Фортеця Харків: як старшина гребельки любила Колонка
Розміщення фортеці Харків у злитті річок Лопані та Харків, біля яких існувало декілька стариць, дві протоки Нетеча, примушувало воєвод, а потім козацьку старшину займатися будівництвом мостів, хоча б по одному на кожній із річок. Козацька старшина залюбки б звела декілька гребель поблизу фортеці, однак за тодішніми правилами по всій Бєлгородській лінії це здебільшого заборонялося. Швидка річка Харків неодноразово змінювала течію біля фортеці, побудова греблі на ній приводила до часткової зміни напрямку. Інша справа — повільна Лопань, яка за наявності греблі розливалась і затоплювала величезні території. Спробуємо розібратись, які ж саме мости та греблі існували в старі часи при фортеці Харків.
Перша дорога, що проходила через Харківське городище з Бєлгорода на Можеський острог, будувалася з урахуванням того, що біля впадіння річки Харків у Лопань була мілина, і цей брід поєднував лівий та правий берег річки Лопані. Однак надалі господарська діяльність призвела до ліквідації мілини, й довелося будувати перший в Харкові міст. Більшість сучасних дослідників помилково вважають першим міст через Лопань, який сьогодні поєднує Сергіївську площу та вулицю Полтавський шлях. Однак, виходячи з описів XVII століття та мап 1730, 1740 та 1742 років, міст через Лопань був побудований навпроти Лопанської проїзної башти цитаделі, тобто навпроти сучасного Соборного узвозу і Благовіщенського собору.
Перенесення Лопанського мосту на сучасне місце відбулось у 1750-ті роки, оскільки ще у 1748-му Лопанський міст ремонтували на старому місці, тобто навпроти Лопанської проїзної башти. На плані Харкова 1767 року губернського архітектора Івана Вільянова можна побачити, що новий Лопанський міст був дерев’яним. Він поєднував сучасну вулицю Полтавський шлях із центральною частиною міста, фактично після нього розпочинались дорога на Куряж і Богодухів, а пізніше — на Херсон та Катеринослав (власне, тому і вулиця іменувалася Катеринославською). Згодом була прокладена нова дорога на Валки та Полтаву.
На початку 1780-х років губернському архітектору Петру Ярославському було поставлене завдання: побудувати кам’яні мости через Лопань та Харків. Ярославський зробив кошториси, але вартість робіт була занадто високою. Тому вирішили розпочати будівництво одного мосту — Лопанського. Повністю зробити його з каменю ресурсів все одно не вистачило, тож побудували тільки берегові устої та бика посередині, мостові прольоти виготовляли з дерева. Міст вийшов настільки невдалий, що його весь час ремонтували, міняли дерево, й історія про нього стала одним з анекдотів про архітектора Ярославського. Тільки століття потому, у 1883 році, завдяки власникам кінного трамвая (конки) на нові кам’яні устої та бика поставили залізну конструкцію.
Одним з найважливіших напрямків в перші роки існування Харкова була дорога на Чугуїв. Для переїзду річки Харків віднайшли брід на піщаній мілині між протокою Нетеча та старицею Харкова. Сьогодні це місце розташовано на Гімназичній набережній, праворуч будинку №14.
Господарча діяльність і швидкість руху річки Харків диктували свої умови, тому в 70-ті роки ХVІІ століття тут побудували перший дерев’яний міст. Його часто зносило повінню, однак іншого варіанту не існувало, аж поки стариця Харкова не зменшилась (частково вона пересохла, частково була засипана). Тоді від Московської проїзної башти цитаделі дорога вже йшла на сучасний Харківський міст, який теж зробили повністю з дерева на початку 1760-х років. Міст неодноразово ремонтували, перебудовували, але залізний на кам’яних опорах поставили лише у 1901 році.
За часів існування фортеці інших мостів, окрім Лопанського та Харківського, не існувало, однак було декілька гребель, які будувалися для млинів, проте виконували й функцію мостів. Першу греблю в Харкові побудували у 1648 році жителі слобідки (робітники Микільського скиту) — на однойменній річці біля Білгородської криниці та дороги на Білгород. Млин використовувався для забезпечення борошном і крупами населення слобідки.
Гребля існувала доволі довго. Вона поєднувала жителів Немишлянської слободи на лівому берегу річки Харків із центральною частиною міста. Останній раз її можна побачити на топографічному плані Харкова 1853 року, який складався військовими топографами, й саме вони рекомендували її розібрати.
Деякий час населення вздовж річки Немишля користувалося Сомівською греблею, а після того як розібрали і її — жителі подавали прохання на побудову моста. Вознесенський міст їх не влаштовував, а міст в районі Журавлівки побудували лише на початку XX століття.
Існування інших млинів, а з ними й гребель на річках Лопань та Харків було неможливим, поки у фортеці Харків діяло воєводське управління, оскільки для воєводи головним було збереження обороноздатності фортеці, а наявність греблі поблизу неї цьому не сприяло. Навіть на 1700 рік на території Харківського полку існувало близько 100 млинів на річках, які належали і козакам, і козацькій старшині. Між тим у Харкові не існувало жодного млина, що належав би харківському полку. Звісно, цей факт не дуже подобався очільникам козацького полку. Вони мріяли про власні млини біля самої фортеці, що надавало більші доходи, ніж десь там навкруги полкового міста.
Тільки після скасування воєводського управління у 1702 році фортеця Харків перейшла до повноважень харківського полковника і полкової канцелярії. Майже одразу біля стін фортеці на річці Лопань побудували греблю і млин, трішки нижче за течією від сучасного Лопанського мосту. Ця гребля завдавала чималої шкоди, бо навесні річка розливалась, підтоплювала значні території, підмиваючи береги, а влітку мляво текуча Лопань застоювалась, розносячи брудні запахи навкруги. Греблю знесли тільки перед приїздом у місто імператриці Катерини II.
Друга гребля в Харкові була побудована ротмістром Андрієм Дуніним поблизу старого мосту через річку Харків. У 1715 році її купив харківський полковник Григорій Семенович Квітка. Тут існував великий млин із просяними товчіями та декілька будинків. Пізніше власники цієї греблі будуть змінюватись: Барабашова, Григоросул, потім, у 1822 році, вона повернулась знову до Квіток (викупив Андрій Федорович). Місту від цієї греблі було безліч проблем, аж поки у 1860-ті роки міська управа не викупила млин у Валеріана Андрійовича Квітки й не розібрала його.
Ще дві греблі на річці Харків, які належали козацькій старшині, розташовувались біля старого річища (протока Нетеча) і до впадіння в Лопань. Друга гребля була розібрана близько 1741 року, а от та, що поєднувала центр Харкова із Захарківською слободою навкруги Воскресенської церкви, проіснувала доволі довго. Належала вона з 1770-х років директору Харківського казенного училища Густаву фон Буксгевдену. Навіть коли у 1815 році вже побудували міст у цьому напрямку, гребля все одно залишалася. Вона проіснувала до 1830 року, поки місто не викупило її у нащадків Буксгевдена і не розібрало.
Нарешті ще одна гребля з млином була на самому протоку Нетеча поблизу кутової башти Малого острога. Кому вона належала — невідомо. Вона вперше з’являється на планах 1730, 1742, 1767 років. Надалі протока Нетеча почала міліти, води вже не вистачало для роботи млина, і греблю розібрали, так що на планах 1783 року її вже немає.
Отже, спочатку місцева старшина будувала греблі, а на мости дивилась як на необхідність, що нав’язували зверху. Проте вже з кінця XVIII століття мости стали важливішими, їх весь час не вистачало в Харкові, що постійно розвивався із заходу на схід. З іншого боку, місцева влада постійно боролась із греблями, від яких були великі розливи навесні та пересихання і сморід влітку.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort