Фортеця Харків: перші ярмарки Колонка
Сьогодні всі краєзнавці, історики, журналісти та просто блогери, які пишуть про минуле Харкова, впевнені — сучасна площа Конституції (в минулому Радянської України, Тевелєва, Миколаївська) мала назву Торгова, або Ярмаркова, і саме на ній з 1659 року проходив перший Успенський ярмарок Харкова. І всі — помиляються!
Річ у тім, що в ті часи фортецю оточували вали й рови, а також додаткові укріплення у вигляді надовбів, частика та вертлюг. І за правилами тодішнього фортечного будівництва на певній відстані від них взагалі нічого не будувалось. Тож про які ярмарки може йти мова, якщо відома нам пізніше Миколаївська площа, чи на сучасний манер площа Конституції, сформувалася лише після того, як у 1798 році остаточно були зриті бастіони, вали та рови цитаделі фортеці. Тоді де ж проходили перші ярмарки й щотижневі базари в Харкові?
Літопис харківського ярмарку дійсно слід вести з 1659 року, коли харківський отаман Тимофій Лаврінов подав з цього приводу прохання московському цареві. Папірець підписали замість харківських козаків місцеві священники: соборний поп Єремій, благовіщенський поп Олексій та Троїцький Йосиф. Йшлося про заснування великого ярмарку на Успіння Пресвятої Богородиці, тобто на головне храмове свято міста Харкова, та про щотижневі базари, які було дозволено проводити четвергами. Указ царя Алєксєя Михайловича було писано харківському воєводі Івану Офросімову 5 серпня 1659 року з дозволом і на ярмарок, і на базари.
У наказі наступному воєводі Василю Сухотіну у 1660 році московський цар писав (цитата мовою оригіналу зі збереженням орфографії, — ред.):
«…а которые всяких чинов люди приедут в Харьков из польских из украинных городов с торговыми промыслы и Василию тем торговым людям и Харьковским черкасом меж себя всякими товары в Харькове велеть торговать до государева указа безпошлинно…».
Серед іншого в цьому ж документі йдеться про винокуріння та варіння меду, щоб харківці виготовляли ці алкогольні вироби для себе, а не на продаж (привілей вільно торгувати горілкою був наданий слобідським козакам лише у 1669 році). Заборонялось торгувати в Харкові горілкою та тютюном і козакам з інших поселень, і якщо на перший раз їх з товарами веліли відпускати, то вдруге — бочки з горілкою рубити, а тютюн спалювати. Харківську торгівлю контролювали митний голова та виборні служилі люди з місцевого гарнізону — цілувальники (своєю назвою вони завдячують звичаю цілувати хрест під час присяги).
Одним з головних товарів на Успенському ярмарку Харкова з перших же років стала сіль, яку харківці доставляли з Торських соляних озер. Для цього вони навіть проклали дорогу в обхід Чугуєва (бо чугуївські воєводи були проти такого промислу харківців). Офіційно харківським воєводам не подобались ані ця нова прокладена дорога, ані вихід великої партії козаків по сіль. До складу таких партій входили ті, хто добуває сіль, ті, хто заготовляє поблизу солеварень дрова, а також охоронці та погоничі. Але навіть попри таку кількість людей залишалися значні ризики в дорозі. До того ж в деякі роки з Харкова по сіль виїжджали не одна, а кілька партій. А це відчутно зменшувало обороноздатність фортеці. Проте із часом воєводи почали не тільки неофіційно підтримувати виходи по сіль, але і брати участь у підтримці харківців у цій справі, звісно, маючи з того прибуток.
Окрім солі, здавна на харківських ярмарках торгували продуктами бджільництва — медом і воском. Пізніше активно почали торгувати скотом, шкірами, коров’ячим маслом. У 1684 році грамотою харківському полковнику Григорію Донцю-Захаржевському було повідомлено про безмитну торгівлю для козаків. Тоді ж контроль за торгівлею перейшов до старшини та козаків Харківського полку. Вже на 1685 рік в цитаделі існувало 17 постійно діючих торгових лавок.
Перші ярмарки проходили в середині цитаделі навкруги Успенського собору і торгових рядів, які займали доволі велику площу. Друге торгове місце було призначено для щотижневих базарів і розташовувалось в Малому місті у стін фортеці, з тих часів воно отримало назву Базарної площі.
Доволі швидко московський уряд визнав, що торгівля в прикордонному Харкові має велике значення, а саме місто стає своєрідним перевалковим центром для гуртової торгівлі, важливим логістичним центром для забезпечення війська під час війн і походів на Азов і Крим. У самому Харкові розміщують то штаби Української дивізії, то Ландміліцького корпусу, то армії Мініха, в яких було безліч іноземців.
Саме цей факт надав торгівлі в Харкові нові перспективи вже в першій третині XVIII століття. Сюди почали привозити закордонні товари, серед яких були виноградні вина, спеції та прянощі, лимони, маслини, мигдальні та грецькі горіхи (саме грецькі, а не волоські, бо тодішні купці здебільшого були греками), фініки, посуд, папір, різноманітні фрукти. Недарма був започаткований новий Хрещенський ярмарок, який за розмахом наближався до Успенського і тривав по 12 днів. А в середині XVIII століття у Харкові було вже чотири ярмарки: два головні (Успенський та Хрещенський) і два поменше — на Зішестя Святого Духу та на Покрова Пресвятої Богородиці, які тривали по вісім днів. Ярмарки також проходили в цитаделі фортеці, яка була значно розширена після 1709 року.
Ярмаркова площа розташовувалась між торговими рядами та полковою канцелярією. Сучасний Ярмарковий провулок ще на початку XIX ст. мав назву Ярмаркова вулиця. Після пожежі 1733 року в Харкові дозволили побудувати нові торгові ряди з лавками біля північно-східного валу цитаделі. Тоді ж більшість базарів стали розміщувати перед в’їздом до міста. По Сумській дорозі торгували лісом, дровами, сіном; по Немишлянській та Валківській — різними селянськими продуктами; по Чугуївській — скотом.
Харківські чумаки тепер завозили величезну кількість солі з Криму, а з Дону — рибу. З харківських ярмарків ці товари везли далі на північ. Великий вплив на асортимент мали іноземні купці, які везли з-за кордону в Харків предмети розкоші, полотна і тканини, взуття, одяг, посуд. Дуже важливим для харківської торгівлі було містечко Нова Водолага, звідки привозили гончарний посуд високої якості, кахлі, особливу цеглу на печі, віконниці (шибки), дьоготь та тютюн.
Вже на початку 1760-х років в Харкові можна було купити картоплю (яку слобожани ще не вирощували). Її, як і картопляний крохмаль, картопляне борошно і крупу везли сюди з Пруссії через Польщу.
Торгівля в Харкові під час полкового устрою була доволі складною для купецтва. Річ у тому, що козацька старшина разом з місцевим духовенством утримувала всі лавки, а приїжджим купцям дозволялось лише їх орендувати — і те за високою ціною. Також купці не мали можливості придбати дворове місце в Харкові, не тільки для побудови лавки, але і просто будинку. Лише після того, як була сформована Слобідсько-Українська губернія, нова адміністрація стала дозволяти купцям оселятися в Харкові, будувати лавки й мати свої двори. Однак все одно, найкращі торгові місця залишались у власності колишньої козацької старшини, яка тепер перейшла у дворянський стан. Коли у 1780-ті роки замість торгових рядів в цитаделі побудували перший Гостинний двір, жодна з лавок у ньому не належала представнику купецтва.
Величезний шанс для місцевих купців настав після остаточної ліквідації фортеці, коли на зритих валах збудували нові торгові ряди, які навіть повторювали контури цитаделі. Купці Карпови, а також Тамбовцев та Ломакін побудували навіть свої окремі ряди лавок, які здавали в оренду під час ярмарків.
Саме жвава і величезна за обсягами торгівля в Харкові у XVII-XVIII століттях вплинула на формування економіки міста і його подальший розвиток. І відбувалася ця торгівля саме в середині фортеці Харків.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова.
Читайте колонку автора на MediaPort