Фортеця Харків: артилерія Колонка
У середині XVII ст. для московського уряду було цілком зрозуміло, що фортеця, яка не має артилерії, не може оборонятись ефективно, як би добре вона не була влаштована. Саме тому одразу по завершенні планів щодо будівництва фортеці в Харкові розпочалися й пошуки гармат для її озброєння.
Звісно, йшлося не про нові та більш сучасні гармати, їх просто знімали з башт та бастіонів Тульської фортеці (Тула в ту пору була основним постачальником гармат) і перевозили до Харкова. За всю історію Харківської фортеці лише одна гармата була відлита з міді. Всі інші були залізними, щоправда, і їх вистачало для оборони.
Треба розуміти особливості гармат тих часів. Кожна стріляла своїми ядрами, тому для кожного знаряддя везли і запас ядер, які підходили тільки для нього. Як правило, гармати були на колісних станках, що давало змогу за необхідності вирушити з ними в похід.
Перший харківський воєвода Воїн Селіфонтов, знаючи, що до нього повинні прийти гармати, розумів, що розміщувати їх немає де, оскільки на 1657 рік башти фортеці ще не були повністю закінчені. Не було у нього і жодного гармаша, ані з числа служилих людей, ані з числа козаків. У Харківську фортецю час від часу прибували по два гарматники з Білгорода або Чугуєва. Слід зауважити, що перші гармаші, які прибули з Білгорода, були дітьми тамтешніх гармашів, до бою не годящими.
У подальшому були спроби підшукувати гармашів серед вільних людей. Скажімо, на 1675 рік це були Семен Мєнтєшинов, Василь Колишкін, Федос Марєховський, Анісім Цекунов, Федір Рилінов, Влас Рижев, Самойла Зуборев, Андрій Соянний.
Перша гармата прибула до Харкова з Тули у 1657 році. Вона вважалася найбільшою з тих, що були на озброєнні протягом всього XVII століття. Вона мала довжину понад 2 м, а важила понад 800 кг. Ядро до цієї пищалі важило 2,5 кг. До кінця 1658 року в Харків прибуло загалом 7 гармат і 349 ядер до них.
У 1659 році до Харкова надійшло ще 2 гармати, тобто в фортеці було 9 гармат. За своєю системою це були звичайні пищалі, з них одна затинна та одна мідна. А наступного року ми бачимо, що вже на кожну гармату в фортеці було по гарматнику. У пороховому льосі в різні роки гарматного пороху зберігалось не менше 20 пудів, а іноді доходило і до 50 пудів.
Усі гармати харківської фортеці були на колісних станках і лише затинна земляного бою стояла на першому поверсі вістової башти. Загалом на баштах розміщувалося вісім гармат, ще дві до 1668 року стояли в середині воєводського подвір’я з напрямком на ворота, тобто воєвода всерйоз побоювався бунту. Під час наближення до Харкова відомостей про перехід на сторону гетьмана Брюховецького слобідських козаків і ці дві гармати розмістили на баштах.
Кожна пищаль мала свій запас пострілів, а от скористатися ними найбільше довелось вістовій гарматі. Перші її постріли харківці почули у 1659 році, коли до міста наближалися татарські загони і козаки гетьмана Виговського. Тоді ж стріляли всі гармати фортеці, витративши 4 пуди пороху. Далі, до 1668 року, стріляла тільки вістова гармата. Відомо, що тільки за 1664-1668 роки вона витратила 2 пуда пороху. Стріляла вістова гармата і у наступні роки. Скажімо, їй довелося добряче попрацювати у 1671 році, під час наближення до Харківського полку повстанців Степана Разіна.
Повернімося до антимосковського повстання під проводом гетьмана Брюховецького. 11 березня 1668 року під стіни фортеці прийшов харківський полковник Іван Сірко з козаками зі Змієва, Мерефи та інших полкових містечок, що підтримали бунтівного гетьмана, він розраховував, що ворота йому відкриють, московський гарнізон буде знищено, а козаки перейдуть на його бік. Однак з фортеці почали стріляти з гармат і Сіркові прийшлось відійти, оскільки сил і засобів взяття Харкова у нього не було. В той день одну з гармат розірвало, її так і показували в у щорічних «сметних» книгах протягом наступних років, що вона в наявності є, але до бою не гожа.
Тоді ж харківський сотник Григорій Єрофійович Донець очолив місцевих козаків і вирушив у напрямку Змієва, захопив фортецю і до Харкова привіз чотири гармати, які були закопані при відході зі Змієва на Чугуїв служилими людьми під командою сотінного голови Олександра Марченка. Дві з цих відкопаних гармат до бою були не гожі, та і ядер для них не було.
Обійнявши посаду харківського полковника, Григорій Донець майже одразу почав скаржитись на невелику кількість гармат і обслуги до них. Тим більше, одну з гармат забрали на фортецю Ново-Валковий (зараз це село Таранівка Чугуївського району). На 1671 рік у Харкові було 16 гармат, але тільки 10 з них були на колісних станках.
На 1675-1677 роки у фортеці рахувалися 14 гармат, проте чотири з них, «зміївські», були до бою не придатні, а ще одна — розірвана. На додачу затинна пищаль розстріляла всі ядра ще у 1668 році, а більше до неї ядр не поступало.
У «сметній» книзі вказано, що одну з харківських гармат розірвало в бою з татарським загоном 1698 року під Печенігами. У 1699 році одну гармату передали у фортецю Соколов, а дві — у фортецю Перекіп. Таким чином на 1700 рік в Харкові взагалі залишилось лише дев’ять боєздатних гармат.
Посилення артилерії Харківської фортеці відбулось тільки на початку XVIII століття у зв’язку із війною Московії зі Швецією. Дві з тих гармат і досі прикрашають сучасну площу Конституції біля Історичного музею.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort