Головний інженер Балаклійського хлібоприймального підприємства Анатолій Дерев’янко каже, що під час російської окупації «нічого кримінального не зробив». Прокурор тим часом заявив, що знайшов нові докази. Що змусило Дерев’янка вийти на роботу у захопленому місті, у чому слідчі переконали головного інженера на етапі досудового розслідування і до чого тут Штірліц? «МедіаПорт» розповідає ключове з чергового засідання у Комінтернівському районному суді 18 березня.
«Годувати нас ніхто не буде»
За рік перебування Анатолія Дерев’янка під вартою судовий розгляд у справі про колабораційну діяльність, однієї з сотень подібних на Харківщині, наближається до фіналу. Усі свідки допитані, тепер слово — самому фігуранту.
— Анатолію Івановичу, підводьтеся, будь ласка… Все, що бажаєте повідомити, маєте змогу зараз розповісти, — починає допит обвинуваченого суддя Світлана Ященко.
«Під час окупації з 24 лютого я перебував на території окупованої Балаклійщини. До 19 липня [2022 року] був вдома, безвиїзно, крім міста Балаклія. Перший раз виїхав десь, мабуть, в кінці квітня, перед 1 травня. Дорогою з Балаклії зустрів директора [Балаклійського ХПП], який перебував біля підприємства з охоронцями. Під’їхав до них, поцікавився, як обстановка, чи буде робота. Сказали, що підприємство поки не працює. Усі робочі сидять по домах, чекають подальших вказівок», — згадує Дерев’янко.
Він каже, що після того ще кілька разів бачився з фінансовою директоркою підприємства, яка під час окупації не виходила на роботу.
«Вона мені відповіла те ж саме: хазяїном підприємства був ПАТ «Мегабанк», керівництво виїхало, банк збанкрутував, роботи не буде. На початку травня від [фіндиректорки] отримав дві тисячі гривень фінансової допомоги, які вона отримала від діяльності Балаклійського хлібозаводу та агрофірми «Вербівське» з продажу молока, роздавала людям фінансову допомогу», — продовжує обвинувачений.
У липні головний інженер дізнався про збори на підприємстві.
«Я поїхав на підприємство з цікавості — що там буде, хто там буде. Зібрався практично весь колектив підприємства. Крім колективу, були ще люди з інших організацій, які хотіли якусь роботу. Це вже був липень. Грошей ні в кого не було. Магазини вже працювали, а грошей не було. Їсти щось треба було, про родину непокоїтися треба було. Сусідні організації працювали з квітня: дорстрой, водоканал, тепломережа, енергозбут, міськгаз…», — перераховує Дерев’янко.
На збори, які, за словами обвинуваченого, тривали п’ять хвилин, приїхав представник окупантів Юрій Шевченко, який незаконно очолив захоплену Балаклію і нині підозрюється у держзраді та колабораціонізмі.
«Шевченко оголосив, що «російська федерація не очікувала такого повороту, годувати нас ніхто не буде, хто хоче виживати — виходьте і робіть». На тому все і закінчилося, — говорить Дерев'янко. — Наступного дня приїхав знову на роботу, люди були практично ті самі. Колективно прийняли рішення, що треба щось робити. Тим більше, що фермери збиралися косити зерно, дівати їм його було нікуди, треба було десь зберігати».
Жодних взаємин з російськими окупантами на підприємстві не було, наголошує обвинувачений: «[Окупаційна] влада пропонувала роботу, але я відмовився. Договорів з окупаційною владою не укладав, зарплати від них не отримував». Крім участі у зборах, росіяни були на території з перевіркою лише раз і того ж дня виїхали. Надалі, за словами обвинуваченого, роботу підприємства не контролювали, але дали зрозуміти, що у майбутньому мають на нього плани, з цим колективом чи без.
Продали висівки борошна та прийняли зерно
За відсутності керівництва Анатолій Дерев’янко став на чолі підприємства: «Колектив був, колективом потрібно було управляти… Я працював головним інженером, який до окупації був першим заступником керівника, а керівника не було, тому довелося на себе взяти самостійно обов’язки».
Наголошує, що керувався думкою колективу та побоювався розкрадання майна.
«Керівника не було, кожен займався своєю роботою. У мене як у головного інженера у підпорядкуванні був механік, зварювальник і слюсар. Ми займалися технічними питаннями, [бухгалтерка] займалася збереженням зерна. Взаємодія була між керівниками ділянок без керівника підприємства», — розповідає обвинувачений.
За десять днів після відновлення роботи працівники почали вимагати зарплату.
«Так як грошей на підприємстві не було, дати їх ніхто не міг, серед людей, а це переважно жінки від 40 до 60 років — кричати вони вміють гарно, кожен ранок починався зі скандалу — щоб не допустити бунту, довелося продати висівки, які пропадали на складі… Перебрали ці висівки, які були гнилі, викинули, які були нормальні — розпродали людям», — каже Дерев’янко.
Гроші від продажу видавали працівникам як зарплатню: за словами Дерев’янка, цей процес контролювала бухгалтерка, яка вела журнал та інформувала фіндиректорку. За словами обвинуваченого, сам він не отримав нічого «ні від росії, ні від продажу висівок».
«Потім привезли фермери зерно. Зерно також було прийняте, збережене. 500 тонн. Фермери всі українські, російських нікого не було. Зерно після деокупації було віддане. Підприємство отримало прибуток з нашої роботи. В результаті моєї такої «злочинної» діяльності було збережено 8 тисяч тонн зерна врожаю 2021 року, який не розікрали. Було прийнято 500 тонн зерна 2022 року. Люди отримали фінансову допомогу, яка їм дала дожити до деокупації спокійно», — вважає обвинувачений.
Зі свідка став підозрюваним
У перші місяці після звільнення Балаклії правоохоронці не цікавилися головним інженером Балаклійського ХПП. Згодом Дерев’янка допитували як свідка. У березні він вже став підозрюваним.
«Затримали директора агрофірми «Вербівське», який працював [в окупації], за деякий час випустили під умовний строк. Затримали голову сільської ради, який видавав гуманітарну допомогу, теж випустили під умовний строк. Потім мене СБУ запросило дати свідчення з приводу матеріального збитку, завданого російською федерацією підприємствам, які належать ПАТ «Мегабанк», — розповідає Анатолій Дерев’янко.
За його словами, слідчі запевняли, що максимум, що йому загрожує — умовне покарання, «так що підписуй, нічого страшного у цьому немає»: «Я підписав [протокол допиту як підозрюваного], в результаті чого рік знаходжусь у СІЗО».
Анатолій Дерев’янко наполягає, що використовував окупантів у власних цілях: «Для збереження зерна, для отримання людям якоїсь фінансової допомоги».
Водночас обвинувачений визнає: ніхто з керівництва не уповноважував його очолювати підприємство. Він каже, що не знав про наказ про призупинення роботи (зі слів деяких свідків, про нього повідомили вже після деокупації).
— Ви себе винним не визнаєте?
— Ні, я не зробив нічого кримінального… Під час Другої світової війни моя бабуся пережила окупацію в цьому самому селі, за цією самою адресою. За час окупації у неї вмерло дві доньки. Так що, що таке окупація, я знаю з дитинства.
— Зі слів, — додає прокурор.
— Ну звісно.
Як би не склалася ситуація, за оцінкою Дерев’янка, зерна на підприємстві вистачило б колективу, щоб прожити «не голодаючи» ще рік. У планах було отримувати готівку від фермерів, які під час окупації віддавали на збереження зерно.
Для взаємодії з фермерами на основі договорів минулих років створили новий і переклали його російською.
«Розцінки ті самі — в гривні. З договору були прибрані посилання на українське законодавство, на російське посилань теж не було. Договір був анархічний, без ніякої держави… Фермери могли давати [зерно], куди хотіли, просто їм було нікуди його дівати. Те, що змогли, вони розсунули по домах, по сараях, по сусідах, все, що не вмістилося, привезли до нас. Російською мовою написали тому, що коли їздила військова автоінспекція, могли зупинити, спитати походження зерна, тому написали російською, щоб менше було питань в окупантів», — розповідає Дерев’янко.
«Ми таки були на окупованій території. Як ви думаєте, якби Штірліц з гестапо на українській мові шифровки передавав, до нього були б питання? Я думаю, було б більше», — порівнює обвинувачений.
Про підписання документів в часи окупації Анатолій Дерев’янко говорить невпевнено: то не виключає, то заперечує. Врешті-решт на уточнення судді робить паузу і каже, що не пам’ятає: «Можливо, щось і ставив. Я зараз не пам’ятаю. Коли це було!»
Прокурор заявляє про нові докази
Невдовзі суд має перейти до дослідження доказів.
На засіданні 18 березня прокурор повідомив учасникам процесу про нові документи за підписом Дерев’янка. Він знайшов їх в іншій справі за фактом колабораційної діяльності, яку з вересня 2022 року розслідує Ізюмський райвідділ поліції. У списку, який зачитав представник обвинувачення, — складені російською мовою документи Балаклійського ХПП, а саме: потреба у матеріалах, роботах і послугах; потреба у капітальних витратах; розрахунок коштів на оплату праці; штатний розклад працівників; список працівників, заявка на фінансування; накази тощо.
«Вивченням зазначених речових доказів встановлено, що вони можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, яке ми зараз слухаємо, оскільки частина з них підписана Дерев’янком Анатолієм Івановичем під час перебування на посаді в. о. директора «Балаклійське хлібоприймальне підприємство» під час окупації міста Балаклія», — озвучив представник обвинувачення.
Прокурор заявив клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів з можливістю їх вилучення. На його думку, вони «мають суттєве значення для встановлення важливих обставин» у справі, оскільки доводять «перебування обвинуваченого на займаній посаді та виконання ним організаційно-розпорядчих функцій». Крім клопотання, прокурор передав суду заяву від начальника слідчого відділу поліції, який згоден надати доступ до документів.
Захисник Дерев’янка Сергій Чуб виступив проти: вважає, що прокурор «суттєвість» документів не довів.
Щоб вирішити клопотання, суд має повідомити поліції про дату розгляду. У засіданні оголосили перерву до 1 квітня.
Читайте також: «Звичайний мужик, вербівський», «головний в нашій банді»: у Харкові судять головного інженера Балаклійського ХПП
Цей репортаж є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net — Fondation Hirondelle.
