Душу дияволу за федерацію?
RU UA
В Україні нарешті заговорили про федералізацію. Заговорили не на рівні інтелектуальних дискусій і медитацій над картою й історією, а мовою конкретних політичних пропозицій. Здавалося б, це здійснення побажань тієї частини українських громадян, які вже роками говорять, що Україна в сьогоднішньому вигляді приречена на деградацію й проблеми. Чи насправді це так?
Безумовно, нинішня криза в Україні є наслідком внутрішньо-територіальних конфліктів, адже саме завдяки маніпулюванню ними у найвищу владу потрапили Янукович, а потім – як примарна протидіюча режиму сила — і «Свобода». Саме завдяки напрузі між Заходом і південним Сходом України наша країна досі не опинилася ні в Митному, ні в Європейському Союзі. Нерозв’язання цієї проблеми штовхає нас до подальшої конфронтації, внаслідок якої корабель державності може потрапити у шторм громадянської війни й стрімко піде на дно.
І досить говорити про те, що Західна Україна мало уваги й натхнення приділяла відпиранню імперсько-більшовицького духу Східної. За роки незалежності відбулася не українізація, а донбасифікація всієї країни, і причин бути оптимістами в майбутньому я не бачу. Мені так само далеко до думки, що Схід поганий чи цивілізаційно гірший, він просто у принципових (як, наприклад, питання геополітичного розвитку) речах має кардинальну іншу думку. На яку має право, як і має право на російськомовні школи й своїх героїв. Усі — дорослі й самодостатні люди, не треба нікого ні українізувати, ні донбасифікувати, треба дати людям можливість жити так, як їм хочеться, а не грати роль месій, педагогів і будителів. Людина вільна обирати собі самотужки свій пантеон, свої улюблені пісні й свою владу. Але якщо два пантеони не просто різні, а ворожі один до одного, то час задуматися про спорудження кордону між ними. Кордону, який не розділить, а врятує.
Тому для людей, які вже віддавна говорять про необхідність перегляду територіального устрою України, ідея федералізації мала би бути спокусливою. Вона могла б зняти значну частину наших внутрішніх проблем, а в крайньому разі — стати етапом і першим кроком для зміни сучасної України. Зрештою, в складі нашої держави уже є автономна республіка зі своїм урядом, чому б не продовжити цей процес, надавши йому реальну законодавчу базу?
Попри все це, на жаль, сьогодні не можна використовувати поточний політичний момент для досягнення цілей федералізації. Дорога до пекла вистелена добрими намірами, як то кажуть. Не можна домовлятися з наперсточниками й злочинцями, такі угоди зазвичай не варті паперу, на якому написані. Неможливо досягти федералізації й реальної автономії Західної й Центральної України, пішовши на угоду з Медведчуком, Царьовим чи Хавичем. Бо їхня й наша федералізація — це дві зовсім різні федералізації.
Наша задумувалася як механізм стабілізації в цілому східноєвропейському регіоні, їхня – будьмо відверті – для введення миротворчих військ Росії в кілька областей; наша ідея полягала в створенні комфортних умов для розвитку різних спільнот, для вилучення подразників ненависті, їхня — у створенні неоімперського квазікримінального заповідника зомбі «гомо совєтікус». Медведчуківська федералізація закінчиться, як і всі інші його ідеї: тільки плачевно, тільки стражданнями посполитого населення, тільки вигодою для північного сусіда.
Восени 1938-го року Польща пішла на часткову угоду з дияволом, взявши участь в розподілі Чехословаччини. Остання була слабкою, важко було не скористатися такою нагодою, особливо пам’ятаючи, що землі, які зараз забирала Польща, раніше в такий же спосіб (користуючись ослабленою позицією Польщі, яка воювала з більшовиками) зайняла Чехословаччина. Участь Польщі значною мірою освятила «Мюнхенську зраду», бо давала можливість говорити, що не тільки нацисти й їхні мадярські союзники мають претензії до єдиної на той час центральноєвропейської демократії. Словом, Польща тоді ситуативно виграла кількасот кілометрів багатої надрами землі, але через рік такої країни вже навіть на картах не існувало.
Ось так воно – йти на угоди з дияволом. Зрештою, поставмо питання простіше: чи готові ми побачити задоволені мармизи Медведчука й Царьова в обмін на здійснення мрій про федералізацію?
Я – ні.
Джерело: ZBRUČ
Iлюстрації: Пабло Пікассо