Фортеця Харків: як малий острог будували-будували та не вибудували Колонка
Від початку Харківська фортеця мала лише один колодязь в цитаделі на випадок оточення. Це значний недолік, який додав би гарнізону зайвого клопоту і вразливості у разі тривалої облоги. Але позбавитися його взявся лише третій воєвода Василь Сухотін. Його попередникам було не до того. Здавалося б, не така вже й важка справа — добудувати малий острог навкруги додаткових колодязів. Але реалії виявилися іншими.
Чесно кажучи, у фортеці було два колодязі. Один — звичайний, з доброю водою, але у разі облоги його було б замало. Тайницький колодязь (№ 1 на плані), єдиний колодязь, побудований в цитаделі Харківської фортеці на випадок оточення, виходив до річки Лопань. Його, найімовірніше, побудували невдало, хід осипався вже на початку 1660-х років і більше його не відновлювали. За тодішніми звичаями, у разі наближення значної кількості неприятельських військ, населення збиралось у фортеці. Власне, саме це і було причиною для харківських воєвод замислитись щодо розширення фортеці, передусім, щоб забезпечити її гарнізон водою.
Першим воєводам Селіфонтову та Офросімову було не до того, щоб займатись добудовою додаткових стін — їм ледь-ледь вдалося закінчити основні роботи в цитаделі. А от третій воєвода Василь Сухотін, який прибув до Харкова у 1660 році, вирішив добудувати малий острог (або як його ще називали «меньшой город») на південь від цитаделі і вирішити проблему із забезпеченням фортеці водою. Малий острог не мав бути великим. Тож чому так довго розмірковувати? Звести стіни навкруги шести колодязів — і все. На ділі існувала купа додаткових моментів.
По-перше, дороги, які відходили від Чугуївської башти фортеці, вимагали розмістити в новому острожку дві проїзні башти — на захід і на схід. По-друге, за межами фортеці з півдня стояла Троїцька церква, існував посад із населенням, отже, на випадок небезпеки для них потрібно будувати або проїзну башту, або хоча б ворота. По-третє, на контури майбутнього острожку впливало старе русло річки Харків, або перша Нетеча, оскільки раніше річка Харків впадала в Лопань трішки нижче харківського городища. Протока Нетеча проходила дугою по сучасній Павловській площі, а сформований острів навіть пізніше будуть населяти містяни.
Тож воєвода Сухотін, враховуючи всі три фактори, побудував малий острог з двома проїзними баштами, воротами, кутовою баштою і відводом, з довжиною стін 240 сажнів (близько 511 м). На час закінчення воєводського правління Сухотіна у 1662 році малий острог виглядав не до кінця закінченим. Стіни його були острожні, тобто із загостреними кілками, без обламів, ну і звісно не мали котків, заввишки 2 сажні (4,26 м). У 1667 році навіть рів навкруги не було закінчено, ні надовбу, ні частика теж не стояло.
Отже, яку саме конфігурацію малого острожку заклали? Від кутової башти цитаделі, яка пізніше отримає назву Чугуївська (№ 4 на плані) стіни острожку йшли на південь і через 30 сажнів (близько 64 м) упирались в проїзну Микільську башту (на плані № 5). Ця башта стояла недобудованою навіть у 1667 році. Ба більше, взагалі не мала воріт. Від Микільської башти стіни острогу йшли далі на південь ще 40 сажнів до іструба, на місці якого повинна була з’явитись кутова башта (на плані № 6). Від кута острожку стіни повертали на захід і тягнулись 80 сажнів (близько 170 м) до Троїцьких воріт (на плані № 7), де теж спочатку планували ставити башту, але не поставили навіть ворота. Ця частина малого острогу ніколи не змінювалась, вона лише час від часу удосконалювалась, або навпаки знову занепадала, а потім знову відновлювалась.
Західна стіна малого острогу була постійним головним болем для всіх подальших після Сухотіна харківських воєвод. Протока Нетеча без кінця підмивала стіни, що змушувало витрачати час і сили на їх укріплення або заміну гнилих стін. За Сухотіна стіни острогу тягнулися від Троїцьких воріт майже 54 сажні до відводу або виводу — це був своєрідний бастіон, який не перевищував вишини острожних стін і слугував для флангових обстрілів вздовж фортечних стін, якби неприятель йшов на приступ фортеці. Вже на 1665 рік на цій ділянці острожних стін Нетеча вимила під час весняних розливів доволі глибокий рів, промоїну загородили рубленою стіною, а рів так і залишився. Далі за відводом стіни йшли ще 11 сажнів і впиралися у Різдвяну проїзну башту. Вона теж, навіть у 1667 році, залишалася недобудованою, без верхів, покрівлі та воріт. Від проїзної Різдвяної башти до нижньої Лопанської башти цитаделі (№ 2 на плані) острожні стіни мали б тягнутися 28 сажнів, але навіть у 1667 році на цій ділянці частини стін не було.
Маючи таку характеристику малого острогу, з незакінченими баштами, відсутніми подекуди стінами, не зовсім зрозуміло, на що розраховували воєводи, маючи такий малий острог, з незакінченими баштами і відсутніми подекуди стінами, якби дійсно під Харків прийшло військо неприятеля. Повсталий харківський полковник Іван Сірко у березні 1668 року, скоріш за все, не зміг скористатися станом малого острогу, оскільки йому завадила повінь. А наступного, 1669 року, прогалин у стінах малого острогу вже не було, ворота стояли на Різдвяній та Микільській баштах, кутова башта (№ 6 на плані) була закінчена, хоча і без обламів і шатра. Троїцькі ворота теж прийняли форму башти з іструбом нагорі, на якому зверху поставили і котки. У Троїцьких воріт харківський воєвода Лев Ситін поставив гармату на кованому станку, а ще одну гармату встановлено було у Різдвяної проїзної башти (№ 9 на плані). Ба більше: малий острог оточили ровом 2 сажні завглибшки (4,26 м) та 2 сажні завширшки.
У першій половині 1670-х років малий острог не змінювався, так само залишався відвід на західній стіні. Однак проблеми із стінами залишались, особливо з заходу, де нікуди не поділася Нетеча, яка постійно змивала і рів, і стіни. У 1678 році за воєводи Осипа Корсакова в малому острозі були проведені кардинальні зміни. Від Чугуївської кутової башти цитаделі (№ 4 на плані) поставили нові острожні стіни заввишки близько 6 м, а до них додали облами та котки. Повністю були закінчені проїзні башти.
Вишина Микільської башти (№ 5 на плані) сягнула 8 сажнів (близько 17 м), нагорі її стояла захисна рублена кліть з бійницями. Кутова башта була без обламів і шатра (№ 6 на плані). Троїцькі ворота залишалися без змін, а от в 7 сажнях від них була зведена нова кутова башта (№ 8 на плані) заввишки 6 сажнів (близько 13 м), з обламами та рубленою кліттю нагорі. Від цієї кутової башти лінію фортечних стін вирішили вирівняти. Відвід прибрали, насипали вал заввишки близько 2,5 м, на ньому поставили острожні стіни заввишки близько 2,5 м. До Різдвяної проїзної башти (№ 9 на плані) вал зі стінами йшов 60 м, а від неї до нижньої Лопанської башти цитаделі відстань залишалася та сама, що і раніше — 28 сажнів. Сама Різдвяна башта повторювала вишину Миколаївської проїзної, тобто близько 17 м.
У 1691 році за воєводи Степана Сумарокова малий острог погнив, в декількох місцях стіни обвалились, як і кутова башта (на плані № 6), що мала реальну вишину близько 2 м. Троїцькі ворота теж вимагали заміни. Новими були лише затвори на воротах проїзних башт. Того ж 1691 року викопали новий рів із західної сторони з тими ж розмірами, що і старий, тобто по 2 сажні в глибину та ширину.
За часів воєводи Івана Короб’їна на 1700 рік малий острог залишався в тій самій конфігурації, Микільська проїзна башта втратила прогнилу кліть, без обламів та шатра стояла вітха кутова східна башта, кутова західна башта розвалилась, острожній західній стіні не добудовували облами. Гнилою була і проїзна Різдвяна башта, рови острожку занесло піском.
У 1709 році малий острог укріпили, гниле дерево замінили, Троїцькі ворота забудували острожною стіною, а східніше, на сучасному Плетнівському провулку, хотіли побудувати нову проїзну башту, але ресурсів вистачило знову ж таки побудувати тільки ворота.
На 1730 рік від проїзних башт нічого не залишилось, західна стіна була повністю знесена, рови занесло піском, вал зрівняно. Замість кутових башт стояли невеликі насипні бастіони, дерев’яні городові стіни стояли лише на південній частині острогу. Після пожежі 1733 року саме в малому острозі залишилася ще частина городових стін, але утримувати їх не було жодного сенсу. Територія колишнього малого острогу почала щільно забудовуватись, колишній рів південної фортечної стіни заклав основи Сінної вулиці, яка пізніше отримала назву Рибна, а зараз відома як Кооперативна. Саме вона дає нам можливість роздивитись на сучасній мапі Харкова розташування колишнього малого острогу.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort