«Герої Харкова». Енергетики

У восьмому епізоді «Герої Харкова» Таня Федоркова та Володимир Носков обговорюють наслідки російських обстрілів по об'єктах енергетики Харківщини. Фахівці «Харківобленерго» та «Укренерго» відновлюють розбиті підстанції, трансформатори, лінії електропередач на неокупованих та звільнених територіях області. Про втрати та енергетичну міць Харкова говоримо з одним з фахівців «Укренерго».

Герой епізоду: Микола, майстер Харківської лінійної дільниці «Укренерго»


heroes_8.mp3

Таня Федоркова: Привіт усім! Це подкаст «Герої Харкова», в якому ми з Володимиром Носковим розповідаємо про харків'ян під час війни. І цього разу будемо говорити про енергетиків, які забезпечують Харків і Харківську область світлом і усувають усі аварійні ситуації, які виникли в тому числі внаслідок війни. 

Володимир Носков: І як показало життя, не тільки світлом, а і інтернетом, і живленням для апаратів дихання, і взагалі усім-усім-усім, енергією для наших мобільних телефонів. Словом, без енергетики ми нікуди вже не можемо подітися. Бо сьогодні диджитал-технології на цьому зав'язані. І як показала ця повномасштабна війна і досвід переселенців у Польщі, Німеччині, то дійсно Україна відрізняється тим, що цифрові технології пішли далеко, на відміну від країн, які ще дуже покладаються на паперові носії, вирішення усіляких бюрократичних питань, то у нас вже багато чого можна зробити за допомогою цифрових технології, «Дії», але все це зав'язано на електриці. Не буде електрики — нічого не буде. І ми це всі відчули, як все було у Харкові, скільки, Таню, три чи чотири рази Харків сидів без електрики? 

Таня Федоркова: Я пам'ятаю два випадки... Наскільки я згадую. Але так, було декілька разів, коли Харків був без світла, слава Богу, вдалося це вирішити за досить короткий термін, хоча в деяких районах світла не було тривалий час. Якщо у центрі, на Салтівці з'явилося світло, то Холодногірський район, околиці міста потерпали від відсутності світла. Там люди запасалися батарейками, генератори були, люди гуртувалися у під'їздах, але, так, енергетична сфера перебуває під таким саме ризиком, як і будь-які інші об'єкти, але це є критична інфраструктура, по якій ворог може і буде бити. До низки таких об'єктів належать також і гідротехнічні споруди, наприклад, Печенізька гребля, яку російський окупант намагався розбомбити кілька днів поспіль, але нічого не вдалося. Хоча є пошкодження. І про це є офіційна інформація... 

Олександр Гусаров, голова Печенізької громади, вересень 2022 (запис Суспільне Харків): Влучань було в нашу дамбу вісім ракет, є пошкодження, протікання, але воно не є критичним. 

Таня Федоркова: Тим не менше, Харків продовжує жити. І енергетики роблять свою роботу, відновлюють розбиті лінії. Також ми знаємо, що потихеньку відновлюється електропостачання на деокупованих територіях, зокрема, у Балаклії понад 80% мешканців з електропостачанням...

Володимир Носков: Я згадую спілкування з волонтером Єгором Горошком, який був у Куп'янську, Балаклії, інших деокупованих містах. Він говорить, що відсутність електрики, не одноденна, не однотижнева, а кількамісячна, якраз утворює таку атмосферу, що ти ніби потрапляєш у минуле і позаминуле століття, тому що зв'язок не працює, люди не можуть собі приготувати їжу, не можуть функціонувати лікарні, і все приходить просто у таку кризу, що потім доведеться все це довго відновлювати, всі логістичні процеси, все життєзабезпечення. 

Таня Федоркова: Так, і минулого випуску ми коли говорили про Ізюм, дійсно, коли дорогою їдеш в бік Ізюма, по території деокупованій і бачиш ці масштаби руйнувань, розвалені лінії електропередач по полях, осягнути цей масштаб дуже складно. І як багато роботи для людей, які відновлюватимуть це все... Ризикуючи власним життям. Ми пам'ятаємо нещодавнє повідомлення від «Харківобленерго»: загинув начальник Харківського РЕС внаслідок вибуху міни. Вся ця історія безкінечна, поки не розмінують території, не буде безпеки для громад, жителів міст і представників критичної сфери, які приїжджають бригадами, посилюються, але попри все працюють і відновлюють ці лінії електропередач. 


Випуск новин, 1+1, 11 вересня: Масштабне знеструмлення через російські удари по об'єктах інфраструктури. Напередодні постраждали одразу кілька областей України. Найгірша ситуація була на Харківщині, але проблеми зі світлом також були у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Сумській та Полтавській областях. Через знеструмлення подекуди не стало води і виникли перебої зі зв'язком. 


Таня Федоркова: До цього випуску я поспілкувалася з представником Харківської філії «Укренерго», це державна компанія, яка енергетично забезпечує Харківщину та інші регіони...

Володимир Носков: Знаєш, що я для себе відкрив, коли почалася вся ця історія із обстрілами об'єктів критичної інфраструктури? Зокрема, підстанції, ТЕЦ. Виявляється, це розказують фахівці, у Харкові є такі пункти, які розподіляють електрику на кілька областей. І що це настільки все крихко, якщо, не дай Боже, влучить кудись якась залізяка, то можуть залишитися без світла, без електрики Полтавщина, ще низка областей. Зараз не буду усі перераховувати...

Таня Федоркова: Не треба, бо це ще така інформація для ворога. 

Володимир Носков: Це вже публічно розглядалося, у межах марафону «Єдині новини», тому я не оприлюднюю розвідданих. 

Таня Федоркова: А я, знаєш, під враженням від розмови з енергетиком хочу сказати, що багато чого краще не розповідати. Бо і ці люди — на вагу золота. Мені не дозволили говорити навіть прізвища людини, з якою і спілкувалася. І багато речей не можна розповідати, бо це на межі з секретною інформацією, але наша мета — розказати про людей, які забезпечують Харків і Харківщину світлом. Такі самі колеги працюють і в інших регіонах. Отже, давай послухаємо, що розповідає енергетик Микола. 


Таня Федоркова: Чим ваша робота відрізняється від «Харківобленерго», ви колеги, конкуренти? 

Микола, майстер Харківської лінійної дільниці «Укренерго»: Ні, ми не конкуренти, ні в якому разі! Робимо усі одну справу. Ми відрізняємося класом напруги. «Харківобленерго» більше працюють зі споживачами, клас напруги — 0,4, 220 Вольт, як у нас вдома, у розетці, вдома дивимося телевізор, заряджаємо телефони. А у нас високовольтні лінії, ми займаємося магістральними мережами, це 330 тисяч В. Тобто різниця: 220 В і 330 тис. І за габаритами. Наприклад, ось ця лінія 0,4 кВ, а у нас опори від 30 метрів до 50 м. Якщо вище, там мають бути маячки, лампочки, щоб літаки облітали. Утруднюється ще тим, що велика висота. Погодні умови, звісно. Якщо сприяє, то добре. Наприклад, у березні, після зими, сльота... А всі ці повітряні лінії йдуть полями, болотами, буграми. 

Таня Федоркова: Тобто якщо якась ділянка пошкоджена, це значить, що вся лінія не працюватиме, так? 

Микола, майстер Харківської лінійної дільниці «Укренерго»: Порівняти можна: як кабель зарядного пристрою. В якомусь місці зламався, він весь не працює. Так само є пункт віддачі, є пункт прийому. Якщо в якомусь місці немає контакту, звісно, немає світла. Є підстанційні бригади, а у нас лінійна ділянка. Може, бачили: от одна машина поїхала, друга, і у цій справі хтось має керувати, дивитися, оцінювати. Ми, по-перше, відповідаємо за людей ще, оскільки працюємо майстрами, керівниками робіт, і у першу чергу, відповідаємо за людей і цілісність об'єктів. Є обрив — все це фіксується автоматикою. Ну, і приблизно показує, де це трапилось.

Таня Федоркова: І це зазвичай високовольтні…

Микола, майстер «Укренерго»: Так, ми з ними не перетинаємось. Це, з одного боку, добре. Бо, як то кажуть, більше морально важко, мабуть. Як я чув, важко працювати, дуже важко. Зокрема, пам’ятаєте нещодавній блекаут? Ось просто влучили одночасно у критичні точки, і сталася така в нас біда. Не секрет, що влучили одразу в декілька: у Харківській області, у Дніпропетровській, у Полтавській. І ланцюжок зав’язався, мабуть. Так влучити одночасно! 

Раніше було спокійніше: і морально, і робота не така напружена була, як зараз. А у плані того, що роботи, може, стало більше — почали затримуватися: і неділями, і суботами працюємо, у деяких випадках і дотемна. Коли темно, звісно, вже нічого не видно. 

Ми ж як жителі міста все розуміємо. З одного боку подивитися, що ми робітники, а з іншого боку — ми ж коли додому приходимо, хочемо й покупатися, й у мікрохвильовці розігріти щось попоїсти. Тому теж працюємо допізна, щоб у найкоротші терміни всю цю біду полагодити.


Володимир Носков: Таню, тут треба сказати — я думаю, це дуже важливо сказати, що ота трагедія із влучанням ракет в об’єкти енергетики свідчить про те, що в нашого ворога є дуже багато інформації про те, що, де і як знаходиться. І, наскільки я розумію, це не дивно, тому що був Радянський Союз, прокладали енергосистеми — дуже багато прокладали енергосистем як раз фахівці з багатьох республік. І, очевидно, у них просто залишилися креслення, залишилися мапи цих електромереж, і у них дуже багато залишилося ще архівних даних. Власне, ось це масове влучання демонструє, що ще багато інформації про Україну залишається у російського ворога.


Микола, майстер «Укренерго»: Повністю укомплектовані, у нас ніхто нікуди не пішов. Фахівці вузького профілю — ми заброньовані від мобілізації до певного періоду. А оскільки в нас специфічна робота, з вулиці не затягнеш людину, щоб сказати: «Давайте, зробіть, наприклад, оце». Цьому треба навчатися, і треба тут пропрацювати якійсь період — два, три п’ять років — щоб в усе це «в’їхати» та чудово все розуміти. Одна справа — книжку прочитати, а інша вже…

Ми ж теж прийшли звичайними монтерами, «зеленими», після інституту, у 23 роки. І ця робота, начальники наші — велика їм дяка, вони просто нас виростили до такого рівня. Ми ступенями проходили: спочатку одну сходинку пройшли, другу третю… Десь щось усвідомили, чомусь навчилися, виросли та досягли того моменту, де зараз перебуваємо.

Таня Федоркова: Щоб навчитися цьому, багато років практики потрібно?

Микола, майстер «Укренерго»: Практика все одно потрібна. В інституті навчають, але в інституті ж теорія. Електроніка, щось таке. Тут, у принципі, механіка більше, воно ж усе висить. Ну, і фізика теж присутня, але у невеликому обсязі. 

Таня Федоркова: А фізичне навантаження — це ви таскаєте якісь штуки на собі, розкажіть: з чого складається? Ви приходите, оцінюєте масштаби руйнування…

Микола, майстер «Укренерго»: У принципі так воно й відбувається. Наскільки я компетентний, щоб розповідати такі речі... Так, і плюс висотні роботи ще.

Таня Федоркова: А це яка може бути висота приблизно?

Микола, майстер «Укренерго»: 30 метрів і вище. Аж до 50. У нас більш як 50 метрів немає. Не знаю — пощастило-не пощастило, але немає.

Таня Федоркова: А ви ці лінії відрізаєте, паяєте? Просто щоб цю картинку скласти, як це виглядає.

Микола, майстер «Укренерго»: Так це і відбувається. Є обриви від того, що летять уламки, все це перебивають. Ну, це як нитку відрізати, грубо кажучи. Є спеціальні пристрої. Це все пропрацьовано вже до нас, і, думаю, після нас все це буде працювати. Просто стикуються два дроти. Фізично навантаження велике, вони ж важкі. Здебільшого все відбувається на землі, щоб спростити роботу. Треба все це опустити, зробити та знову підняти.

Таня Федоркова: А у плані безпеки — як ви забезпечені?

Микола, майстер «Укренерго»: Щодо ураження електричним струмом — у нас є, звісно, різноманітні засоби захисту: заземлення є, паски такі цікаві — знаєте, може бачили на атракціонах, де діти стрибають на батутах? Тут становляться ноги, тут пасок, плечі — якісно зроблено усе, такими довгими страхувальними повідцями все чіпляється, щоб перш за все зберегти життя людини. Ну, а решта — звісно, заземлюється, вимикається. Від війни — ми зараз працюємо у таких місцях, де не точаться бойові дії. Є якесь «відлуння війни», але перед нами йде ДСНС, хлопці все це дивляться та прибирають.


Таня Федоркова: Я хочу згадати вечір 11 вересня, коли оцей блекаут, про який говорить Микола, відбувся. Коли Росія обстріляла об’єкти критичної інфраструктури Харківщини, влучивши у підстанцію. Тоді загинули двоє енергетиків, нагадаю їхні імена: це Світлана Курилович та Олександр Холодний. Працювали у компанії «Укренерго». Світлана працювала на підстанції 30 років, Олександр прийшов на підстанцію у 2020-му, за даними компанії. Це було їхнє чергування, вони залишалися на робочих місцях і всі пів року війни безумовно виконували свої обов’язки, підтримуючи роботу підстанції, від якої, як зазначає компанія, залежить енергоживлення кількох регіонів України і сотень тисяч людей. Світлана Курилович спочатку працювала електромонтером, останні роки була диспетчером. Тут також є трошки інформації про Олександра. Він закінчив політехнічний інститут, про нього говорять як про молоду енергійну людину з жагою до практичних знань. У Світлани залишилася повнолітня донька, в Олександра — батьки.


Таня Федоркова: Бачила, що загинули двоє ваших колег. Чи знали ви їх? І взагалі у зв’язку з тим, що сталося, можливо, є якійсь додаткові захисні речи: щоб не залишатися чи одразу йти у підвал, якщо він є?

Микола, майстер «Укренерго»: Звісно, ми проходимо інструктаж. Якось не перетинаємося — це чергові за підстанцією, вони працюють…

Таня Федоркова: Окремо, так?

Микола, майстер «Укренерго»: Так, вони працюють окремо. 

Таня Федоркова: Сторожі?

Микола, майстер «Укренерго»: Ні, ні. Це чергові, які стежать за устаткуванням. 

Таня Федоркова: Тобто теж енергетики?

Микола, майстер «Укренерго»: Так. Це дуже висококваліфіковані працівники. Їхня робота полягає в тому, що, коли спокійно, вони стежать за приладами — грубо кажучи, просто спостерігають, у них роботи як такої немає. Але якщо позаштатна ситуація — вони мають у будь-якому стані зреагувати правильно: щось відімкнути, щось відремонтувати, щось переключити. Тому від них вимагаються дуже великі знання щодо цього обладнання, і таких людей просто… Ось вони загинули, й на їхні місця неможливо просто взяти та поставити когось — наприклад, «хто там у вас працює ще — заходьте наступні двоє». Так не буває. Треба пройти дуже тернистий шлях, щоб дійти до цього, до чергового на підстанції.


Володимир Носков: Дійсно, люди високої кваліфікації — тому що, уяви собі, від моментального рішення однієї людини залежить дуже багато. Тому шана загиблим за те, що вони до останнього боролися, за те, що вони до останнього мешкали в Харкові. Вони нікуди не виїхали, вони забезпечували міць, вони забезпечували безперебійне постачання Харкову електрики. І ще хочеться сказати — бачиш, як ми зараз живемо, з певним таким страхом: «А що буде далі?» Чи вдасться Харкову утримати цю енергобезпеку, чи будемо ми восени, взимку, навесні з теплом? Я чому так кажу — тому що постійно, чи не щодня ми говоримо з батьками, з друзями, зі знайомими й так чи інакше повертаємося до цієї теми. Що ще вигадає цей клятий ворог, щоб обеззброїти щоб зробити беззахисними, щоб довести до кризи? І тому завдяки таким, як Микола, завдяки іншим його колегам я хочу сподіватися, що все-таки Харків зможе вистояти.

Таня Федоркова: Для себе я не розумію взагалі поведінку цього російського, як його назвати, окупантського управлінства, для чого ці удари завдаються — щоб просто паніку викликати? У каналі «Укренерго» в Telegram я бачу інформацію за останні кілька діб, і вони знову повідомляють про те, що за дві минулі доби ракетними ударами повністю виведені з ладу дві підстанції «Укренерго» на півдні України.

Володимир Носков: Ну бачиш, у них просто ціль є — на жаль, на жаль, на жаль у росіян є страшна ціль, це виведення енергосистеми України з ладу. І ми бачимо останню страшну новину про те, що рашисти викрали директора Запорізької електростанції. І дуже хочеться сподіватися, що міжнародній спільноті разом з МАГАТЕ вдасться створити безпекову зону навколо Запорізької станції та врятувати керівника станції. Інакше все це може закінчитися просто страшною трагедією. Але це все один ланцюжок, настільки це пов’язано.


Таня Федоркова: Такі дії держави-агресора як би ви розцінили?

Микола, майстер «Укренерго»: Нелюди, що я скажу.

Таня Федоркова: Б’ють по таких місцях, щоб залишити місто…

Микола, майстер «Укренерго»: Так, це вже як агонія того, хто помирає: він вже нічого не може зробити із супротивником, просто б’є вже по беззахисних місцях. Немає різниці — вони гатять з Бєлгородської області, з Каспійського моря, яка їм різниця, звідки стріляти? Ну, артилерії вже менше стало, не достає. У таких реаліях вже починаєш розбиратися, що до чого — думаю, вже кожен так. Як-от у нас востаннє — скільки, день ми без світла були? Якось взагалі не сподобалося: немає ані світла, ані води. Добре, на вулиці більш-менш тепло, а уявіть собі, як узимку? Це ж тепло зникне, усі насоси… Це велика біда. 

Таня Федоркова: Ви для себе майбутню зиму як бачите? І чи готові працювати в таких саме умовах, ще й у холоді?

Микола, майстер «Укренерго»: Мабуть, складніше буде, звісно. Не в таких обсягах, може, не у таких термінах. Але хочеться вірити, що війна закінчиться незабаром, і ми працюватимемо в нашому звичайному режимі.

Володимир Носков: Щоб місто не завмерло.

Таня Федоркова: Ну так, з опаленням всі прогнозують якійсь колапс. Але, згадуючи лютий, березень, коли теж були обстріли й теж зникало електропостачання — можливо, не так точково, не так точно ці об’єкти обстрілювалися, але, тим не менш, теж вимикалася вода, вимикалося світло. І кілька годин — і воно з’являлося, тому що бригади працювали, виходили на ці адреси та поновлювали лінії тощо. 

Ваше найбільше бажання — і по роботі, і взагалі як жителя міста.

Микола, майстер «Укренерго»: Як у всіх, мабуть, бажання: щоб був мир навкруги, щоб усе працювало стабільно, щоб не було таких нічних виїздів у дощ, у сніг, у зливу. Ну, ми все одну в будь-який момент це робимо, але в мирні часи цього менше було. Були якісь нюанси — переважно пов’язані з погодою, вона підкидувала капості. Знаєте вислів: «Що не вбиває нас, робить нас сильніше»? У цьому плані ми немов би зміцніли, тому що такий обсяг роботи, такої нетипової для мирного часу переробили — нехай воно залишається у навичках. 

Володимир Носков: Принаймні це надихає, підбадьорює. Дуже хочеться побажати хлопцям, чоловікам і жінкам сил, мудрості, навичок, знань. І ще, мабуть, доброго обладнання, щоб воно завжди, постійно було, і гарного фінансування, щоб було за що купувати на випадок якихось екстрених ситуацій.

Таня Федоркова: Ну, і ще мене досі — хоча, знову ж таки, я не розумію, як взагалі про це думати ще на восьмому місяці війни — але, тим не менш, дивує реакція російського так званого народу, який очевидно має доступ до інтернету і може побачити, які об’єкти обстрілюються на Харківщині, наприклад.

Володимир Носков: А що їх відрізняє? Вони мають доступ до інтернету, ти кажеш. Щоб мати доступ до інтернету, треба мати бажання. А коли у людей немає в цьому потреби, коли в них атрофована потреба в пошуку альтернативної правди, альтернативної точки зору на те, що відбувається, і вони все читають, дивляться, слухають з пропагандистських каналів. Я нещодавно спілкувався зі знайомою журналісткою, яка живе в Росії, і ми обговорювали як раз цю так звану мобілізацію. І вона підтверджує слова про те, що мобілізація ж відбувається не через те, що ці люди нарешті збагнули, що вони можуть брати участь у війні, що це злочин, що це тероризм тощо. Вони просто турбуються про свою шкуру. Але ж вони не засуджують дії — ані Путіна, ані його системи, ані його злочини. У них у голові нічого не відбулося, жодних змін. Вони просто рятують свої шкури. І все.

Таня Федоркова: Я тут згодна.


Володимир Носков: Я хочу, Таню, щоб ми тут повернулися у перші дні повномасштабного вторгнення. Згадай кінець січня — початок лютого: фахівці як раз попереджали, що може бути енергетичний колапс, що росіяни можуть одразу своїми ракетами, авіанальотами руйнувати підстанції, теплоцентралі, інші об’єкти критичної інфраструктури. І можна сказати вже із впевненістю, що завдяки фахівцям «Укренерго», обленерго, інших енергетичних компаній Харків на жоден день не залишився без електрики, без води, без інтернету. І це дивовижно зараз усвідомлювати, які етапи, які ситуації довелося пройти майстрам, щоб Харків завжди був зі світлом. Принаймні перші сім місяців війни їм це вдавалося. Сподіваюся, і надалі буде все нормально. 

Таня Федоркова: Ну що, зустрінемося за тиждень, на все добре! Так, якщо все буде добре, якщо буде світло, якщо ми зможемо монтувати подкаст. Тож, пока!


У подкасті використана мелодія з сайту проєкту Purple Planet

…Є обрив — все це фіксується автоматикою. Ну, і приблизно показує, де це трапилось.

Таня Федоркова: І це зазвичай високовольтні…

Микола, майстер «Укренерго»: Так, ми з ними не перетинаємось. Це, з одного боку, добре. Бо, як то кажуть, більше морально важко, мабуть. Як я чув, важко працювати, дуже важко. Зокрема, пам’ятаєте нещодавній блекаут? Ось просто влучили одночасно у критичні точки, і сталася така в нас біда. Не секрет, що влучили одразу в декілька: у Харківській області, у Дніпропетровській, у Полтавській. І ланцюжок зав’язався, мабуть. Так влучити одночасно! 

Раніше було спокійніше: і морально, і робота не така напружена була, як зараз. А у плані того, що роботи, може, стало більше — почали затримуватися: і неділями, і суботами працюємо, у деяких випадках і дотемна. Коли темно, звісно, вже нічого не видно. 

Ми ж як жителі міста все розуміємо. З одного боку подивитися, що ми робітники, а з іншого боку — ми ж коли додому приходимо, хочемо й покупатися, й у мікрохвильовці розігріти щось попоїсти. Тому теж працюємо допізна, щоб у найкоротші терміни всю цю біду полагодити.

Володимир Носков: Таню, тут треба сказати — я думаю, це дуже важливо сказати, що ота трагедія із влучанням ракет в об’єкти енергетики свідчить про те, що в нашого ворога є дуже багато інформації про те, що, де і як знаходиться. І, наскільки я розумію, це не дивно, тому що був Радянський Союз, прокладали енергосистеми — дуже багато прокладали енергосистем як раз фахівці з багатьох республік. І, очевидно, у них просто залишилися креслення, залишилися мапи цих електромереж, і у них дуже багато залишилося ще архівних даних. Власне, ось це масове влучання демонструє, що ще багато інформації про Україну залишається у російського ворога.

Микола, майстер «Укренерго»: Повністю укомплектовані, у нас ніхто нікуди не пішов. Фахівці вузького профілю — ми заброньовані від мобілізації до певного періоду. А оскільки в нас специфічна робота, з вулиці не затягнеш людину, щоб сказати: «Давайте, зробіть, наприклад, оце». Цьому треба навчатися, і треба тут пропрацювати якійсь період — два, три п’ять років — щоб в усе це «в’їхати» та чудово все розуміти. Одна справа — книжку прочитати, а інша вже…

Ми ж теж прийшли звичайними монтерами, «зеленими», після інституту, у 23 роки. І ця робота, начальники наші — велика їм дяка, вони просто нас виростили до такого рівня. Ми ступенями проходили: спочатку одну сходинку пройшли, другу третю… Десь щось усвідомили, чомусь навчилися, виросли та досягли того моменту, де зараз перебуваємо.

Таня Федоркова: Щоб навчитися цьому, багато років практики потрібно?

Микола, майстер «Укренерго»: Практика все одно потрібна. В інституті навчають, але в інституті ж теорія. Електроніка, щось таке. Тут, у принципі, механіка більше, воно ж усе висить. Ну, і фізика теж присутня, але у невеликому обсязі. 

Таня Федоркова: А фізичне навантаження — це ви таскаєте якійсь штуки на собі, ось розкажіть: з чого складається: ви приходити, оцінюєте масштаби руйнування…

Микола, майстер «Укренерго»: У принципі, так воно й відбувається. Наскільки я компетентний, щоб розповідати такі речі...

Таня Федоркова: Ага.

Микола, майстер «Укренерго»: Так, і плюс висотні роботи ще.

Таня Федоркова: А це яка може бути висота приблизно?

Микола, майстер «Укренерго»: 30 метрів і вище. Аж до 50. Я ж кажу, у нас більш як 50 метрів немає. Не знаю — пощастило-не пощастило, але немає в нас.

Таня Федоркова: А ви ці лінії відрізаєте, паяєте? Просто щоб цю картинку скласти, як це виглядає.

Микола, майстер «Укренерго»: Так це і відбувається. Є обриви від того, що летять уламки, все це перебивають. Ну, це як нитку відрізати, грубо кажучи. Є спеціальні пристрої. Це все пропрацьовано вже до нас, і, думаю, після нас все це буде працювати. Просто стикуються два дроти. Фізично навантаження велике, вони ж важкі. Здебільшого все відбувається на землі, щоб спростити роботу. Треба все це опустити, зробити та знову підняти.

Таня Федоркова: А у плані безпеки — як ви забезпечені, чим, що у вас є, захист якийсь?

Микола, майстер «Укренерго»: Щодо ураження електричним струмом — у нас є, звісно, різноманітні засоби захисту: заземлення є, паски такі цікаві — знаєте, може бачили на атракціонах, де діти стрибають на батутах? Тут становляться ноги, тут пасок, плечі — якісно зроблено усе, такими довгими страхувальними повідцями все чіпляється, щоб перш за все зберегти життя людини. Ну, а решта — звісно, заземлюється, вимикається.

Від війни — ми зараз працюємо у таких місцях, де не точаться бойові дії. Є якесь «відлуння війни», але перед нами йде ДСНС, хлопці все це дивляться та прибирають.

Таня Федоркова: Я хочу згадати вечір 11 вересня, коли оцей блекаут, про який говорить Микола, відбувся. Коли Росія обстріляла об’єкти критичної інфраструктури Харківщини, влучивши у підстанцію. Тоді загинули двоє енергетиків, нагадаю їхні імена: це Світлана Курилович та Олександр Холодний. Працювали у компанії «Укренерго». Світлана працювала на підстанції 30 років, Олександр прийшов на підстанцію у 2020-му, за даними компанії. Це було їхнє чергування, вони залишалися на робочих місцях і всі пів року війни безумовно виконували свої обов’язки, підтримуючи роботу підстанції, від якої, як зазначає компанія, залежить енергоживлення кількох регіонів України і сотень тисяч людей. Світлана Курилович спочатку працювала електромонтером, останні роки була диспетчером. Тут також є трошки інформації про Олександра. Він закінчив політехнічний інститут, про нього говорять як про молоду енергійну людину з жагою до практичних знань. У Світлани залишилася повнолітня донька, в Олександра — батьки.

Таня Федоркова: Бачила, що загинули двоє ваших колег. Чи знали ви їх? І взагалі у зв’язку з тим, що сталося, можливо, є якійсь додаткові захисні речи: щоб не залишатися чи одразу йти у підвал, якщо він є?

Микола, майстер «Укренерго»: Звісно, ми проходимо інструктаж. Якось не перетинаємося — це чергові за підстанцією, вони працюють…

Таня Федоркова: Окремо, так?

Микола, майстер «Укренерго»: Так, вони працюють окремо. 

Таня Федоркова: Сторожи?

Микола, майстер «Укренерго»: Ні, ні. Це чергові, які стежать за устаткуванням. 

Таня Федоркова: Тобто теж енергетики?

Микола, майстер «Укренерго»: Так. Це дуже висококваліфіковані працівники. Їхня робота полягає в тому, що, коли спокійно, вони стежать за приладами — грубо кажучи, просто спостерігають, у них роботи як такої немає. Але якщо позаштатна ситуація — вони мають у будь-якому стані зреагувати правильно: щось відімкнути, щось відремонтувати, щось переключити. Тому від них вимагаються дуже великі знання щодо цього обладнання, і таких людей просто… Ось вони загинули, й на їхні місця неможливо просто взяти та поставити когось – наприклад, «хто там у вас працює ще — заходьте наступні двоє». Так не буває. Треба пройти дуже тернистий шлях, щоб дійти до цього, до чергового на підстанції.

Володимир Носков: Дійсно, люди високої кваліфікації — тому що, уяви собі, від моментального рішення однієї людини залежить дуже багато. Тому шана загиблим за те, що вони до останнього боролися, за те, що вони до останнього мешкали в Харкові. Вони нікуди не виїхали, вони забезпечували міць, вони забезпечували безперебійне постачання Харкову електрики. І ще хочеться сказати — бачиш, як ми зараз живемо, з певним таким страхом: «А що буде далі?» Чи вдасться Харкову утримати цю енергобезпеку, чи будемо ми восени, взимку, навесні з теплом? Я чому так кажу — тому що постійно, чи не щодня ми говоримо з батьками, з друзями, зі знайомими й так чи інакше повертаємося до цієї теми. Що ще вигадає цей клятий ворог, щоб обеззброїти щоб зробити беззахисними, щоб довести до кризи? І тому завдяки таким, як Микола, завдяки іншим його колегам я хочу сподіватися, що все-таки Харків зможе вистояти.

Таня Федоркова: Для себе я не розумію взагалі поведінку цього російського, як його назвати, окупантського управлінства, для чого ці удари завдаються — щоб просто паніку викликати?

У каналі «Укренерго» в Telegram я бачу інформацію за останні кілька діб, і вони знову повідомляють про те, що за дві минулі доби ракетними ударами повністю виведені з ладу дві підстанції «Укренерго» на півдні України.

Володимир Носков: Ну бачиш, у них просто ціль є — на жаль, на жаль, на жаль у росіян є страшна ціль, це виведення енергосистеми України з ладу. І ми бачимо останню страшну новину про те, що рашисти викрали директора Запорізької електростанції. І дуже хочеться сподіватися, що міжнародній спільноті разом з МАГАТЕ вдасться створити безпекову зону навколо Запорізької станції та врятувати керівника станції. Інакше все це може закінчитися просто страшною трагедією. Але це все один ланцюжок, настільки це пов’язано.

Таня Федоркова: Такі дії держави-агресора як би ви розцінили?

Микола, майстер «Укренерго»: Нелюди, що я скажу.

Таня Федоркова: Б’ють по таких місцях, щоб залишити місто…

Микола, майстер «Укренерго»: Так, це вже як агонія того, хто помирає: він вже нічого не може зробити із супротивником, просто б’є вже по беззахисних місцях. Немає різниці — вони гатять з Бєлгородської області, з Каспійського моря, яка їм різниця, звідки стріляти? Ну, артилерії вже менше стало, не достає. У таких реаліях вже починаєш розбиратися, що до чого — думаю, вже кожен так. Як-от у нас востаннє — скільки, день ми без світла були? Якось взагалі не сподобалося: немає ані світла, ані води. Добре, на вулиці більш-менш тепло, а уявіть собі, як узимку? Це ж тепло зникне, усі насоси… Це велика біда. 

Таня Федоркова: Ви для себе майбутню зиму як бачите? І чи готові працювати в таких саме умовах, ще й у холоді?

Микола, майстер «Укренерго»: Мабуть, складніше буде, звісно. Не в таких обсягах, може, не у таких термінах. Але хочеться вірити, що війна закінчиться незабаром, і ми працюватимемо в нашому звичайному режимі.

Володимир Носков: Щоб місто не завмерло.

Таня Федоркова: Ну так, з опаленням всі прогнозують якійсь колапс. Але, згадуючи лютий, березень, коли теж були обстріли й теж зникало електропостачання — можливо, не так точково, не так точно ці об’єкти обстрілювалися, але, тим не менш, теж вимикалася вода, вимикалося світло. І кілька годин — і воно з’являлося, тому що бригади працювали, виходили на ці адреси та поновлювали лінії тощо. 

(до Миколи)

Ваше найбільше бажання — і по роботі, і взагалі як жителя міста.

Микола, майстер «Укренерго»: Як у всіх, мабуть, бажання: щоб був мир навкруги, щоб усе працювало стабільно, щоб не було таких нічних виїздів у дощ, у сніг, у зливу. Ну, ми все одну в будь-який момент це робимо, але в мирні часи цього менше було. Були якісь нюанси — переважно пов’язані з погодою, вона підкидувала капості. Знаєте вислів: «Що не вбиває нас, робить нас сильніше»? У цьому плані ми немов би зміцніли, тому що такий обсяг роботи, такої нетипової для мирного часу переробили — нехай воно залишається у навичках. 

Володимир Носков: Принаймні це надихає, підбадьорює. Дуже хочеться побажати хлопцям, чоловікам і жінкам сил, мудрості, навичок, знань. І ще, мабуть, доброго обладнання, щоб воно завжди, постійно було, і гарного фінансування, щоб було за що купувати на випадок якихось екстрених ситуацій.

Таня Федоркова: Ну, і ще мене досі — хоча, знову ж таки, я не розумію, як взагалі про це думати ще на восьмому місяці війни — але, тим не менш, дивує реакція російського так званого народу, який очевидно має доступ до інтернету і може побачити, які об’єкти обстрілюються на Харківщині, наприклад.

Володимир Носков: А що їх відрізняє? Вони мають доступ до інтернету, ти кажеш. Щоб мати доступ до інтернету, треба мати бажання. А коли у людей немає в цьому потреби, коли в них атрофована потреба в пошуку альтернативної правди, альтернативної точки зору на те, що відбувається, і вони все читають, дивляться, слухають з пропагандистських каналів. Я нещодавно спілкувався зі знайомою журналісткою, яка живе в Росії, і ми обговорювали як раз цю так звану мобілізацію. І вона підтверджує слова про те, що мобілізація ж відбувається не через те, що ці люди нарешті збагнули, що вони можуть брати участь у війні, що це злочин, що це тероризм тощо. Вони просто турбуються про свою шкуру. Але ж вони не засуджують дії — ані Путіна, ані його системи, ані його злочини. У них у голові нічого не відбулося, жодних змін. Вони просто рятують свої шкури. І все.

Таня Федоркова: Я тут згодна.

Володимир Носков: Я хочу, Таню, щоб ми тут повернулися у перші дні повномасштабного вторгнення. Згадай кінець січня — початок лютого: фахівці як раз попереджали, що може бути енергетичний колапс, що росіяни можуть одразу своїми ракетами, авіанальотами руйнувати підстанції, теплоцентралі, інші об’єкти критичної інфраструктури. І можна сказати вже із впевненістю, що завдяки фахівцям «Укренерго», обленерго, інших енергетичних компаній Харків на жоден день не залишився без електрики, без води, без інтернету. І це дивовижно зараз усвідомлювати, які етапи, які ситуації довелося пройти майстрам, щоб Харків завжди був зі світлом. Принаймні перші сім місяців війни їм це вдавалося. Сподіваюся, і надалі буде все нормально. 

Таня Федоркова: Ну що, зустрінемося за тиждень, на все добре! Так, якщо все буде добре, якщо буде світло, якщо ми зможемо монтувати подкаст. Тож, пока!

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.