Директорка Харківського літмузею Тетяна Пилипчук отримала Премію імені Василя Стуса

Лауреаткою Премії імені Василя Стуса у 2024 році стала директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук.

Про це оголосили на церемонії нагородження у Києві 10 вересня, яку наживо транслював телеканал Еспресо.

«Харківський літмузей стає інституцією, яка взагалі переозначить розуміння музею. Це не є музей у класичному розумінні слова. Це саме спільнота, українська спільнота Харкова. Місце, де відбуваються мистецькі експерименти, де шукають нову міську українську ідентичність, де часом відбуваються дуже зухвалі проєкти і тусовки, де з молодими людьми говорять абсолютно новою мовою, зрозумілою для цих людей. Тетяна Пилипчук завжди була і лишається візіонеркою саме такої концепції музею», — сказала у своїй промові про музей та його історію віцепрезидентка Українського ПЕН, журналістка, членкиня журі Премії ім. Василя Стуса Мирослава Барчук.

«Мені дуже подобається Тетянина думка про те, що означає позбуватися провінційності. Тієї провінційності, про яку весь час казав Шевельов. Тетяна каже: «Не відтворювати імперське, російське, а творити». Те, що робив Харківський літературний музей багато років», — додала Барчук.

Вона відзначила внесок Харківського літмузею у роботу з постатями культури та історії, топонімією, театром.

«Фестиваль «П’ятий Харків» триває і під час повномасштабного вторгнення. І мене це теж вражає. Це втілення мрії Юрія Шевельова про «п’ятий Харків». Мене вражає, як це все пов’язане. Мене вражає, що попри обстріли, постійні загрози, втрати, далі у Харкові функціонують дві літературні резиденції: одна — у будинку «Слово», інша у квартирі Шевельова у «Саламандрі». Цими резиденціями також опікується Харківський літмузей і Тетяна Пилипчук», — нагадала Барчук.

Тетяна Пилипчук сказала, що сприймає нагороду як відзнаку всієї команди літературного музею і подякувала Збройним силам України за можливість працювати далі.

«Для мене ця премія надзвичайно важлива, тому що її заснував Євген Сверстюк. Я мала щастя знати його особисто. І це справді щастя, коли у твоєму життя трапляються такі люди, як пан Євген, тому що вони можуть дати ціннісні орієнтири, дуже живо, свіжо передати той надзвичайно важливий для всіх нас досвід, який допомагає нашому власному самоусвідомленню», — сказала Тетяна Пилипчук.

Вона розповіла, як під час однієї з розмов питала у Сверстюка, яким був Василь Стус: «Він відповів так само коротко і мудро: «Він був із тих, хто не боявся». Мені як розвиднілось. Я подумала, що це настільки про наші 60-ті, настільки про нас. Можливо, саме це шістдесятники хотіли передати нам у спадок: не боятися».

«І для мене це було ще й про музеї. Коли я думаю, навіщо люди приходять до музеїв? Приходять саме за таким спадком. Для того, щоб свою персональну історію, життя, включити у щось більше, більшу історію, яка почалася задовго до нас і яка з нами не закінчиться. Не закінчиться, якщо ми виберемо не боятися, продовжувати нашу історію, українську історію», — сказала Пилипчук.

x

«Чи було страшно нашим шістдесятникам? Я думаю, що так. Їм було дуже страшно опинитися в тих радянських таборах. Далеко від коханих жінок, дітей, яких вони не могли виховувати. Чи страшно сьогодні нам? Так, дуже страшно. Але ми з вами теж обираємо не боятися, тому що в ситуації граничного досвіду залишається найважливіше. Негідно боятися, коли хочуть забрати твою гідність», — сказала Пилипчук.

Під час промови лауреатка премії згадала 18-річну художницю і волонтерку літмузею Вероніку Кожушко, життя якої забрав російський удар 30 серпня.

«Ці діти, вона і її друзі, якось стрімко, щиро, щедро увірвалися буквально рік тому в воєнно-культурне життя Харкова. Вони якусь свіжість принесли з собою. Я дивилася на них і думала: от, є кому передавати музей. Вони ті, хто можуть продовжити і зробити щось своє. Ще щось інше. Та що музей! Є кому передавати країну… Вероніку ми поховали у день смерті Василя Стуса. Він загинув з 3 на 4 вересня, з Веронікою ми прощалися 4 вересня. Це було якось теж символічно. Я не можу не згадати цитату Стуса: «Берегти себе не буду, не та професія». Те саме могли сказати і Віка Амеліна, і Макс Кривцов, і Володя Вакуленко…», — сказала Тетяна Пилипчук.

Директорка Харківського літмузею подякувала організаторам Премії за «неочікуване визнання»: «Це справді надихає, це те, що дає сили».

Тетяна Пилипчук понад 30 років працює у Харківському літературному музеї, очолила його незадовго до російського повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Про Премію Василя Стуса

Премію ім. Василя Стуса заснувала 1989 року Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) на чолі з Євгеном Сверстюком (1928–2014), яка вручалася щороку 14 січня — в День святого Василя. З 2016 року премією опікуються Український ПЕН, Києво-Могилянська Бізнес-Школа та видавництво «Дух і Літера».

Премія щороку присуджується авторам (літераторам, митцям, режисерам, музикантам, культурним менеджерам), незалежно від місця проживання, прижиттєво, за особливий внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.

З часу заснування її отримали понад 70 українських митців, зокрема Опанас Заливаха, Михайлина Коцюбинська, Василь Овсієнко, Іван Світличний, Мирослав Маринович, Євген Захаров, Володимир В’ятрович, Марія Бурмака, Сашко Положинський, Святослав Вакарчук, Тарас Компаніченко, Сестри Тельнюк, Олександра Коваль, Сергій Жадан, Борис Ґудзяк, Влад Троїцький, Ахтем Сеітаблаєв, Тарас Возняк, Віталій Портников.

Головний інформаційний партнер Премії у 2024 — телеканал «Еспресо». Інформаційні партнери: Українська правда, 5 канал, Радіо Культура, Суспільне Культура, MediaPort.