«Дерево життя» зі скла: художниця Sontse перетворює вибиті вікна на артоб’єкти
Рік тому на фасадах у Харкові почали з’являтися мозаїки — скляні картини Валентини Гук (Sontse). Матеріалом для її серії «Дерево життя» стали розбиті внаслідок російських обстрілів вікна. Про сюжет і локації мозаїк, а також відгуки на роботи авторка розповіла «МедіаПорту».
Як ти себе ідентифікуєш?
Я художник-графік. Працюю з традиційними матеріалами. Переважно це акварельний олівець, пастель, акрил — може бути в більш графічній формі. Досить рідко це живопис, але навіть якщо він є, то все одно виглядає досить графічним. Тобто загалом, так, все моє життя — це графіка.
Я роблю різні проєкти. Іноді це невеликі графічні роботи, іноді навіть стріт-арт. З останнього — проєкт із мозаїками. Я навчалася в художній школі, потім на станковій графіці в Харківській державній академії дизайну і мистецтв. Провчилася в університеті майже два роки, потім забрала документи, сказала всім: «Дякую, бувайте, більше у вас брати нема чого…». І пішла кайфувати з графікою. Хоча знань у ХДАДМ я отримала чимало — саме тих, які були необхідні. А далі вже працювала інтуїтивно, на практиці.
Ти казала, у тебе є псевдонім?
Так, у мене псевдонім «Sontse». Я сприймаю його як своє друге або навіть перше ім’я. Мені дуже комфортно, коли мене так називають, комфортно так представлятися. У мене немає жодних проблем зі своїм ім’ям, але мене тішить мати друге. Бо це ім’я не від батьків, а від друзів. Вони часто називали мене «Сонцем», і я вирішила лишити це як псевдонім. Він гарно звучить і виглядає, і мені дуже відгукується.
Як виникла ідея робити мозаїки?
Ідея була давно — саме щодо мозаїки й стріт-арту. Хотілося робити щось для міста. Особливо після початку повномасштабного вторгнення важливо було, щоб люди бачили це на вулицях і мали бодай якесь натхнення. Усі ми пам’ятаємо, як сильно тиснула війна, особливо на початку повномасштабного вторгнення.
А потім, у липні 2024 року, недалеко від мого балкона стався вибух, прилетів «шахед». Вибило частину вікон і рами. Мене у квартирі не було, я була на першому поверсі. Подумала: «Страшно, їду». Пожила кілька днів у друга. А коли повернулася й побачила розбите скло, то замість того, щоб прибирати, одразу побігла купувати матеріали й робити мозаїку. Це було давнє бажання робити стріт-арт, а тут і матеріал з’явився.
Перша мозаїка була саме зі скла з мого балкона. Вона залишилась у мене вдома, бо не пристосована для вулиці. Це була точка відліку. Потім почалися питання: «як зробити водостійким?», «як повісити на стіну, щоб не вкрали?». І так поступово проєкт став стріт-артом.
Я не вчилася цього спеціально, не дивилася жодних туторіалів. Просто досвід роботи з матеріалами допоміг. Хоча мої мозаїки й не за стандартом, бо працювати зі склом складніше, але вийшло якісно. Як на мене, єдиний правильний спосіб створювати — просто брати й робити.
Які локації ти обираєш для мозаїк?
Я працюю там, де це бачитимуть люди. Бо мозаїка живе у відгуку. Важливо, щоб її було видно, щоб це відгукувалося людям. Тому всі мої точки — це центр міста, історичні або важливі будівлі.
Я бачила біля «Пакуфуди», це твоя робота?
Так, біля «Пакуфуди» — зі скла з Держпрому. Є мозаїка із зображенням Палацу праці. Біля Палацу праці — аж три роботи, дві з яких із серії «Дерево життя». Є мозаїка за будівлею Харківської ОДА. Ще одна — біля кав’ярні «Мейкерс» в Ізюмі. Там скло було зібране по всьому місту. Є ще мозаїка в «Мейкерсі» в Харкові, де після прильоту вибило вікна.
Чи є сюжети у твоїх мозаїках?
Ця серія називається «Дерево життя» — наш історичний символ, який був майже в кожній хаті. У своїй роботі я багато працюю з темою коріння. Я вважаю, що нам варто не стільки відроджувати, скільки зберігати й створювати нове на основі старого.
Можеш уточнити різницю між «відроджувати» й «зберігати»?
Відроджувати — це, наприклад, взяти орнамент зі старої вишиванки й відтворити його точнісінько так само. А зберігати — це цінувати саму вишиванку, надихатися нею й створювати нове, осучаснене. Світ змінився, і мені цікаво переосмислювати традиційне під сьогодні.
Які відгуки отримуєш?
Загалом позитивні. Людям відгукується те, що я хотіла передати: що навіть розбите вікно може стати основою для чогось нового й красивого. Для мене фінальною точкою було, коли мої друзі почали дивитися на вибиті вікна як на матеріал, з якого можна зробити щось гарне.
Ти працюєш у Харкові. Чому для тебе це важливо?
Я фанатка свого міста. Я не уявляю життя деінде. Мені тут добре, я вдома, з рідними людьми. Я хочу йти з Харковом поруч: берегти, відбудовувати, оновлювати. Бо коли моє місто живе — живу і я.
Стежити за творчістю Sontse можна в Instagram