Фортеця Харків: від воєводського подвір’я до інсталяції невігласів Колонка
Сквер «Вічний вогонь» у Харкові є місцем з багатою історією. Колишній государів або воєводський двір, на зміну якому прийшли спочатку Присутствені місця, потім — Всеукраїнський будинок Червоної армії, а зрештою — сквер з пам’ятником. Нині тут можна побачити ще й інсталяцію. Щоправда не історичну, а псевдоісторичну. Але про все по порядку.
У кожній фортеці Бєлгородської оборонної лінії обов’язково будувався государів двір, у якому проживав воєвода, зберігалися вкрай важливі припаси військового призначення. Звідси управлялась фортеця, проходили наради, під караулом перебували арештанти. Був такий двір і в Харківський фортеці. Він виконував ті самі функції і нічим не відрізнявся від інших, хіба що був більшим за розмірами, ніж в інших фортецях Бєлгородської лінії.
Будівництво першого государевого (воєводського) двору розпочав у 1657 році перший воєвода Воїн Селіфонтов в середині цитаделі Харківської фортеці. Він займав значну територію на місці сучасного скверу «Вічний вогонь» навпроти Олександрівської дзвіниці по вулиці Університетській. Це місце було обрано з урахуванням оборони двору на випадок бунту. Із заходу воєводський двір примикав до фортечної стіни, з півночі — до яру, яким йшла дорога до Лопанської проїзної башти (власне, дорога на Можеський острог). Із півночі, сходу та півдня були поставлені острожні стіни, які пізніше будуть замінені на більш міцний паркан з дубового брусу. Зі сходу на подвір’я вели ворота та хвіртка. Загальна площа воєводського подвір’я складала більше 400 кв. м.
Для першого воєводи наявність такого двору була вкрай необхідною. Спочатку, коли башти ще не були добудовані, тут розмістили гармати, викопали перший пороховий льох, де зберігали «зелейную казну» (порох, свинець та інші припаси для гармат і пищалей). Одразу прийшлося будувати й житницю для зберігання запасів різного хліба (так у ті часи називали будь-яке зерно), солі та інших припасів для гарнізону. Будинок для воєводи поставили спочатку малий. Пізніше він відійшов під приказну ізбу, а воєводі поставили вже пристойний будинок. Частина служилих людей теж розмістилася на території воєводського двору. Окремі приміщення для них будуть побудовані лише згодом, коли козацькі родини залишать цитадель фортеці.
Остаточно воєводське подвір’я буде сформовано за другого воєводи Івана Офросімова: будинок воєводи з підвальним поверхом, кухня, стайня, комори, лазня. Крім побутових будівель, на подвір’ї розміщувалися приказна ізба, тюрма, житниця, пороховий льох і караульня для служилих людей. До 1668 року у воріт стояли дві гармати, причому одна з них — найкраща у фортеці, мідна. Їх поставили на глухі башти або до воріт проїзних башт у 1668 році: або при підході під Харків полковника Івана Сірка у березні, або вже після останнього бунту Івана Кривошлика в жовтні, коли загроза для нападу на воєводу була ліквідована.
Майже 30 років потому, у 1696-1697-х, за воєводи, стольника Семена Дурново було зведено новий воєводський будинок на кам’яному підвальному поверху, що йшов фасадом уздовж сучасної Університетської. Сьогодні саме на цьому місті стоїть пам’ятник Героям, які поклали голови за незалежність та свободу України.
Цей будинок не довго перебував у власності воєвод. Після скасування воєводського управління весь государів двір відійшов до Харківського полку. З 1714 року до будинку переїхав Харківський полковник Григорій Семенович Квітка. Саме через це в роки його управління частина сучасної вулиці Університетської в цитаделі фортеці отримала назву Полковницька.
Після смерті Григорія Квітки у жовтні 1734 року подвір’я родиною не використовувалось. Згодом воно стало власністю дворян Дуніних, які знесли воєводський будинок і побудували торгові ряди. Наприкінці 1760-х років дворове місце у Дуніних було викуплено в казну для побудови губернських установ. Тоді ж почала формуватися Соборна площа, яка отримала ще більше простору після розбору в 1819 році старої Олександрівської дзвіниці.
У 1785 році розпочалося будівництво Присутствених місць, але через постійну нестачу грошей воно перетворилося на довгобуд, а між тим проєкт будівлі складав не будь-хто, а сам Джакомо Кваренгі, за проєктами якого вже звели палац графа Олександра Безбородька на Чернігівщині й будували Англійський палац у Петергофі, концертну залу в Царському Селі та Ермітажний театр у Санкт-Петербурзі.
У 1790-ті роки будівля Присутствених місць була зведена лише частково. Її завершили тільки на початку XIX століття. Губернське правління в’їхало до неї у 1805 році, а інші установи — у 1808-му. Проіснувала ця будівля до початку 1849 року. Її розібрали за наказом генерал-губернатора Сергія Кокошкіна, а в 1850-1854 роках звели нову триповерхову будівлю Присутствених місць. Кокошкін був настільки прискіпливим, що заставляв підрядника купця Василя Єліокіна тричі розбирати криві, на його погляд, стіни нової будівлі. Врешті-решт підрядник на цьому будівництві розорився. Це було своєрідним покаранням за те, що вчасно не завершив першу Озерянську церкву на Холодній горі. Тому Єліокін і не ремствував — знав, що винуватий.
У радянські часи, у 1920-1929 роках, будівлю Присутствених місць використовували установи Харківської губернії та Харківського округу. Коли був побудований Держпром, вони переїхали туди, а колишні присутствені місця були перебудовані для Всеукраїнського будинку Червоної Армії ім. Кліма Ворошилова.
Велетенська громадина отримала численні ушкодження під час вуличних боїв та бомбардувань 1941-1943 років. Саме тому її вирішили розібрати, а на цьому місці закласти сквер. У листопаді 1957 року тут було відкрито пам’ятник борцям Жовтневої революції. А у 2015 році, після розгрому «Російської весни», харківські активисти замінили стару табличку на пам’ятнику на нову — з написом «Героям, які поклали голову за незалежність та свободу України».
Останній штрих до оформлення території скверу внесла сучасна міська влада. У 2025 році на куті колишнього воєводського двору було встановлено інсталяцію сигнального вогнища. Слід зауважити, що як би не старались прихильники міської влади пояснити історичне значення цього об’єкту, це виглядає як суцільна дурниця, оскільки в дерев’яних фортецях Бєлгородської оборонної лінії ніяких сигнальних вогнищ не передбачалось. Ба більше, влітку всередині фортеці взагалі заборонялось навіть печі топити, аби не сталося пожежі. Сигнальні ж вогнища використовували наприкінці XVI століття сторожі в степу, щоб швидше повідомити про просування ворожих загонів на Московське царство. У часи існування Харківської фортеці такі вогнища були неактуальні. Важливі термінові звістки доставляли кіннотники.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort