«Фортеця Харків». Переміни у фортечному будівництві Колонка
Завдяки першому воєводі Воїну Селіфонтову за кілька років Харків перетворився з паперової фортеці на справжню. Але коли настав час передавати справи новому воєводі Івану Офросімову, виявилося багато цікавих подробиць. Обороноздатність фортеці знову була під питанням. Чому?
Нагадаю, перша фортеця в Харкові, яку побудували козаки, лише називалася фортецею. Вона не мала жодних захисних споруд, окрім стін, більше схожих на паркан, і не витримала б штурму навіть татарського загону. Більшість козаків відмовилась перебудовувати фортецю і покинула її зі своїм житлом і родинами, осівши на хуторах і пасіках навкруги. Керівник харківської фортеці воєвода Селіфонтов у 1656 році не мав змоги займатись перебудовою самостійно.
У 1657 році харківському воєводі Воїну Селіфонтову, вочевидь, надіслали допомогу — додаткових служилих людей, а може, на заміну перших «зведенців» із фортець Білгородської лінії йому почали приходити вправніші служилі люди. Саме завдяки цьому він зміг розпочати перебудову фортеці в Харкові. Передусім біля північно-західної частини фортеці облаштували воєводське подвір’я, яке мало власні острожні стіни і ворота.
Найімовірніше, саме тоді на в’їзді у подвір’я встановили і дві гармати, оскільки повноцінних башт ще не існувало і розміщувати знаряддя було ніде. Другим важливим кроком стало закладення порохового льоху та комор для зберігання хліба, солі та інших припасів. Тоді ж побудували перший будинок воєводи і декілька дерев’яних зрубних будинків для проживання служилих людей. Головною відмінністю цих будівель був дах, вкритий дранкою, а не очеретом.
Харківські та хорошевські козаки були задіяні в іншому важливому елементі фортеці — копанні ровів та насипанні валів, особливо з найбільш вразливих сторін — півночі та сходу. На початку цього процесу провели чіткі прямі лінії цих ровів та валів, уздовж яких потім починали зводити нові стіни. Селіфонтов зменшив довжину острожних стін з 530 сажнів першої фортеці (близько 1130 м) до 468 сажнів (близько 997 м). Якщо враховувати зміни в фортечних стінах поблизу Лопанської башти, де навпаки довжина стін виросла, на самому Харківському городищі фортеця суттєво зменшилась за розмірами. Глибина рову складала 3 сажні (6,5 м). Перед ним в один ряд поставили частик — різновид тогочасних укріплень, такі собі дерев’яні їжаки з дубових загострених колод на вертлюгах. Перед частиком поставили ще один вид укріплень — надовби, які мали вигляд дерев’яних коротких загострених колод, вкопаних під нахилом назустріч ворогу. Між собою надовби з’єднувалися поперечними брусами (кобилінами), у нашому випадку — по дві. На деяких ділянках замість дерев’яних кобилін поставили металеві ланцюги. Це збільшувало вартість робіт, однак такий вид укріплення тоді вважали надійнішим.
Сьогодні невідомо, кому доручили ще одну важлива деталь фортеці — колодязь, який зазвичай робили за зразками, загальними для фортець Білгородської оборонної лінії. Він був доволі глибоким (враховуючи вишину Харківського городища) і давав добру воду. Проте пізніше зазначалосяь, що на випадок осади його було б недостатньо для забезпечення водою всього гарнізону.
Ще одним важливим кроком воєводи Селіфонтова стала побудова башт. Першою добудували вістову накутну башту, яку ще називали «Микільською» за назвою Миколаївського скиту, який ще стояв на той час навпроти цієї башти. Для розуміння, де стояла Микільська башта, можна відвідати кондитерський магазин «Ведмедик» на сучасній площі Конституції. Коли ви виходите з цього магазину, просто перед вами те місце, де і у старі часи височіла вістова башта фортеці. Вона була заввишки 6¼ сажні, тобто понад 13 м.
У тому ж 1657 році на цю башту привезли з Тули вістовий дзвін, який завжди голосніше звичайних церковних дзвонів. У нього били під час тривоги (заколоту, пожежі, нападу ворога), закликаючи збиратися, а під час битви могли дзвонити, заохочуючи до бою. Окрім дзвону для вістової башти, привезли й озброєння: для середнього бою вістову пищаль, а для поземного бою — ще одну. Задача вістової пищали полягала в тому, щоб подавати сигнали населенню на випадок наближення підходу до фортеці татарських загонів. Від швидкості переходу під захист фортечних стін залежали життя козаків та уникнення полону.
Після закінчення зведення найбільш важливої вістової башти були побудовані дві проїзні: Московська башта на північних фортечних стінах та Чугуївська на південних фортечних стінах. Ліворуч та праворуч від Московської башти на фортечні стіни влаштували облами. Пізніше цей вид додаткового укріплення фортечних стін використають майже по всій довжині фортеці. Облам — це навісний у бік противника бойовий майданчик, який завершує дерев’яну фортечну стіну. У підлозі облама була стрільниця, що дозволяла обстрілювати ворога, який підійшов до стін. Облам накривала тесова покрівля, на кроквах якої зазвичай лежали катки (колоди, які під час штурму фортеці скидали на ворога).
Четверту башту — Тайницьку, на західних фортечних стінах, — добудували у 1657 році. З неї до Лопані йшов таємний хід довжиною 16 сажнів (близько 34 м). У самому низу цього ходу був виритий і обшитий колодами колодязь, яким захисники фортеці мали б користуватись на випадок облоги.
Наступного 1658 року завершили ще шість башт: три про кутах фортеці, проїзну Шаповальську на східних фортечних стінах, середню на західних фортечних стінах і ще одну проїзну башту — Лопанську, через яку проходила дорога на Можеський острог. Того ж року баштам робили шатрові дахи. На деяких нагорі ставили оглядові кліті, що слугували для огляду і обстрілу ворога. Вони будувалися з брусу і накривалися шатровим дахом.
Окрім башт, побудували «приказну избу» на воєводському подвір’ї. Посилювали і фортечні стіни. Їх укріпляли знизу тарасами, а нагорі добудовували облами. Забезпечити облами по всій довжині фортечних стін катками було складніше, знову ж таки через відсутність рівних дерев’яних колод.
У 1658 році до Харкова замість воєводи Воїна Селіфонтова прибув новий — Іван Офросімов. Під час передачі фортеці Харків виявилися цікаві подробиці: грошева казна була відсутня, ваг, щоб переміряти запаси пороху, не існувало, проте в місті було вже сім гармат, 349 ядр і жодного пушкаря! Наступного, 1659 року, новий воєвода зазначив, що Харків за розмірами вже більший за Білгород, а між тим йому не виділили служилих людей. Офросімов міг розраховувати лише на тих, хто охороняв воєводське подвір’я.
Згодом виявилось, що і сама фортеця Харків потребує постійних добудов. Не всі башти були вкрити шатровими дахами, а там, де були вкриті бодай частково, все змивалося дощами. Вже навесні 1659 року почали вимиватись і обвалюватись рови, оскільки вони не були обшиті дошками чи колодами.
До кінця свого терміну у 1660 році воєводі Івану Офросімову залишалося лише писати відписки московському уряду і Білгородському воєводі, жаліючись на стан фортеці, відсутність служилих і звичаї харківських козаків.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort