«Дворічна? Це жах. До війни це було моє місце сили, Оскіл, риболовля… Зараз Дворічної немає. А люди сидять, на жаль. Отримали заявку на евакуацію двох людей. Нещодавно була офіційна інформація — загинула людина. Це загинув їхній син. От вони його поховали і тепер будуть виїжджати. Щоб ви розуміли, чому», — розповідає Ігор Клименко, керівник евакуаційного загону Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України.
Харківські волонтери продовжують евакуйовувати людей з Куп'янського району. Під постійними російськими обстрілами у Дворічанській громаді залишаються близько 1200 людей. 13 квітня на цьому напрямку тяжкі поранення дістав волонтер одного з благодійних фондів. Про це та інше говоримо у новому епізоді «Герої Харкова» з Ігорем Клименком.
18 квітня Червоний Хрест відзначає 105 років з дня заснування.
Тетяна Федоркова: Цей епізод ми записуємо напередодні великодніх вихідних і поговоримо про тих, хто евакуює людей з-під російських обстрілів на Харківщині. Йдеться переважно про Куп'янський район і зокрема Дворічну. Попри те, що громада перебуває на лінії фронту, за інформацією голови громади Галини Турбаби, там залишаються близько 1200 людей.
Галина Турбаба: 27 населених пунктів вже звільнені, 28 ще під окупацією. І вся територія — в зоні активних бойових дій. З початку вересня, коли частина громади була деокупована (межею є річка Оскіл) ми зіткнулися з такою проблемою, що люди залишились на території. Коли ще було більш-менш спокійно, вони не хотіли виїжджати. Це можна, мабуть, зрозуміти, бо сільське населення, переважно люди похилого віку все життя прожили, їм шкода своїх домівок, господарства, домашніх тварин. Це заважало і заважає навіть по сьогоднішній день евакуації. Люди знають про те, куди їх вивозять. У нас у Харкові, можна сказати, є дворічанська діаспора. Дворічани спілкується одне з одним, знають про життя, куди їх вивозять. І Товариство Червоного Хреста, і волонтери — про все це люди поінформовані. Але все-таки прикипіли до своєї рідної землі, мабуть. А потім почався жах. Дворічну почали стирати з лиця землі — це не просто вираз такий, не фігура мовлення, а дійсно стан справ, тому що хаотично стріляють. Стріляють по житлових будинках... Ми на сьогодні вважаємо, що 70% житлових будинків, у нас вже зруйновано. І це, мабуть, цифра дуже мала. Людей з Дворічної зараз майже всіх евакуювали, залишилось небагато (120) людей. Евакуювали дітей із Дворічної і з села Западне, яке теж почало піддаватися постійним обстрілам. Але в селах, які розташовані далі від Дворічної, залишається дуже багато людей. І з самої Дворічної в села виїжджають. І зараз ті населені пункти знову починають підпадати під обстріли. Тобто є ризик, є небезпека.
Володимир Носков: Допоки залишаються люди в небезпечній зоні, будуть їздити волонтери, представники Червоного Хреста. Але все це супроводжується небезпекою, ризиком і, на жаль, пораненнями, травмами і навіть загибеллю людей.
Галина Турбаба: Є випадки, коли люди виїхали раніше, а рідні залишилися у населених пунктах, які зараз під обстрілами. Вони звертаються до Товариства Червоного Хреста, до волонтерів, з проханням евакуювати. Приїжджають евакуатори, а люди відмовляються їхати. На жаль, є й такі випадки. Користуючись нагодою, хоч у нас і немає зв'язку, але все-таки розголос буде, мені хочеться звернутися до мешканців Дворічанської територіальної громади: давайте ми зараз будемо у більш безпечних місцях з тим, щоб потім повернутися до своїх населених пунктів, які потім будемо відбудовувати разом.
Тетяна Федоркова: Це говорила голова Дворічанської громади Галина Турбаба, яка двічі була у полоні окупантів і залишилася у громаді постійно, поки вона була і окупована, і частково деокупована. І тільки зараз, після того, як зруйнували ракетними обстрілами селищну раду, де загинуло двоє жінок, і потім обстріляли рятувальників (все це було наприкінці лютого), я так розумію, що Галина Турбаба більше перебуває у Харкові.
Володимир Носков: Пані Галина сказала, що люди тримаються своїх будинків, але ж тим самим вони якоюсь мірою заважають військовим. Військові повинні перед тим, як давати у відповідь ворогу, оглядатися на людей, населення. А взагалі жахлива цифра — 70% зруйнованих будинків. Пані Галина каже, що це не межа, і це правда не кінець, оскільки по діях росія не планує згортатися, припиняти свої терористичні акти. І можна собі тільки уявити, що можна очікувати. Хотілося б, щоб люди переїхали хоча б на деякий час до Харкова, де ще є гуртожитки, все одно земля усіяна уламками снарядів, небезпечно щось саджати. І це теж ще одна небезпека, яка може спіткати людей.
Тетяна Федоркова: Послухати повністю брифінг Галини Турбаби та інших спікерів можна на каналі Kharkiv Media Hub в YouTube. Це була пресконференція у Харкові.
Ми вже з тобою говорили у попередніх епізодах і на початку ти вже сказав, що, залишаючись під обстрілами, люди наражають на небезпеку не тільки себе, але й тих, хто вимушений туди постійно мотатися — це екстрені служби (поліція, швидка) і волонтери. Волонтери постійно привозять туди їжу. Запаси вичерпуються, і вони постійно вимушені приїжджати, щоб допомогти людям. І те, що це небезпечно, вкотре підтвердилося 13 квітня, коли під артобстріл потрапили мікроавтобуси харківського благодійного фонду Iventroom. На зворотному шляху з Дворічної вони потрапили під обстріл. Як це сталося, розповів один з членів команди на відео, яке поширила поліція Луганської області. Саме зведений загін поліції Луганщини вивозив з місця обстрілу пораненого волонтера. Його звати Євген.
[фрагмент відео]
Тетяна Федоркова: Переходимо до розмови з нашим основним співрозмовником. Це Ігор Клименко — координатор напрямку евакуації в загоні швидкого реагування Харківської обласної організації товариства Червоного Хреста України. Він також займається евакуацією людей з найгарячіших напрямків, зараз це Дворічна. Ми спілкувалися рано-вранці, тому що в цей день він знову їхав у Дворічну.
Володимир Носков: Одразу наголосимо, що це український Червоний Хрест, не міжнародний. Самі члени Червоного Хреста кажуть, що для них це дуже важливо. Українська організація не завжди поділяє, точніше, часто не поділяє стратегію або тактику рішень, поведінку своїх міжнародних колег, які з різних причин не їдуть на російську територію, де переховують полонених, де з них знущаються, щоб відстежити, промоніторити, що насправді там відбувається.
Тетяна Федоркова: Я теж це питання поставила пану Ігорю, щоб він роз'яснив, до якої організації він належить. І чи є зв'язок з цією міжнародною організацією. Він підтвердив, що їх дуже часто плутають, особливо коли йдеться про якусь гуманітарну допомогу міжнародного Червоного Хреста.
Ігор Клименко: Ми національна організація Червоний Хрест, ми жодного стосунку до міжнародної не маємо. У нас різні виконавчі функції, розмір, бюджети, керівництво. Ми співпрацюємо. Але дуже плутають. Наприклад, обіцяють якусь допомогу, гроші, коли приїжджаєш в гуртожиток, але це ж не ми. Дуже плутають.
— Щоб ви порадили, як розрізнити?
Ігор Клименко: Є офіційний сайт redcross.ua, у нас символіка — Товариство Червоного Хреста України.
Володимир Носков: Більше того, українська влада в особі МЗС висловлювала протест стосовно того, що російське Товариство Червоного Хреста забезпечує представників тимчасово окупованих територій гуманітаркою. Наша влада заявила, що це порушення статуту благодійної організації, що вони співпрацюють із терористами.
Ігор Клименко: За січень, лютий, березень з Дворічанської громади вивезли понад 260 людей. Дворічанська ОТГ, Рідкодуб, Фиголівка... В Кам'янку теж вдалося прорватися. Постійні обстріли. Як каже влада, воно так і є, це ми підтверджуємо. Це хаотичний характер. Вони луплять, не розуміючи куди. Як вони кажуть, якщо школа, то значить, то військові чи техніка. Нічого немає взагалі! Взагалі просто луплять по цивільному населенню. У Фиголівці взагалі з дрона кидають вибухові предмети, гранати. Бачили дрони, як кидають. Дворічна? Це жах. До війни це було моє місце сили, Оскіл, риболовля… Зараз Дворічної немає. А люди сидять, на жаль.
— Тому ж і ви їздите туди, що вони сидять. Вмовити їх одночасно взяти і забрати звідти... Їх вже не так багато (у Дворічній близько 120 людей)?
Ігор Клименко: Отримали заявку на евакуацію двох людей. Була офіційна інформація — загинула людина. Це загинув їхній син. От вони його поховали і сьогодні будуть виїжджати. Щоб ви розуміли, чому. Сиділи, поки не стається. Я у всіх інтерв'ю казав: не сидіть, ви нарікаете в першу чергу на небезпеку себе і тих людей, які за вами приїжджають. Я розумію, прикипіли, господарство, домівки. Але матеріальні блага не коштують життя. Воно одне і не повинно так закінчуватися.
— Потрапили під обстріл волонтери, була потрібна кров...
Ігор Клименко: Так, це наш знайомий, він з нами у Бахмуті був, приїздив, Печенізька дамба. Так, у Дворічанській ОТГ потрапив під артилерійський обстріл. Зараз перебуває в лікарні. Була операція. Сподіваємося дуже, тримаємо кулаки, що з ним буде все добре.
Володимир Носков: Уявляєш собі, я дивився брифінг, інтерв'ю із керівництвом Луганської області, так останніми днями волонтери спільно з поліцією займаються тим, що намагаються відшукати по підвалах, по різних схованках, батьків із дітьми. За один день переховуються по кілька разів. Кажуть, тільки з'являємося чи машиною поліцейською, чи іншою якоюсь, одразу спрацьовує сарафанне радіо, і вони ховаються. І останній випадок, коли загинула дитина п'яти місяців через те, що батьки відмовилися евакуйовувати... Це вчергове підсилює аргументи, що треба виїжджати, а владі треба докладати великих зусиль, щоб відшукати цю сім'ю. Поліція витрачає зусилля не на те, щоб допомагати армії, збереженню порядку, а вони витрачають дорогоцінний час на те, щоб шукати родину, яка відмовляється виїжджати.
Тетяна Федоркова: Пан Ігор розказав, що є такі історії, коли люди виїжджають, їх евакуювали, а потім Червоний Хрест їх евакуює вдруге. Тобто вони якимось чином вже повернулися на свою територію після евакуації і вже вдруге, коли по них прилетіло, Червоний Хрест їх вивозить знову. Вони заходять в дім, як пан Ігор розказував, і знову баба Зіна... Це ще один приклад, що деяких людей неможливо втримати, вони все одно їдуть додому, все одно наражаються на небезпеку, і як у цій історії з бабою Зіною, спочатку була пошкоджена частково хата, коли її вивозили вперше, а зараз вона повністю зруйнована.
Володимир Носков: Тільки тепліше стає — одразу люди рвуться назад, а там ведуться активні бої. Волонтери і поліція кажуть: ми полюємо, шукаємо, намагаємося евакуювати — і тут бачимо: одні заїжджають, другі, треті...
Тетяна Федоркова: За словами пана Ігоря, вони намагаються навіть евакуювати і тварин, і були такі випадки коли, вони бігали з господарями і шукали кішку, намагалися упіймати собаку.
Ігор Клименко: Постійно хтось кошку забув, приїжджали забирали, собаку ловили, потрапили під обстріл, ховалися у підвалі. Тварин дуже часто кидають. Коли люди виїжджають і не беруть тварин, я прошу: відпускайте собак, знімайте з цепка, так буде шанс вижати.
— Ситуація там, на вашу думку не йде в бік покращення, тільки гіршає.
Ігор Клименко: Я не військовий. Я це не можу казати. Постійно обстріли, це можу підтвердити. Межа — це Оскіл, за ним вже окупаційна армія. По прямій це десь кілометр. Долітає все.
У нас маса була дуже небезпечних ситуацій, де проявляються найкращі якості людини. У нашій команді всі різні. Хтось бізнесмен, є студенти, є підполковник ДСНС у відставці, бухгалтер, начальник виробництва, релійний гонщик. До війни ми всі один одного не знали взагалі. Я знаю, не дай Боже щось, вони не кинуть, все одно витягнуть. Це реально мої браття по життю. Я дуже дякую, тому що це командна робота, один ти нічого не зробиш. Я казав, кажу і буду це казати: поки у нас ще є окуповані території, поки ми потрібні ми працюємо і будемо працювати.
Читайте також: «Дворічну стирають з лиця землі»: голова громади закликає жителів евакуюватися
