Держава в смартфоні з армією в папері Колонка

Коли хтось згадує про рекордний рівень цифровізації в Україні, державу в смартфоні, «Дію», ЦНАПи та «Прозорро», я згадую журнал видавання мила.

Авжеж, українська армія — одна з найтехнологічніших у світі, без іронії (попередній мій текст був про наземні роботизовані комплекси). Але, як і в нашій великій країні загалом, щось у ній є із післязавтра, а щось — із позавчора.

Бюрократія супроводжує вас із перших днів потрапляння до Збройних сил і навіть до нього. У нашій казармі в навчальному центрі був журнал пісяння. Якщо вночі виходиш у туалет чи покурити — маєш поставити підпис та вказати час вибуття і прибуття. Однієї ночі я був черговим і мав особисто контролювати цей процес. У цей журнал треба було вносити і походи в душ.

Кожна поїздка на стрільби супроводжувалась кількома пачками паперів. Кожен постріл облікований. Коли я звернув увагу, що за відомостями наш взвод відстріляв у кілька разів більше, ніж насправді, і запитав про це у ротного, він спершу взяв ці відомості та неохоче порахував кількість виданих патронів разом зі мною, а коли збагнув, що відповідь «Та ви насправді більше відстріляли!» мені здалась непереконливою, знайшов десь у дверцятах патрон і зі словами «Пойди в*еби» вручив його мені.

Будь-який інцидент в армії — привід створити ще один журнал зобов’язань: робити тільки хороше і не робити поганого — і змусити кожного в ньому розписатися.

Риючись у ящиках з документами, я натрапив на «Відомість про ознайомлення з наказом «Заборона збирання та вживання грибів».

У суспільстві не заведено приділяти багато уваги армійській бюрократії, бо цивільні не розуміють її масштабів (або думають, що все вже цифровізовано), а для військових вона стає фоновим шумом на тлі інших проблем. Крім цього, у війську існує ціла паперова субармія — якщо оптимізувати й цифровізувати документообіг, долю цих людей нескладно передбачити. Хоча значна частина з них жінки або чоловіки з обмеженою придатністю, їм можна було б знайти краще застосування або просто звільнити від військової служби (здається, таке словосполучення вже непристойно вживати).

Загалом із цього випливає, що армія не змінить сама себе, бо військовослужбовці — це просто виконавці нормативних документів, які, крім того, не дуже зацікавлені втрачати насиджені посади та йти в окопи (часто, правда, це менш стресова робота, хоч і більш небезпечна за щоденну волокиту з паперами).

Просунуті командири прагнуть мінімізувати вплив бюрократії на пересічного бійця: служби самостійно готують всі рапорти, довідки та звітності, щоб побратимам на бойових посадах було потрібно лише інколи ставити свій підпис.

Але таких командирів — одиниці. 20-річні лейтенанти після військової катедри самі виконують багато паперової роботи, а досвідчені офіцери перекладають її на підлеглих, часто навіть не розбираючись. У цьому процесі папери сприймаються як неприємна робота на кшталт чищення картоплі, яку потрібно на когось скинути. Про мінімізацію бюрократичного дискомфорту солдатів зазвичай ніхто не думає.

Наостанок перерахую кілька явищ у сучасних Збройних силах, які можуть стати несподіванкою для цивільних:

• «Книгу обліку видавання мила, миття в лазні та заміни білизни» дійсно ведуть.
• Журнал журналів — не вигадка, я сам його заповнював.
• Рапорт на списання втраченого на позиції АК-74 складається з 20 сторінок, щодо кожної втрати проводять службове розслідування.
• Існує 8 видів наказів, які видаються кожною військовою частиною. Деякі накази можуть займати сотні сторінок.
• Щоб зібрати обхідний лист на звільнення чи переведення, інколи потрібно проїхати три області.
• Кожна військова частина щодня отримує 5-10 електронних листів, де вище командування вимагає терміново зробити якийсь звіт або ознайомитися з рекомендаціями.
• У діловодстві рівня бригади існує окрема людина, відповідальна за проставлення вхідних/вихідних номерів на документах.

Читайте також: Час для революції наземних роботів?