«Герої Харкова». Регіональний перинатальний центр

Директорка Харківського регіонального перинатального центру Ірина Кондратова потрапила до сотні жінок року за версією «Бі-Бі-Сі», а також на обкладинку журналу Time, який цьогоріч назвав людиною 2022 року президента України Володимира Зеленського та дух України. Про роботу Харківського регіонального перинатального центру — 16-й епізод подкасту «Герої Харкова». 

Героїня епізоду: Ірина Кондратова, директорка Харківського регіонального перинатального центру, колектив медзакладу

Фото: Kristina Pashkina/UNICEF

heroes_16.mp3

Підписуйтеся на подкаст в Apple Podcasts та Google Podcasts​


Таня Федоркова: Привіт усім! Це подкаст «Герої Харкова». Мене звати Таня Федоркова, Володимир Носков — на зв’язку зі Львова після кількагодинного відключення світла... Сьогодні у нас буде такий трохи незвичний формат — вперше ми будемо говорити про героя без його участі. Для всіх, хто нас слухає, маємо сказати, що чесно двічі намагалися домовитися про розмову з директоркою Харківського регіонального перинатального центру Іриною Кондратовою. Кілька місяців тому це намагався зробити Вова, я телефонувала днями. Але не вийшло. І мені було ніяково наполягати на тому, щоби зустрітися. Адже робота Ірини Кондратової пов'язана з життям немовлят і передчасно народжених дітей. Це постійні ризики, цілодобова робота, консультації. Словом, питання життя і здоров'я. Тому мені здалося правильним зробити так, щоб цього разу про пані Ірину розказали ті, хто її знають. І до цього епізоду ми поспілкувалися з кількома людьми, які знають Ірину Кондратову.

Володимир Носков: Ага. Давай скажемо про сам перинатальний центр: хто туди потрапляє, бо це незвичний пологовий будинок. Туди потрапляють мами, яким радять саме народжувати у перинатальному центрі. В цьому центрі є дуже складне обладнання. Як у у самих залах, де народжують жінки, так і у відділеннях реанімації. Є прилади із Японії, із країн Європейського Союзу. Дуже велика частина цього обладнання дісталася за допомогою фонду UNICEF. Ще під час коронавірусу така допомога надходила. І от тепер під час великої війни міжнародні благодійні фонди теж дуже допомогли спеціальним обладнанням, щоб медичний заклад був більш автономний, а з іншого боку, щоб медики змогли будь-що допомогти матусям і їхнім діткам.

Таня Федоркова: Ти так забіг наперед. Я ще хочу сказати, що у цьому епізоді ми все-таки почуємо голос пані Ірини — це будуть її коментарі іншим медіа, а також фрагменти онлайн-бесіди з медичною експерткою UNICEF — лікаркою Катериною Булавіновою. Як раз UNICEF, про який ти говориш.

Але давай почнемо з новини про те, що цими днями, коли журналісти починають підбивати підсумки року, Ірина Кондратова потрапила до сотні жінок року за версією «Бі-бі-сі». Крім того, відомий американський журнал Time назвав людиною 2022 року президента України Володимира Зеленського та дух України. І як уособлення українського духу на обкладинці журналу розміщені українці, серед яких харків’янка Ірина Кондратова. Якщо дивитися на обкладинку, у цьому колажі пані Ірина — ліворуч від президента, біля його плеча. І, хоч це звучатиме голосно, але, як на мене, можна сказати, що на плечах таких людей, як Ірина, загалом тримається цей український дух, а Зеленський і його рішучість у спротиві агресору відображує позицію українського народу. 

Володимир Носков: Так. Це точно такий символізм. Є таке. Опора. Ну завжди казали про жінок, що вони є дуже такою міцною опорою. І це доведено століттями.

Таня Федоркова: Ну давай не ображати чоловіків!

Таня Федоркова: Щодо перинатального центру та його діяльності ти трошки розповів. Давай повернемося у ті перші дні повномасштабного вторгнення, коли під час обстрілів медики і матері з новонародженими були змушені ховатись у підвалі. У коментарі «Радіо Свобода» Ірина Кондратова згадувала, як після перших годин у підвалі вона піднялася нагору, і від стресу була просто вся мокра. 


Ірина Кондратова: Це не тому, що там було спекотно. Це тому що такий стрес. Тоді, у перші дні, ми спробували приймати там пологи, і одного разу спробували туди піти з дітьми, які не дихають. Тобто на будь-яких ручних вентиляторах. Пологи ми кілька днів там змогли приймати, але потім все-таки, обійшовши все, що маємо, ухвалили рішення, що ми це робитимемо тут. Ми так безмовно прийняли для себе рішення, що ми більше з цими дітьми в підвал не спускаємося... Коли летить російський літак, і ми знаємо вже за кілька секунд після цього звуку буде вибух, 19 та 20-літні медсестри, які дивляться на тебе, на керівника, якому вони довіряли у мирний час, божевільними від страху очима. А тобі нічого їм відповісти. Максимум, що я могла, я кричала їм: «спускайтеся в підвал», а сама поверталася до цих дітей. Ще 24-го сходили додому. А потім особисто я і дуже багато моїх лікарів, вони прийшли вже 25-го і більше звідси не вийшли, мабуть, до початку квітня.

Володимир Носков: Пані Ірина описувала історію з дитиною, яка була народжена 9-го березня, і каже, що потім від нього не відходила три дні. Каже, складність була там і з його певним захворюванням. А інша річ, о те, про що вона говорила: в яких умовах доводилося працювати цим лікарям. Вони обладнали залу для народження таким чином, щоб там було 4 виходи, і щоб вони могли евакуюватися. А от співробітники їхні: лікарі і медсестри мешкали, наскільки я розумію, трошки нижче.

Таня Федоркова: Персоналу у центрі поменшало, саме тому, кожен працівник був дуже важливим. Акушер-гінеколог Валерій Паламарчук пояснював кореспондентам Суспільне Харків, чому їхати з медзакладу було неможливо. 

[...] 

Таня Федоркова: Просто не покидали цей заклад, тому що розуміли, що будь-якої миті десь жінка може народити або може статися щось таке...Далі я хочу розказати трошки про специфіку закладу. Центр Харкова обстрілювали ракетами, в тому числі «Калібром». Ти пам'ятаєш березень, удари по обладміністрації. А це дуже близько до перинатального центру, обласна клінічна лікарня. Після перших днів у підвалі у перинатальному центрі вирішили, що не будуть переміщувати дітей з малою вагою або новонароджених дітей у тяжкому стані до підвалу. У розмові з медексперткою UNICEF Катериною Булавіновою Ірина Кондратова пояснила, чому це було так само ризиковано, як і залишатися на горі. 

[...] 

Володимир Носков: Знаєш, я слухаю Ірину Кондратову і про що думаю. У мене в голові одне слово: відповідальність. Буду говорити за себе, добре? Коли почалися бомбардування, ракетні обстріли, у мене була можливість евакуюватись. І я свій вибір зробив. Я виїхав з Харкова. А тут… можливо, і лікарі, і ці молоді медсестри цього хотіли. Але їхня відповідальність цього не дозволила. Тобто вони думали про те, що вони не можуть залишити дитину недоношену, дитину, передчасно народжену. І матерів. І от говорить пані Ірина, що там надто складне обладнання, і це все треба було зміксувати: і роботу, і ці обстріли, і все-все-все. Це ж страшенний стрес для цих людей. Тобто тут у тебе блимають лампочки. Тут у тебе працюють апарати дихання, якісь там зонди, там ще щось, харчування. А за вікном — гул літаків і ракети. Це складно уявити, наскільки їм було працювати.

Таня Федоркова: Ще одна важлива деталь про перинатальний центр: з часу пандемії COVID, а далі під час повномасштабної війни, він став єдиним закладом, де є неонатальна реанімація. За словами Ірини Кондратової, заклад забирає дітей, які потребують такої допомоги, з пологових будинків міста, районів області, просто з дому. До того ж, на території перинатального центру працює неонатальна хірургія. І на допомогу дітям з пораненнями від обстрілів, політравмою, також приходять фахівці перинатального центру. 

Володимир Носков: Бачиш, яка доля батьків. Виходить так, що і вони ж не могли залишити Харків, тому що їхні дітки були підключені до цієї складної апаратури.

Таня Федоркова: Я сподіваюся, що ми хоча б трохи змогли дати уявлення про роботу Ірини Кондратової...


Володимир Носков: Я пам'ятаю ми з тобою вже робили епізод подкасту про лікарів швидкої. І коли я спілкувався із Віктором Забаштою про людей, багато чи не багато залишилося, він казав: ні, здебільшого усі на місці. І каже: я сам тоді в перші дні був тоді настільки здивований поведінкою своїх колег, як вони їхали на тоді окуповані території, рятувати людей, а тут обстріли, а тут кулі, усе свистить-летить, а вони рятують. Точно так і тут. Тобто це дійсно якийсь особливий характер, особливе виховання. 

Таня Федоркова: У цій бесіді з медексперткою Катериною Булавіновою, вона також ставила це питання, як у цій сфері працюється. Пані Ірина дуже холодно відповіла на це питання. У них працює техніка реанімаційна, витяжка. Всі ці шуми, їхня робота, вона їх настільки занурює, все, що відбувалося навкруги, вже не так відчувалася. Плюс, як розповів акушер-гінеколог, вони вмикали релакс-музику. І ще один момент, Ірина розповідала про це, що навіть по-іншому, на її думку, почали ставитися породіллі до персоналу. Всі були у такій атмосфері єднання. Якщо до війни могла істерика якась, в умовах війни, за спостереженнями Ірини Кондратової, усе це зникло.


А тепер давай про Ірину розкажуть інші люди. Зараз я увімкну перший коментар. Харківський бізнесмен та волонтер Юрій Сапронов колись теж, як і ми з тобою, не зміг додзвонитися до Ірини Кондратової. Він пояснює, чому. 

Юрій Сапронов: Мені дзвонить хтось із Києва. То були перші числа жовтня. Коли перший великий ракетний обстріл був. І коли вперше вирубалося світло на дуже довго, на день. «Юрію Анатолійовичу, допоможіть». Ви хто? «Я лікар-неонатолог». Кому допомогти? «Кондратовій». Я говорю, я її знаю. Я набираю, не відповідає. Я їй пишу, не відповідає. Передзвонює мені годині о 21. Ну, зі сльозами явно. Що трапилося? Вимкнулися якісь акумулятори, великі такі. Тобто один такий прилад має 2 реанімаційних місця. Я питаю: чого ви не відповідали? «Ми руками реально качали дітей, серце». А далі, звісно, телефонна книга. Це було о 21:00. Опівночі я їх знайшов у Києві. Об 11 вони були в неї .


Володимир Носков: А тепер я перекажу те, що розповідала Ірина Кондратова. Вона каже, що в цей день вийшло із ладу складне обладнання, яке автоматично переключалося із традиційної електрики на автономну. І каже, що вона і досі здається про це згадує зі сльозами на очах, коли доводилося качати руками. І здається вона на все життя буде згадувати Юрія Анатолійовича. Як він знайшов це обладнання. Тому що завдяки цьому були врятовані всі діти.


Таня Федоркова: Я коли передивлялася інтерв'ю з Іриною Кондратовою, вона сказала, якщо кажуть в журналістських матеріалах чи десь, що медики такі залізні люди, у них немає серця і все таке, то вона повністю не згодна. Бо особисто сама помирає щоразу коли помирає дитина.


Володимир Носков: Знаєш, я думаю, що насправді ці лікарі вже після війни потім будуть відчувати наслідки і стресів, які вони переживали, цих хвилювань, і усього іншого. А зараз ім просто нема коли розслаблятися. Бо це їхня боротьба.


Таня Федоркова: Голова громадської організації «Ранні пташки» Олександра Балясна, яка займається підтримкою родин передчасно народжених дітей, називає медиків, які працюють у період війни, героями на медичному фронті. 

Олександра Балясна: Я дуже пищаюся тим, що ми знайоми в з пані Іриною Юріївною Кондратовою, яка тримає фронт у Харкові, разом з немовлятами, новонародженими дітками. Яка допомагає виживати, яка підтримує кожну родину, кожну маму, яка опиняється у цій ситуації. Передчасні пологи — це взагалі дуже велика стресова ситуація для кожної мами, для кожної родини. А бути в Харкові в цей період — це надзвичайне випробування. Нехай всі знають наші історії. Нехай більше буде інформації про те, які наші реалії. Бо інші люди можуть лише здогадуватися, в теплі, вішаючи зараз гірлянди на ялинки в своїх містах, своїх хатах. Вони можуть лише здогадуватися про реалії.


Таня Федоркова: Що значить поява української докторки на обкладинці Time для України, я також питала заступницю міністра охорони здоров’я Ірину Микичак.

Ірина Микичак: Для Міністерства охорони здоров’я, ми вважаємо, що це велика честь, що один з наших медиків, відомих медиків, провідних медиків, відзначений серед таких видатних українців. І обличчя ці є на сайті і на обкладинці світового видання. Якщо говорити конкретно про Ірину, то Ірина Кондратова — один з лідерів української охорони здоров'я. Зокрема перинатальної медицини. Вона була в числі тих керівників, які стояли біля витоків створення мережі перинатальних центрів України. І вона дуже фаховий лікар, дитячий анестезіолог, неонатальний анестезіолог. Ми добре знаємо Харківський перинатальний центр. І особливо в час війни лідерство і пані Ірини, і лідерство команди, і загалом згуртованість цієї команди заслуговує на величезну подяку, і на величезну повагу загалом від суспільства. Тому що в таких надзвичайно складних умовах, в яких є мешканці Харкова, Харків — це місто героїв, без сумніву. Ірина є представником усієї героїчної спільноти як медиків, так і мешканців міста Харкова. Вона винесла проблему роботи наших медичних закладів на дуже високий міжнародний рівень.

Ви пам'ятаєте, вона спілкувалася з послом, з амбасадором дитячого фонду UN UNICEF Девідом Бекхемом. Він їй передав сторінку в Instagram. Це також був дуже серйозний меседж до міжнародної спільноти, як медичної, так і загалом просто громадян інших країн. Тому що це величезна аудиторія. Ірина просто розповіла, як це насправді виглядає. Повірте, що дуже багато є людей у світі, які взагалі не уявляють де Україна, що в ній відбувається, і їм наша біда вона точно не є бідою для кожного з них. Бо вони живуть у своєму соціумі. 


Таня Федоркова: Тому будь-яка згадка будь-яких закладів, або доктора… Згадай лікаря ізюмського, який просто у підвалі всю окупацію провів. І деякі дні був єдиним, хто рятував місцевих жителів з пораненнями. Тобто всі світові ЗМІ бачать ці історії і захоплюються медиками. І так само, я думаю, люди, волонтери, закордонний бізнес бачить, що це реальні люди. Це не вигадані історії. Саме тому і ми теж розповідаємо про Ірину Кондратову.


Володимир Носков: Мені чомусь здається, що вже наші діти, наші онуки будуть дивитися фільми про цих лікарів, та і не тільки лікарів, акторів, військових, поетів - своїми та вчинками, своїми долями вони рятували інших. 

Таня Федоркова: І вже наприкінці нашою розмови мені хочеться сказати, як сама Ірина Кондратова відреагувала на свою появу у журналі Тайм та списку жінок року «Бі-бі-сі». Перш за все пані Ірина бачить у цьому заслугу всього колективу.  В Інстаграм докторка Кондратова виклала фото своїх колег і написала, що це це лікарі, перед якими вона у боргу до останнього подиху.... Я згадала історію породіллі в перинатальному центрі в перші дні війни, яка народила дитину. Вона сидить в цьому підвалі. У сховищі. І розповідає, що її чоловік на війні. Мабуть, заради цього і працюють лікарі.

[...]

Володимир Носков: Вони допомагають нашому майбутньому. Після війни обов'язково буде перемога. І нам потрібно буде, щоб щасливе майбутнє було. Тому я бачу у цьому нагородженні певний символізм. Тому що вони нагороджували не тільки лікарів, а і власне тих, хто сприяє цьому майбутньому України. І це дуже класно, що вони (Time) на це звернули увагу. 

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.