Фортеця Харків: міфи і правда про батька-засновника Колонка
«…А ось низько вклоняються люди — йде стара сивоуса людина, тверда хода в людини, певно ступає вона, злегка відповідаючи на вітання. Це прийшов до церкви Іван Кривошлик, отаман харківський…».
Микола Горбань «Козак і воївода».
У 1767 році харківський комісар, директор Додаткових класів і колишній полковий осавул харківського полку Максим Горленький складав Хроногеографічний опис міста, де позначив осадчим Харкова Івана Каркача. Осадчий — це засновник міста чи слободи, той, хто привів перших його жителів. Однак у відомих нам перших переписах міста Харкова ніякого Івана Каркача немає — навіть серед козаків, а тим більше старшини. З таким прізвищем відомий козак Яків Каркач і ще більш відомий козак Григорій Каркач (Григорій у 1660 році значився як полковий суддя Харківського полку). Кого мав на увазі у 1767 році Максим Горленський — незрозуміло.
Окрім цього сумнівного джерела, Іван Каркач як осадчий Харкова ніде більше не зустрічається. Однак саме цю постать вирішив піднести на п’єдестал засновника міста історик Дмитро Багалій, коли готувалася книга «История города Харькова за 250 лет его существования», яка вийшла друком у 1905 році. Багалій наводить перелік різних козаків із прізвищем Каркач за XVII століття на теренах Харківського полку, однак серед них немає людини з ім’ям Іван. Ну то нічого, пише історик, серед них міг бути Іван, який став осадчим Харкова! Ба більше, Багалій наводить і версію, звідки цей козак прийшов. Пізніше ми дізнаємося, чому Дмитро Багалій обрав саме цього персонажа на роль осадчого. Поки ж — і це важливо — маємо зауважити, що до заснування Харкова Іван Каркач не має жодного стосунку, оскільки такого персонажа не існувало, проте сьогодні в місті існує бульвар, провулок і в’їзд на його міфічну честь.
Не можна не сказати і про ще більш міфічну постать — козака Харька, якому начебто завдячують своєю назвою і річка, і місто, хоча існування річки з такою назвою задовго до того, як на Харківському городищі почали оселятися козаки, є широко відомим фактом. Перша згадка про цього міфічного казака з’явилася ще пізніше за Івана Каркача — лише у 1781 році в рукописі щодо Харківського намісництва. Пізніше у Харкові стали продавати портрети Харька як засновника міста, а оригінал, намальований олійними фарбами, зберігався в музеї при Імператорському Харківському університеті. У 2004 році місто ледь-ледь не отримало пам’ятник «своєму засновнику» Харьку на початку проспекту Науки. І хоча цієї помилки не сталося, кінна статуя зрештою отримала назву «Засновникам Харкова», але завдяки безлічі публікацій в засобах масової інформації, коли пам’ятник тільки привезли сюди, сучасні містяни по інерції зовуть його пам’ятником Харьку. Вільного проходу до нього немає, він стоїть на перехресті доріг, і люди просто не бачать присвяту на постаменті.
Ще до 1917 року у своїх роботах, присвячених історії Харківського полку, історик Євген Альбовський писав про іншого осадчого — Івана Васильовича Кривошлика, який позначений у перших переписах як харківський отаман, що очолював всіх козаків. Історик звернув увагу, що в переписі його вказано з ім’ям по батькові, що говорить про повагу до особи, тоді як більшість старшин тих часів записувалися простіше. Такої ж думки дотримується й інший видатний історик Віктор Юркевич. Харька він взагалі не розглядає як щось дійсно реалістичне. Щодо Івана Каркача, то Юркевич теж доводить, що родина Каркачів існувала і могла бути серед перших поселенців, але ж немає жодного джерела, яке підтверджує існування саме Івана Каркача. Позиція Альбовського та Юркевича зрозуміла: навіщо згадувати тих, кого немає в джерелах, коли є людина, яка реально існувала, головувала над козаками і побудувала першу харківську фортецю? Ця людина — Іван Кривошлик.
Поміж сучасних науковців на боці істориків минулого Євгена Альбовського та Віктора Юркевича виступає доктор історичних наук Володимир Маслійчук. Він неустанно повторює у своїх публікаціях та монографіях, що постаті і Харька, і Івана Каркача в перші роки існування міста не згадуються, тоді як Іван Кривошлик — реальний персонаж і перший відомий нам отаман харківських козаків.
Отже, саме отамана Івана Васильовича Кривошлика і слід вважати осадчим Харкова, бо саме за його керівництва харківськими козаками вперше згадується і Харківська слобода. Що ж відомо сьогодні про цю постать?
Восени 1652 року воєвода фортеці Вольний (сучасне село Вільне Великописарівської громади Охтирського району Сумської області) Бєлгородської лінії Володимир Новосильцов пише у Бєлгород, що в Чугуївський повіт пройшла партія українських козаків з-під Чигирина на чолі із Іваном Кривошликом, всього 37 козаків та 53 родини. Ймовірно, що ці переселенці просувалися дорогою Хотмизьк — Чугуїв, яка проходила поблизу харківського городища, де вже оселився Миколаївський скит зі слобідкою робітників Білгородського Миколаївського собору. Невідомо, чи зайшли ці переселенці на територію Чугуївського повіту, чи ні, однак пізніше в джерелах зафіксовано, що місця для проживання їм не знайшлося, а тому вони вирішили оселитися на правому березі річки Лопань, в районі сучасного Благовіщенського собору. Вже у 1653 році це перше козацьке поселення почало розростатись, і подвір’я окремих родин почали з’являтись не тільки понад Лопанью, а і вздовж річки Харків.
Поки церковники Бєлгородського собору писали скарги на прийшлих козаків, Іван Кривошлик через посередництво вже відомого нам воєводи з Вольного Володимира Новосильцова запропонував московському уряду привести більшу партію козаків з Чигиринського полку. Невдовзі під Харків приходить велика партія переселенців із Чигиринського та Полтавського полків, а Чугуївський воєвода приймає під своє управління нове поселення і робить кресленик майбутньої фортеці Харків. Тоді ж, у 1655 році, Іван Васильович Кривошлик був обраний харківським отаманом, що керує шістьма сотнями козаків. У цьому ж році він подає чолобитну московському цареві на відмежуванні землі Харкову, а у 1658 році — прохання про покарання служилих людей села Васищеве, які покрали у харківців 60 овець. Щоправда, друге прохання (1658 року) він подавав уже не як харківський отаман, бо роком раніше на цю посаду було обрано Тимофія Лаврінова.
Під час формування Харківського козачого полку, в Переписі Харківського полку 1660-го року, Іван Кривошлик показаний сотником 3-ї сотні: «Сотник Иван Кривошлика на коне с сагайдаком и с саблею, в панцире, а за ним простой конь да человек на мерине с пищалю и с саблею» (тут і в інших цитатах із цього джерела мова та орфографія оригіналу збережені, — ред.). А в Переписі Харківського полку 1662 року він показаний десятником, а от у 1667 році, якщо це теж він — козаком: «Иван Кривошлыка. На меринку. Бою у нег[о] – пищаль». Фактично це може свідчити не тільки про втрату авторитету: скоріше, тут ідеться про вік людини, коли виконувати обов’язки виборної старшини вже доволі складно.
Після того як у березні 1668 року під стіни харківської фортеці підходив харківський же полковник Іван Сірко на чолі з козаками декількох слобод (харківці не підтримали його і фортецю не відчинили), новим харківським полковником було обрано Федора Ріпку. Він проявив себе в червні того ж року в бою із козаками, які підтримували гетьмана Дорошенка, після чого під Харків було відправлено 1000 кіннотників союзників гетьмана — кримських татар і дві сотні козаків Полтавського полку. Гетьманські військові попалили кілька сіл і слобід у Харківському полку та Чугуївському повіті. На початку жовтня 1668 року в Харкові назрівав бунт проти воєводи та полковника Ріпки, ініціатором його був Іван Кривошлик.
«Надвечір у господі Кривошликовій зібрався чималий гурт людей. Кожен догадувався, про що йтиме мова, чекав тільки, що ж скаже господар — він має розпочати раду. Придивлявся пильно Кривошлик до присутніх, бачив, що не прийшов майже ніхто зі старшини полкової, побоялись й тепер слово своє сказати… «Панове товариство, не на бенкет веселий скликалем сюди вас я, ваш перший отаман… Сами бачите, що в нас у Харкові діється. Прийшли ми сюди від панів лядських рятувати себе, жінок та дітей своїх, а тут бачимо, як з-поміж нас люди в нове панство пнуться. Було так і є на Гетьманщині, й там чимало таких знайшлося, що, вигнавши польського пана, сами в шляхту пнуться, або ж у московські дворяни. А в нас уже ті дворяни готові – Ріпка з Донцем та Костянтином сотником. Не сьогодні завтра продадуть усе місто воїводі, не буде в нас вже козачої влади, а буде одна воїводська. А з усіх нас зроблять холопів царських…».
Микола Горбань «Козак і воївода»
16 жовтня 1668 року вірні Івану Кривошлику козаки підняли бунт, напали на будинок полковника Федора Ріпки та вбили його. Сотника Костянтина Федорова покололи пиками. За відомостями харківського протопопа Філімонова, які він відправив Чугуївському воєводі, бунт підняли разом з Кривошликом близько 20 козаків, всі інші закрилися у фортеці. Звісно, що сил напасти на воєводський будинок у них не вистачило. Між іншим, це була остання спроба бунту в Харкові. Тепер стає зрозумілим, чому автори Хроногеографічного нарису Харкова 1767 року, Описів Харківського намісництва, архієпископ Філарет (Гумілевський) та історик Дмитро Багалій не могли використати постать Івана Кривошлика як осадчого міста Харкова, бо він у розумінні тогочасної імперської влади був бунтівником, тож використовувати й поширювати його ім’я було небажано, краще вже якийсь там Харько чи бозна звідки взятий Іван Каркач. І тому сьогодні, коли йдеться про Харька-засновника, треба розуміти, що то є московські наративи і перекручення історії України.
Подальша доля справжнього осадчого Харкова Івана Кривошлика невідома. Вважається, що він разом із вірними йому козаками покинув фортецю ще до того, як до неї підійшов каральний загін чугуївців. Вулиця на честь Івана Кривошлика з’явилася в Харкові лише у 2024 році, та й то на задвірках міста. Не присвячено йому ані ґрунтовних досліджень, ані розділу у Вікіпедії. Як тут не пригадати слова з повісті улюбленого учня Дмитра Багалія, історика Миколи Горбаня:
«…Навіть ім’я Кривошликове забуте стало аж до днесь, і де він згинув: чи де у бійці з ворогами, чи в келії поміж ченцями помер, чи довго ще поневірявся, як Харків кинув, ніхто того не знає і не знав…».
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort