Двуязычие?

Если вы считаете, что теперь в Украине будет двуязычие, вы ошибаетесь. Читаем закон вместе.

Закон о языковой политике мало кто читал, а потому пребывает в уверенности, что теперь украинский и русский языки могут использоваться на равных. Это иллюзия.

На самом деле «закон Кивалова-Колесниченко» написан так, чтобы расширить сферу «неиспользования» украинского языка. Эти два депутата, словно маленькие мальчики, отвоевали себе право не говорить по-украински тут, здесь и там. Это, пожалуй, главное их достижение.

Вот яркий пример:

Стаття 9. Мова ведення засідань Верховної Ради України

1. Засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій ведуться державною мовою. Промовець може виступати іншою мовою. Переклад його виступу на державну мову, у разі необхідності, забезпечує апарат Верховної Ради.

Как для людей с государственнической позицией, это смешно. Впрочем, это очень точно отражает настроения русскоязычных украинцев, которые готовы поддержать любой закон, который даст им возможность делать то, что они привыкли делать, лишь бы не меняться, несмотря на то, что живут они в Украине.

По большому счету, всё, что даёт закон русскоязычным, — ощущение исторической и какой-то другой справедливости, мол, отныне никто не сможет их заставить говорить по-украински. Отмечу, что этого не было и раньше, если не считать использование государственного языка в органах власти и проч. А что же до языковых меньшинств, то их проблема (так называемая «украинизация») не решена вовсе. Просто авторам плевать на это.

Итак, давайте прочитаем закон, чтобы убедиться — двуязычия не будет.

Стаття 6. Державна мова України

1. Державною мовою України є українська мова.

2. Українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, в науці, культурі, в інших сферах суспільного життя.

Эта статья прямо говорит, что государственный язык в Украине — один. Но закон не способствует использованию украинского — читаем дальше.

Стаття 7. Регіональні мови або мови меншин України

2. У контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.

3. До кожної мови, визначеної у частині другої цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови якщо кількість осіб, — носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення.

Ключевой фразой тут следует считать «10 процентов». Очевидно, что «заходи, спрямовані на використання регіональних мов» будут относиться в большей степени к русскому языку, но языки других меньшинств вряд ли что-то выиграют, так как многие из них не дотянут до 10%. Крымские татары уже не в восторге, так как теперь на фоне русского языка им ничего не светит — меньшинством здесь будет считаться русскоязычное население, которое по факту составит большинство.

Впрочем, территориальная единица, скажем, небольшое село с населением человек 500, теоретически может использовать только свой язык и не использовать украинский, но село это рискует оказаться в изоляции от остальной части страны — жители села в будущем без знания государственного языка не смогут полноценно жить, а государство, снявшее обязательство использовать государственный язык, оказывает этим людям плохую услугу.

Кроме того, русский таким образом станет доминирующим в ущерб украинскому языку и другим языкам. Это, пожалуй, одна из причин, почему многие протестуют против закона — он дискриминационный, а не демократичный, как многие подумали. Если Крым или вся восточная Украина решат ввести обучение только на русском, а закон почти даёт им такое право, то жителям этих территорий придётся забыть о нормальной жизни в другой части страны. Это — искусственный раскол.

Если мы задумаемся о будущих поколениях граждан страны, о своих детях, то не трудно догадаться, в каком хаосе им придётся жить. Страна одна, гимн один, государственный язык один, но миллионам людей позволено не знать украинский. Конфликты неизбежны и в будущем.

Из этой же статьи:

За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає менше 10 відсотків населення відповідної території.

Право ініціювання питання щодо застосування заходів, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин належить також мешканцям території на якій поширена ця мова.

У разі збору підписів понад 10 відсотків осіб, які мешкають на певній території місцева рада зобов’язана прийняти відповідне рішення протягом 30 днів з моменту надходження підписних листів. Дії, або бездіяльність місцевої ради може бути оскаржена до суду в порядку адміністративного судочинства.

Из этого следует, что 10% могут стать большинством в том или ином регионе или административном округе страны, они смогут диктовать свои условия другим людям. Нонсенс. И хотя слово «заходи» тут не расшифровывается (что имели в виду авторы — непонятно), далее закон это как бы объясняет.

Стаття 10. Мова актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування

1. Акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин.

Если перевод с русского на украинский в парламенте лёг на плечи аппарата ВР (за счёт налогоплательщиков), то кто же будет переводить за пределами Рады? Авторам, похоже, было всё равно. А главное — кто же будет ответственным за публикацию госактов на языках меньшинств?

А вот пример того, как взрослые мальчики из Партии регионов выгрызли себе право не говорить по-украински:

Стаття 11. Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування

1. Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).

2. Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, — й цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення даної гарантії має враховуватися при доборі службових кадрів.

3. Посадові та службові особи зобов’язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), — цією регіональною мовою (мовами). Особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами).

Безусловно, многие люди не владеют украинским, им сложно писать, сложно обращаться в органы власти с заявлениями на украинском. Но дело в том, что в будущем эта проблема только усугубится, так как в законе заложена дискриминация в отношение украиноязычных, оказавшихся на территории русского или другого языка меньшинства — местные власти к тому времени решат сократить использование украинского до минимума, хотя чиновники знать украинский обязаны. То есть в стране государственный язык как бы украинский, но по факту — нет. Мы до сих пор жили в негласном согласии по этому вопросу, но теперь конфликты неизбежны уже на законных основаниях.

Вот ещё один пример того, как авторы закона отвоёвывают территорию для русского в ущерб украинскому:

4. Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, є державна мова. В їх роботі можуть використовуватися й інші мови. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), у роботі конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, може використовуватися і ця регіональна мова (мови). У разі необхідності забезпечується відповідний переклад.

Стаття 14. Мова судочинства

1. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

А если согласия не будет? Что делать украиноязычному человеку в суде Донецка? Как ему быть? И как быть жителю Донецка, говорящему по-русски, в Ужгороде? В какой кошмар превратится судопроизводство? Нужна будет армия переводчиков, чтобы дела из регионов рассматривались, скажем, в Верховном Суде, которому следует говорить только по-украински. А что если 10% языкового меньшинства заставит все органы власти, находящиеся в Киеве, говорить по-русски? Все будут как бы знать украинский, но на нём не говорить.

Стаття 20. Мова освіти

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, при умові обов’язкового вивчення державної мови в обсязі достатньому для інтеграції в українське суспільство.

Интеграция в украинское общество… Мне кажется, что авторы закона из другой страны. Они до сих пор не смогли интегрироваться… Значит, рождённые после 1991 года тоже не смогли интегрироваться? Что за бред? О чём они вообще говорят? Что такое «в достатньому обсязі»? Это сколько? Наверное, это следует понимать так — «выучить украинский как-нибудь» или сделать вид, что выучил.

4. Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів (для неповнолітніх — батьків або осіб, які їх замінюють), студентів згідно з законодавством України про освіту.

5. З метою підтримання нечисленних мовних груп у встановленому законом порядку встановлюються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів, груп і забезпечуються умови їх функціонування.

Здравствуй, СССР! Создаём гетто? Плодим изгоев? Строим Вавилон? Зачем? И самое главное — что намерены делать ученики и студенты, обучавшиеся, скажем, на молдавском, в будущем? Смогут ли они продолжить обучение в Киеве, например? Смогут ли работать в другом регионе, где доминировал другой язык?

9. Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. За бажанням особи, тести надаються у перекладі на регіональну мову або мову меншин (за винятком тесту з української мови і літератури).

Этот пункт доказывает, что закон обязывает учить украинский и одновременно — нет. Очевидно, что украинский язык в большой опасности, но в опасности и те, кто не будет его учить, потому что рискуют оказаться в изоляции: крымчанин, воспользовавшийся «законом Кивалова-Колесниченко», так и останется в Крыму — без языка в другой части Украины ему делать нечего, не говоря уже о том, что за пределами страны он вряд ли когда-нибудь сможет называть себя гражданином Украины без знания языка.

Стаття 22. Мова у сфері інформатики

1. Основними мовами інформатики в Україні є українська, російська та англійська мови. Комп’ютерні системи та їх програмне забезпечення, що використовуються органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, повинні забезпечуватися можливістю обробляти україномовні, російськомовні та англомовні тексти. У державних комп’ютерних системах та їхньому програмному забезпеченні можуть вільно використовуватися інші мови.

Это самая смешная статья — а как же языки программирования? Депутаты слышали что-то об этом? И что значит «основные языки»? А что такое «не основные» и как с ними быть? Почему среди них нет немецкого, французского?

3. Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, — як однією, так і кількома мовами. Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності мовних груп і визначаються самими мовниками.

Этот пункт означает, что государственный язык в СМИ отныне не обязателен вовсе. При том что СМИ, особенно ТВ, являются институтом, который значительно способствует развитию государственного языка, тепер эта функция попросту отменена. Судя по тексту, это же относится и к государственным телекомпаниям. Дискриминация в отношении украинского очевидна. Но те телекомпании, которые продолжат вещать на украинском, автоматически будут дискриминировать другие языки — ведь таков закон, он даёт право на получение информации на родном языке.

Очевидно, что ни о каком двуязычии в законе речь не идёт. Мы обязательно столкнёмся с проблемами, которые раньше умели обходить. Украина перестала быть единым государством, потому что при формальном признании украинского языка государственным его роль сведена к минимуму, но существенно расширено использование, прежде всего, русского.

Теперь на законных основаниях любой гражданин может требовать использовать тот язык, какой ему нужен, но проблема в том, что обеспечить ему это смогут не все и не везде.

К сожалению, закон не способствует развитию ни одного из языков, так как по сути он освобождает граждан от изучения и государственного языка, и всех других, используемых в Украине. Русскоязычный человек будет таким же бесправным в западной Украине, как и украиноязычный на востоке.

Если бы было реальное желание удовлетворить языковые потребности всех, то законодателям следовало бы оказать поддержку всем языкам, но приоритетом должен оставаться украинский, владение которым гарантировало бы полный комфорт любого гражданина Украины в любой части страны. Государство должно было бросить все силы на качество образования и обучения языкам, но ни в коем случае не на создание якобы тепличных условий для языковых меньшинств.

На практике же этот закон будет неприменим, так как многие вопросы использования языка закон отдал на откуп местным властям и общинам, которые волей или неволей наступят на интересы другой части общества.

Безусловно, двуязычия не будет, но и украинский теперь перестал быть обязательным. С точки зрения государственности, это — порочный путь.

И нельзя давать писать законы безграмотным людям.

То, что сейчас начались протесты против этого закона, не означает притеснения русского или другого языка. Это лишь говорит о том, что на государственный язык Верховная Рада наплевала, но не дала ничего хорошего и другим языкам.

Чтобы быть более убедительным, приведу цитаты из выводов Главного научно-экспертного управления парламента:

Аналіз законопроекту дає підстави дійти висновку, що окремі його положення не повною мірою узгоджуються з відповідними положеннями Конституції України та міжнародних документів, ратифікованих Україною, зокрема, Європейською хартією регіональних мов і мов меншин та рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. №10 рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови.

На думку управління, концептуальною вадою законопроекту є те, що у ньому мова розглядається не як одна із найважливіших етнонаціональних ознак, а як територіальна ознака, що не узгоджується з теорією етносу та нації. У зв’язку з цим законопроект спрямовується не стільки на задоволення мовних потреб національних меншин України, скільки на впровадження регіональних мов, серед яких особливе місце відводиться російській мові.

Незважаючи на те, що в Конституції України термін «російська мова» вживається в єдиному контексті з терміном «мови національних меншин України», у законопроекті простежується тенденція наділити російську мову особливим статусом, відмінним від статусу інших мов національних меншин, на які поширюються положення Європейської хартії.

Відсутність чіткості у визначені термінів «у межах території» і «у межах адміністративно-територіальних одиниць» призводить до того, що на органи місцевого самоврядування, які діють у межах адміністративно-територіальних одиниць, що мають статусі регіонів, законопроектом покладаються функції визнання мов регіональними. До того ж вживання терміну «регіональні мови» по відношенню до таких адміністративно-територіальних одиниць як село, селище, місто тощо (пункт четвертий статті 5 законопроекту) є некоректним.

Недосконалим, на думку управління, виглядає запропонований у законопроекті механізм визнання мов регіональними або мовами меншин та застосування до них відповідних заходів (частини третя — сьома статті 7 законопроекту). Передбачені законопроектом 10 відсотків і більше кількості чисельності її населення, а в окремих випадках менше 10 відсотків населення відповідної території, на якій поширена ця мова, для прийняття відповідними місцевими радами рішення про визнання мови регіональною і використання її на відповідній території, на думку управління, вбачається довільною.

До того ж міжнародно-правові акти такого критерію визнання мов регіональною не містять. Зокрема, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин не пов’язує визнання мови регіональною з певним відсотком представників національних меншин у загальному складі населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Нею передбачається здійснення охоронних і заохочувальних заходів, спрямованих на забезпечення використання регіональних мов, і в жодному разі не передбачається прийняття органами місцевого самоврядування спеціальних рішень про визначення територій використання регіональних мов.

На думку управління, запропонована законопроектом 10-відсоткова чисельність носіїв регіональної мови для визнання на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць її мови регіональною може призвести до непорозумінь та напруги на мовному ґрунті. Адже межі проживання національних меншин та поширення їх мов не завжди збігаються із межами адміністративно-територіальних одиниць.

Источник: Украинская правда.