте посидіти на засіданні робочої групи, і вуаля — вони зникли. Імовірно, вони з’являться десь за кордоном на навчанні або роботі чи як представники якогось посольства або фонду. У будь-якому разі добрі відносини з ними — корисний внесок.

Найскладніше дати кістку тим, хто має великі амбіції і чітке бачення результату. Часто вони дійсно хочуть змін, деякі хочуть залишити слід в історії. Ви не зможете їм допомогти, тому що вони хочуть занадто багато. Адже будь-які справжні зміни — це загроза для вашого статус-кво, чи не так? Але є вирішення — доведеться робити те, що буде задавати напрямок, але при цьому ви залишатиметесь на місці. Стратегічне планування — один із найкращих методів для імітації діяльності, під час якого озвучуються правильні речі й починає здаватися, що до їхнього виконання залишився крок. Наступного року — ще одне планування. І так і надалі. Переконуйте їх, що ви рухаєтесь, посилайтесь на стратегію «малих справ» і «коротких кроків». Це можна проілюструвати чим завгодно — як скороченням, так і набором персоналу, як зменшенням фінансів, так і збільшенням, як збільшеними показниками будь-чого, так і зменшеними. І хоча це, по суті, саботаж, його не буде викрито, доки ви не зізнаєтеся в цьому. А ви не зізнаєтеся.

Як згадувалось раніше, багато хто з громадських активістів, з якими вам доведеться мати справу, буде працювати в межах грантового фінансування. Це їхнє слабке місце. Останнє, що потрібно звичайному донорові — конфлікт із державними органами. За наявності альтернативних, більш близьких для вас організацій, це легко влаштувати — достатньо поставити під загрозу подальше фінансування для вашого супротивника. Йому доведеться із цим рахуватись або скреготати зубами. Не соромтесь використовувати цей важіль — без фінансування мало які організації здатні на системну роботу.

Якщо придивитись уважніше, то можна помітити ще одну потребу, яка проявляється в деяких громадських діячів. Це жадоба до влади. Влади саме в тому значенні — бути на вершині харчового ланцюжка, влади, яку дає посада, або влади політичної, яка в багатьох країнах фактично є необмеженою. У більшості випадків ви не зможете дати їм таку владу. Однак, ви можете дати ілюзію влади — наприклад, шляхом участі в кадрових, люстраційних, атестаційних комісіях, коли громадськості дається право лоскотати нерви людей під час прийому на роботу або звільненні. Звісно ж, в ідеалі процедура цього процесу повинна залишати можливість оскаржити таке рішення, тож на остаточні рішення громадськість не впливатиме.

Продовження читайте за тиждень. 

Читайте також: Громадськість і як із нею боротися. Розділ 1

[1] Сунь-Цзы. Искусство войны. Москва : АСТ, 2014.
[2] Смолянко Ольга. Проблема ГОНГО в странах региона ОБСЕ. http://www.lawtrend.org/freedom-of-association/problema-gongo-v-stranah-regiona-obse-tezisy-vystupleniya-na-parallelnoj-konferentsii-grazhdanskogo-obshhestva-obse-2016.
[3] Ямамото Цунэтомо,  Миямото Мусаси  «Кодекс самурая. Хагакурэ. Книга Пяти Колец», ЭКСМО – 2017
[4] Сунь Цзы «Искусство войны», издательство АСТ.  2014
[5] У Росії всіх згубили компроміси — інтерв’ю з режисером-документалістом Віталієм Манським. https://hromadske.ua/posts/interviu-z-rezhyserom-dokumentalistom-vitaliiem-manskym.