«Герої Харкова». Михайло Озеров про ініціативу «100 машин для ЗСУ»
З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну харківські письменники, поети, актори, музиканти об’єдналися у потужний волонтерський рух. Громадські та культурні діячі допомагають жителям Харкова та збирають спорядження і транспорт військовим. Волонтерська команда Сергія Жадана нещодавно започаткувала ініціативу «100 машин для Збройних сил України» — небайдужі віддають свої авто на потреби армії. 28 серпня з Польщі до Харкова прямує колона з 16 машин для ЗСУ. Про культуру, волонтерство, творчість, боротьбу, страхи та мрії у новому випуску подкасту «Герої Харкова» розповів «МедіаПорту» актор і волонтер Михайло Озеров.
Герой епізоду: Михайло Озеров, актор Харківського державного академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва та кіно, волонтер
- Підписуйтеся на подкаст в Apple Podcasts та Google Podcasts
Таня Федоркова: Михайле, дякую вам, що знайшли час з нами поговорити. По сторінці Сергія Жадана, по вашій сторінці, я бачу, що ви не сидите на місці ні хвилини. І постійно в полях, постійно зайняті роботою допомоги війську, і просто людям. Як змінилося ваше життя? Я так розумію, що на творчість зараз часу немає взагалі.
Михайло Озеров: На творчість, так, не вистачає часу, але ми постійно про це думаємо, у нас є якісь плани. Нещодавно ми з Сергієм зустрічалися у Києві з паном Богданом Бенюком, тому що до війни ми в травні повинні були знімати короткометражку. Написали, придумали, у травні повинні були бути зйомки. І от ми зустрілися, і нас дуже вмовляв пан Богдан реанімувати цей проєкт, який ми хотіли знімати у Харкові. Ми знайшли локації, ми готувалися. Нам би дуже хотілося, але ми розуміємо, що поки ми в Харкові, і тут загострення постійно, кожного дня, то ми не матимемо на це часу.
Володимир Носков: Тобто тут буде стояти питання: або волонтерство, або щільно зайнятися цим фільмом.
Михайло Озеров: Так-так.
Володимир Носков: А хоча б розкажи, про що це буде.
Михайло Озеров: О-о! Давайте… Це буде про життя! Ми повинні жити. І жити ми повинні весело і чесно. Скажімо так. У перші місяці було взагалі не до творчості. Але у нас в театрі все одно йдуть репетиції. Була навіть прем’єра…
Фрагменти прем’єрної постановки «Я норм» у Харківському театрі ляльок
Володимир Носков: Як ти відчуваєш, ваш театр, харківські театри, як відреагували на війну? Можливо, тобі хотілося б більш гострої чи актуальної реакції?
Михайло Озеров: Ви помиляєтеся. Коли поїхали всі, почався дуже потужний волонтерський рух. Ніхто не домовлявся, що давайте волонтерити…
Володимир Носков: Це класно, що так відреагували. Михайле, для вас волонтерство — абсолютно не нове, ви з 2014 року у цьому русі, зрозуміло, що питання, буде чи не буде війна, для вас по-іншому стояло, не так, як для багатьох харків’ян, коли ти з ними спілкувався і намагався говорити про події, то вони казали: ви що, вірите, що росіяни нападуть? Напевно, у вас інше сприйняття було. Тому мені цікаво, з якими думками ви були 22, 23 лютого. І потім з тим, що сталося.
Михайло Озеров: Тут правда є в тому, що трішечки були готові. Були сподівання, що все це не буде саме таким чином. Що все ж таки, що буде якийсь перелом, домовленість дипломатична, політична, не знаю як. Але з 2014 року усі з мого кола друзів вирішили так: треба допомагати хлопцям, тому що голі, босі, не готова була держава, що буде війна. Ми їздили на Донеччину, Маріуполь, багато міст, проводили фестивалі, привозили гуманітарку, одяг, щось ще, ми наполягали і давали розуміння, що цей край — з нами, це наші люди, ми повинні допомагати. Зробили прем’єру там, зробили тут. І ми постійно показували, що ми єдні, це одна держава, і кожна людина для нас — це важливо.
Коли все почалося 24-го лютого, я постійно кажу одну фразу: ми всі з цією ситуацією вперше. Нікого не тренували, не попереджали. Поклали сподівання на наших хлопців, котрі були там, до початку цієї масштабної війни… Тому засуджувати людей, якщо хтось поїхав, хтось ховається, хтось замкнувся, тому що стан людини — у кожного індивідуальний. Ці докори — я те роблю, а ти нічого не робиш — недотепні. Взагалі. У кого є сили, у кого була можливість, у кого спрацювало, кожен думає про себе, а тут шокова ситуація! У когось вже немає будинку, він вимушений був переїхати, тому що постійно обстрілюють, у кого діти. Я розумію всіх! Немає ні до кого ніяких звинувачень.
Я дуже радий, що дуже багато людей творчих, з котрими я дружу, працював і працюю, саме в цей час, це музиканти, актори, творчий підрозділ, почали допомагати з самого початку, з перших днів.
.jpg)
Коли всі бігли, ми витягували, вивозили на вокзал, потім люди поїхали, ми перелаштувалися, почали шукати ліки, почали закуповувати їжу.
Мені особисто хтось із моїх друзів з Грузії на другий день чи третій надіслали 10 тисяч гривень, і це був перший транш, якому я так радів! Я думав, що я весь Харків нагодую! Я помилявся, тому що, звичайно, ці гроші розлетілися, як я не знаю, що.
У перші дні аптеки просто позачинялися, у Дмитра Прасолова, колеги, художника по світлу в театрі, його мати фармацевт, і ми просто на свій ризик відкривали аптеку і викупали ліки, і в перші дні це було 60-80 тисяч гривень в день.
Таня Федоркова: Перед розмовою з вами ми з Вовою дивилися відео онлайн-зустрічі, здається, з людьми з Америки — де ви сказали, що ви залишилися у Харкові перш за все через те, що не хотіли, щоб харків’яни були самі, щоб вони не відчували себе залишеними.
Михайло Озеров під час онлайн-зустрічі, весна 2022: Заспокоїти паніку, показати, що люди не самі, вони не покинуті, що місто — це тил, ніхто не лишився сам, ми усі разом, ми єдині.
Михайло Озеров: Була одна думка і все — я зрозумів, що я дійсно потрібен. Дуже багато людей, які не можуть, чи з переляку, шокового стану, сіли і сидять, не знають, що робити. Я зрозумів, що треба акумулюватися, треба щось робити. Тим більше, що у мене троє дітей, у мене дружина. Звичайно, я переховував їх, підхопивши похресника з мамою, і повіз, це о п’ятій ранку. А потім я почав дзвонити всім, хто у мене на телефоні, розкидувати SMS, говорив, де я перебуваю, де укриття. На третю чи четверту добу тільки зупинилися масово. А так зранку до ночі ми постійно їздили, тільки не їздили, коли була комендантська година. Це зараз у нас перепустки, все є, і робота стала цілодобовою.
Володимир Носков: А коли ви зібралися з Сергієм Жаданом, з іншими членами волонтерського штабу, щоб проговорити, як будете діяти, для себе організаційні моменти, які вплинули на подальший перебіг вашої роботи.
Михайло Озеров: Ми постійно щось передумуємо, перелаштовуємо. Не було такого, щоб сіли і давай займатися таким. Постійно виникають якісь ідеї. Ми їх підхоплюємо просто на ходу, в дорозі. Сіли повечеряти, щось виговорили-виговорили, як це були концерти в метро, вистави і тому подібне. Ми просто сиділи, щось зіграли наші музиканти, у нас створився новий гурт «Лютий квітень», люди сиділи, грали на гітарі, я кажу: пішли в метро! Тоді «Жадан і Собаки», хтось поїхав, Сергій читав вірші, наш «Лютий квітень», Влад Святаш, група «М.А.ТЕ», Сенін, постійно ми когось підбирали: «Будеш з нами? Буду!» Ходили по метро, по шпиталях. І потім воно все почало розкручуватися.
Фрагмент пісні Сергія Жадана «Метро», написана під час війни
Михайло Озеров: І всі так! І Олежка Каданов, який зараз теж працює, у нього свій хаб, але все одно ми разом, тому що постійно на зв’язочку: а в тебе є? А ти можеш закрити те? Є люди, з якими ми познайомилися під час того, як три-чотири тижні працювали просто на телефоні. І десь через чотири тижні ми зустрілись. З Едуардом, Олександрою, там зі Світланою, там з Роксаною. Телефон розбігся. Тут немає хабів, що я найкращий, я вважаю, що ми одна величезна родина.
Володимир Носков: Що було дуже важливо, я згадую перші дні, це побачити Сергія Жадана, здається там також був Святослав Вакарчук на площі Свободи, які стояли і щось говорили…
Фрагмент відео медіагрупи «Об’єктив», лютий 2022: Я ходжу по місту і знімаю вулиці, показую мешканцям України і людям, які вболівають за Україну про те, що Харків живе, Харків тримається, Харків готовий до оборони.
Володимир Носков: …І от було просто важливо побачити цих людей тут, поруч з тобою, це не просто символізм. Ти розумієш, що є волонтерські стовпи, які тримають Харків, щоб його не залишили до кінця люди… Михайле, розкажи, якщо можна, чи вирішилося питання з автомобілями, бо я знаю якраз у вас триває акція, де ви прагнете придбати для потреб ЗСУ 100 автівок.
Сергій Жадан, 28 серпня 2022 року, кордон з Польщею: Друзі, усім привіт з українсько-польського кордону, сьогодні 28 серпня, і пригнали на територію України перші 16 автівок в межах нашого проєкту «100 машин для ЗСУ». В автівках сидять наші волонтери, вони колоною вирушають на схід до Харкова, де машини будуть передаватися підрозділам, які на ці машини чекають, які їх потребують.
Михайло Озеров: Почався якийсь, на мій погляд, крутий флешмоб.