«Десятки КАБів щодня»: як російська армія знищує села Вільхуватської громади

У Харківській області триває евакуація з Куп’янського району Харківської області. Через збільшення російських ударів у 18 населених пунктах Великобурлуцької та Вільхуватської громад оголосили обов’язкову евакуацію дітей в примусовий спосіб. Як триває цей процес і що переживає громада зараз, «МедіаПорту» розказав начальник Вільхуватської сільської військової адміністрації Євген Шаповал.

Пане Євгене, яка ситуація у вашій громаді сьогодні? Від початку 2024 року були численні обстріли.

Ситуація залишається напруженою. На щастя, минулий тиждень і початок цього тижня обійшовся без прильотів КАБів [керовані авіаційні бомби] по території громади. Але лютий, початок березня та січень стали періодом інтенсифікації ворожих обстрілів.

Чим переважно б’ють по вас російські війська?

Керовані авіаційні бомби, ракети — такого не було в громаді за весь час повномасштабного вторгнення. Два села, Вільхуватка та Чорне, розбиті якщо не на 100%, то на понад 50%. З початку року КАБи до нас прилітали у такій кількості, якої ніколи не було взагалі. Десятки КАБів щодня. Надзвичайно масштабні наслідки для цивільної інфраструктури.

Це не тільки керовані авіабомби, є і фугасні авіаційні бомби, більше б’ють з авіації. Запускають ці бомби десь кілометрів за 25 від кордону з російської сторони. Вони летять сюди до нас десь кілометрів 30, а то й більше. Вільхуватська громада має 35 кілометрів кордону з державою-агресором.

Чи ви спостерігаєте, що заходять розвідувальні групи?

Я не маю права коментувати військові події. Скажу так: факти заходу ДРГ на територію громади були, неодноразові, але це компетенція військових.

На вашу думку, чому росія саме зараз так б’є по вашій громаді? Що вони хочуть цим довести?

Це питання неоднозначне, складне. Я можу особисті припущення висловити. Ймовірно, вони займаються розтягуванням Сил оборони України, не дають можливості Силам оборони України концентруватися в одному місці. Щоб Сили оборони не мали можливостей здійснювати наступальні операції в тих місцях, де командування визначає. Це я кажу свої особисті враження. Друге: вони нищать цивільну інфраструктуру. Майже всі будівлі комунальної, не комунальної форми власності, більш-менш значні або зруйновані, або розбиті. Кількість розбитих, зруйнованих приватних будинків вимірюється десятками. Це терор цивільного населення, це сіяння ІПСО, пропаганди. І чутки всередині громади, серед місцевого населення про якісь наступи, повторну окупацію, мають місце.

Скільки людей на сьогодні залишилось у громаді? Хто це переважно?

Переважно пенсіонери. На даний час у Вільхуватській громаді проживає 1958 людей. В основному в селищі Приколотному — більше тисячі людей. З цих 1958 — 165 дітей у нас ще на території громади. Якщо говорити про жінок, чоловіків, то це приблизно порівну. У нас також 120 маломобільних людей, людей з інвалідністю, 822 людини — похилого віку.

А до початку вторгнення скільки людей проживало у Вашій громаді?

Близько 6 тисяч. За 2,5 місяця майже — січень, лютий, частина березня —  з громади виїхало понад 500 людей. Весь минулий 2023 рік кількість населення коливалася +/- 2700. Потім під кінець року кількість населення почала зменшуватися.

Яка ситуація щодо евакуації у вашій громаді? Як триває процес?

У 24 населених пунктах нашої громади оголошена примусова евакуація дітей. Ще минулого року ця обов’язкова евакуація в примусовий спосіб була оголошена в 10 населених пунктах. Ми звідти вивезли всіх дітей. Коли почалися всі підготовчі заходи до примусової евакуації, у 24 населених пунктах проживала 51 дитина. За два тижні, до четверга, коли відбулося засідання Ради оборони Харківської області, на якому було прийнято рішення про примусову евакуацію дітей, ми самостійно вивезли 39 дітей з 24 населених пунктів.

Батьки по-різному сприймають війну, батьки по-різному сприймають рівень небезпеки. У когось обставини склалися таким чином, що їм нема куди їхати, у них немає родичів. Вони наслухалися неправдивої інформації щодо умов, які надаються державою в тому ж Харкові для евакуйованих сімей, що там в гуртожитках незадовільні умови проживання або погане ставлення. І вони кажуть, краще ми будемо тут вдома. Третій момент — це господарство, худоба, побутові речі.

Ми ці історії досконало вивчаємо, враховуємо всі особливості і все-таки дітей ми вивеземо протягом найближчого часу.

А як ви переконуєте у тому, що виїхати необхідно?

Я сам особисто їжджу по цих сім’ях, це три населені пункти — Вільхуватка, Устинівка і Анискине — з батьками дітей розмовляти, давати їм два-три дні на збори, щоб речі запакували, тому що все одно ми їх вивеземо. У кожної сім’ї своя унікальна історія, але факт залишається фактом — діти там перебувати не можуть.

Я особисто їду з представниками Служби у справах дітей. Поліцію ми поки що не будемо брати. Їдемо, будемо розмовляти. Основний аргумент наступний: як би ви того хотіли чи не хотіли, все одно діти звідси будуть вивезені. Крапка. Зараз більше можливостей для того, щоб обрати собі місце проживання, більше можливостей обрати: або ви поїдете в Київ, або Івано-Франківськ, ще можна виїхати, пропонують. Вчора мені з Вінниці телефонували. І, звісно, Харків. Поле вибору буде зменшуватися, тому будемо радити їм це зробити найближчими днями.

Тобто можливості поселення є?

Я розмовляв з представником Департаменту економіки і міжнародних відносин обласної військової адміністрації. Він мені надіслав інформацію про можливість евакуації в Яремче. Говорив з представником організації з Вінниччини. Є інформація від Координаційного гуманітарного центру щодо Закарпаття і щодо Києва. Багато можливостей. Ці можливості різні. Якщо детальніше розказати, то в основному надається безкоштовне проживання протягом місяця. З подальшим або продовженням, або з якоюсь такою вже необхідною складовою соціалізацією. Тобто батьки мають якусь роботу шукати, дітей прилаштовувати до шкільних навчальних закладів чи в школи. Тобто це має бути рух з двох сторін. Це не тільки одностороння гра має: дайте, тому що ми виїхали. І батьки повинні брати участь у цих процесах, і держава, навіть не держава, а громадянське суспільство, волонтери зі своєї сторони роблять максимум.

Яких втрат та збитків зазнала ваша громада за два роки повномасштабної війни?

Складно зараз говорити про конкретні цифри. Провести експертизи в нинішніх умовах просто небезпечно. У нас зараз немає по жодному знищеному об’єкту якихось конкретних цифр. Але якщо говорити про інфраструктуру, то знищені будівлі Рубленської філії нашої школи, Вільхуватський ліцей, Приколотнянський ліцей, Чорнянський ліцей. Це основні об’єкти комунальні.

Це знищені чи пошкоджені?

Знищені повністю у селі Чорне, пошкоджені більше ніж наполовину Вільхуватська, Рублене і Приколотнянський ліцей. Це удари серйозні, керовані авіаційні бомби або ракети. Якщо говорити про приватний сектор, знищені складські приміщення, ангари, техніку, приватне сільгосппідприємство, то це суми фантастичні. Якщо ми говоримо про людські втрати, і цивільні загинули, 10 жителів, і воїни наші загинули, які боронять Україну — 15 загинуло, двоє зникли безвісти.

Громада з перших днів потрапила під окупацію. Як пережили цей період?

Громада була окупована в перший день вторгнення, деокупація відбулася 11 вересня 2022 року. Колони ворожої техніки в перший день були на території громади. Вони звідси і заходили, основна їх маса. Через Вільхуватку рухалися на Великий Бурлук і далі у бік Куп’янська. Бойових дій під час окупації на початковій стадії, всередині цього періоду, окупації, тут не було.

По-різному місцеві ставилися до окупантів, не буду лукавити, високий відсоток місцевого населення підтримував окупаційну владу, окупантів, тому що тут багато етнічних росіян проживало і проживає зараз.

Дуже велика кількість колаборантів, які підтримували ідеї «русского мира», які повірили в ці російські наративи, залишили територію громади під час окупації або в перші дні. Вони боялися того, що прийдуть бандерівці, нацисти, будуть їм мститися і тому подібне. Значна частина місцевих жителів виїхали в росію.

Які функції виконували ці колаборанти при окупантах? Чи є якісь судові справи в вашій громаді?

З останніх судових справ, які на слуху, це вирок суду для так званого директора Вільхуватського ліцею Віктора Сорокіна. Йому дали рік позбавлення волі та десь 15 років без права обіймати певні посади.

Він залишається тут на території України?

Він залишається на території України, так. Точно назвати кількість заочних підозр не зможу. По деяких сільгосппідприємцях, фермерах також кримінальні провадження йдуть.

Наша громада, можна сказати, була на такій периферії. Вона була тиловою під час окупації. Основний весь такий рух, основні активності були у Великому Бурлуці. Там була адміністрація, там засідання якісь відбувалися. На периферії і тут ще на 100% у окупантів не дійшли сюди руки. Вони не дуже велику увагу приділяли саме нашій громаді. Сюди направили коменданта. Тому, можливо, в цьому пощастило, що люди не до кінця були інтегровані в ці окупаційні російські справи.

Настрої у місцевих за ці два роки все ж таки помінялися?

Міняються.

Наскільки пошкоджене житло?

Житловий фонд складається як з приватних будинків, так і з багатоквартирних будинків. Більшість приватних будинків у селі Вільхуватка пошкоджені або зруйновані. Те саме стосується населеного пункту Чорне. Достовірних даних про кількість зруйнованих пошкоджених будинків в прикордонних селах, зокрема, Мілове, Чугунівка, Рублене, у нас немає, тому що комісія з обстеження туди не виїжджає, відповідно, не проводять обстеження і не складають відповідні акти.

Щодо Приколотного, я стукаю по дереву, кількість пошкоджених приватних будинків, значно менша, ніж у наведених мною у Вільхуватці та Чорному.

Якщо ми говоримо в цілому по громаді, то в реєстрі пошкодженого майна близько ста об’єктів. Не всі люди подають заяви на програму «єВідновлення», тому що є проблема з реєстром нерухомого майна. Взяти цей витяг є проблемою, тому що не оформлені документи всі на це житло. Відповідно, люди не можуть отримати компенсації. Є випадки, коли люди отримали компенсацію, відновили житло, вставили вікна, двері, і потім відбулися повторні обстріли, люди розводять руками… Це просто недоцільно ремонтувати вже. Ми комісійно все це обстежуємо, де безпекова ситуація нормальна.

Яка ситуація на кордоні та чи залишаються ще там у вас місцеві жителі?

Залишаються. Село Артільне, це самий кордон, там проживає 9 людей.

Вони не хочуть звідти виїжджати?

Вони, кажуть, що по них КАБами не стріляють, максимум можуть танки працювати або міномет, тому «безпечніше». Село Мілове вздовж кордону розміщено, там проживають 35 людей. Чугунівка — 16. Рублене — 35-37 людей. Загалом вздовж кордону проживають близько 100 людей.

У цих населених пунктах оголошена обов’язкова евакуація. Люди, які не виїхали, написали відмови від обов’язкової евакуації. Ми могли б закрити очі і не допомагати цим людям, тому що вони написали, що беруть відповідальність за своє перебування тут (в населеному пункті Мілове зокрема). Але ми влада, ми повинні цим людям допомагати. Щотижня вони отримують продуктові набори, вони отримують хліб щотижня, засоби гігієни, яку ми отримуємо від наших партнерів. Минулого року наші партнери надали 13 генераторів, ми їх передали до прикордоння, там немає, на жаль, електрики. Але ми хочемо, щоб вони звідти виїхали.

Чим громада жила до повномасштабного вторгнення? Чим наповнювала свій бюджет?

Це сільське господарство плюс бюджетоутворююче підприємство Приколотнянський олійноекстракційний завод. Цей завод, на жаль, зараз не працює. Близько 80 людей ходять на роботу на неповний робочий день, але виробництва немає.

Яка ситуація в громаді щодо критичної інфраструктури? Чи всюди є електрика, вода, газ?

У нас немає електрики в 13 населених пунктах з 30. Це зумовлено тим, що окупанти розбили підстанцію в населеному пункті Широке, і ця підстанція живила все прикордоння. Відновлювати цю підстанцію немає можливості, через те, що вона розташована в такому місці, яке дуже гарно проглядається, проводити там роботи просто небезпечно. Плюс мінування. Тому до завершення бойових говорити про відновлення централізованого енергозабезпечення у цих 13 населених пунктів не йдеться. Централізоване водопостачання у семи населених пунктах. Вода є. Проблеми з водопостачанням у нас час від часу виникають, але глобальних немає.

Чи отримують жителі громади медичні послуги?

Амбулаторія працює в Приколотному. До інтенсивних прильотів в січні-лютому цього року у нас працювали два медичні пункти в селі Чорне і в селі Вільхуватка. І там, і там ці медичні пункти зруйновані. На жаль, пошуки сімейного лікаря  на місці не мають успіху. У нас немає сімейного лікаря жодного на громаду. Діємо у виїзному форматі. Прийоми обслуговує сімейний лікар з Великого Бурлука за узгодженим графіком. Також співпрацюємо з різними благодійними організаціями. Налагоджена робота пошти у Приколотному. Два мобільних відділення — у Вільхуватці і Федорівці.

Після деокупації як і хто допомагає громаді?

Ми дуже вдячні всім нашим міжнародним партнерам. Ми співпрацюємо з багатьма міжнародними фондами. Червоний Хрест, структури ООН, «Проліска», благодійні фонди Global Empowerment Mission (GEM), ADRA, 1019.ch. Вони нам допомагають з продуктовими наборами, з будівельними матеріалами, із засобами гігієни. Минулого тижня ми отримали велику кількість наборів для потреб громади. Ми дуже вдячні фонду Rescue Now UA за надані генератори.

Якби не було війни, ми б займалися більше проєктами розвитку. Тут є для цього можливості. І коли ми задумали створення Центру надання адміністративних послуг, хотілося зробити його по-справжньому європейським, з усіма вимогами щодо інклюзивності, щоб був осередок інноваційного і сучасного.

Ми врешті-решт його і зробили. Але коли почалася ця епоха, період прильотів КАБів, чесно скажу, ентузіазм зменшився, тому що зараз стоїть питання виживання людей.