«Фортеця Харків». Народження міста — без міфів та вигадок Колонка
Початкова історія Харкова завжди притягувала значну кількість дослідників. Проте, незважаючи на велику кількість опублікованих джерел, ми ще не можемо похвалитись деталізованою хронологією подій другої половини XVII століття, коли Харків постав як місто-фортеця та полкове місто.
Дмитро Багалій, Євген Альбовський, Віктор Юркевич, Василь Данилевич відшукали і ввели в науковий обіг джерела з початкової історії Харкова і все одно цього виявилось замало. Саме відсутність відповідей на багато питань, дає привід будь-кому народжувати міфи та легенди, розповсюджувати недостовірну інформацію, яка закріплюється на інформаційних ресурсах, вікіпедії, у паперових публікаціях, відеоблогах та коментарях представників місцевої влади. Якщо історики минулого досліджували архівні документи, то сучасники починають вигадувати неймовірні оповіді, приписуючи місту додаткові століття, або невластиві риси харківській фортеці, або інші дурниці, що аж ніяк не просуває реальну історію старого Харкова серед обивателів. Заплутати сучасних харківців фантастичними та не притаманними минулому фактами доволі легко, саме тому варто розпочати серію публікацій про XVII століття, які б надали розуміння минулої історії Харкова звичайній людині.
І розпочати, мабуть, треба з того, що Харків XVII століття здебільшого представляють як велике село, яке нічим не відрізнялося від більшості слобод Харківського полку. Такі оповіді певною мірою мають рацію, однак у них відсутнє але, бо є і продовження цієї тези. Незважаючи на такий собі сільський вигляд, у Харкові існувала потужна фортеця. Так, вона мала багато вад, була весь час недобудованою, інколи ветхою, однак у ній був великий вмотивований гарнізон, значна кількість гармат і запасів на випадок облоги. Сам Харків розмістився на перехресті важливих доріг, між містами-фортецями Білгородської оборонної лінії, поруч із Муравським шляхом, дорогою на Торські соляні промисли. У подальшому вигідне розташування Харкова робить його містом, яке поєднує південь і північ імперії. Це дає чудовий шанс розвивати торгівлю, чим і скористались харківці минулих століть.
У другій половині XVII століття ми бачимо в Харкові десять церков, серед яких дві кам’яні, а при соборній церкві — ще і височенну для своїх часів кам’яну Олександрівську дзвіницю. Поруч із містом розвивався власний Преображенський Курязький монастир, заснований козацькою старшиною. Харків за своїми розмірами і кількістю населення починає перевищувати полковий центр Білгородського помісного полку — Білгород. У ті ж часи більшість харківців вже ведуть міський спосіб життя. І все це дає привід не тільки пишатись Харковом, але і говорити, що це не звичайне село чи слобода Харківського полку. Це — столиця слобідського козацтва. Саме цей факт було доведено, коли Харків став губернським центром Слобідсько-Української губернії. І от тепер ми можемо просуватись далі, щоб поговорити про початкову історію Харкова.
Читайте згодом продовження у колонці Андрія Парамонова на MediaPort