Деокупація і біль правди

Аватар пользователя Олена Львова

Душа бажала звільнень. Звільнень і Перемоги. Звільнення вже почалися і тривають другий тиждень — дякувати ЗСУ. Перемога ще попереду. А на шляху до неї — нові випробування: зимою, ракетами, правдою та ейфорією.

За півтора тижня внаслідок вдалого контрнаступу в Харківській області ЗСУ звільнили 8500 кв. км території з 388 населеними пунктами. Площа територій, що поки залишаються під окупацією, скоротилася більше, ніж в 5 разів — з 32% до 6%. Станом на 16 вересня кількість звільнених населених пунктів збільшилася до 421. Президент Володимир Зеленський заявив про майже повну деокупацію Харківщини.

10 вересня, коли контрнаступ йшов повним ходом, «Сонце Москви» почало рухатися з перебоями, а потім взагалі закрилося для відвідувачів.

Характерно, що оглядове колесо, яке позиціонували як найбільше в Європі, зламалося за кілька годин після помпезного відкриття за участі Путіна.

Символічно, що це сталося коли на Харківщині російські війська зазнавали поразки за поразкою і під натиском ЗСУ квапливо залишали захоплені села, селища і міста.

Кинутий посеред Ізюма російський танк, на якому під час контрнаступу ЗСУ намагалися втекти окупанти. Харківський спецпідрозділ «Кракен» залишив на танку свою назву

Показово, що російське керівництво не наважилося через фронтові невдачі скасувати урочистості з нагоди 875-річчя Москви. І попри заклики окремих блогерів і політиків ввечері 10 вересня на 23 майданчиках міста пройшли святкові феєрверки. Як запевняли українські дотепники, насправді таким чином наші партизани відзначали у Москві поразку російської армії і звільнення Балаклії, Ізюма та Куп’янську від москалів.

Типово, що в керуючій компанії московського атракціону поламку «Сонця» не визнали, а наступного дня повідомили, що колесо «працює в обмеженому режимі» начебто з міркувань безпеки та уникнення позаштатних ситуацій. Так само як вище російське керівництво відмовилося визнавати нищівну поразку ЗС РФ на Харківщині. Воно називає відступ своїх військових тонкощами тактики і стратегії і пояснює його прагненням «мінімізувати людські жертви».

«У ході проведення СВО ми ніде і нікуди не відступаємо. Це все вкидання та західні провокації. Не дозволяйте себе дурити. Є такі поняття, як тактика та стратегія. У наших військ вона тонша», — наполягає очільник Чечні Рамзан Кадиров.

До сліз знайомі маневри. До них неодноразово вдавалися інші люди в іншій країні. Впізнаєте?

«Слів «поразка» і «відступ», не кажучи вже про «втечу», ніколи не вимовляли. Замість «поразки» вживалося слово «відхід», воно звучало не так ясно: армія не рятувалася втечею, а просто відривалася від противника; останньому ніколи не вдавалося зробити «прорив», він міг тільки «вклинитися», у найгіршому разі «глибоко вклинитися», після чого «перехоплювався» і «відсікався», оскільки наша лінія фронту — «гнучка». Іноді після цього — добровільно і щоб позбавити противника переваги — проводилося «скорочення лінії фронту» чи її «спрямлення», — так дослідник мови нацистської Німеччини Віктор Клемперер («LTI. Мова третього рейху. Записник філолога») описував особливості мови Третього рейху під час останньої фази Другої світової війни.

Новини про деокупацію українських міст і містечок — це те, чого так не вистачало останні кілька місяців. Їхню відсутність частково компенсували повідомлення про успішну «демілітаризацію» ворожих складів із боєприпасами та щедрі обіцянки і багатозначні натяки на контрнаступ найближчим часом. Коли він нарешті розпочався (не зовсім там, де багато хто очікував) і з’явилися перші відчутні результати, суспільство було у захваті пополам із боязкою надією, що це тільки початок. Український контрнаступ розвивався так стрімко і вражав настільки, що ця надія на очах перетворилася на ненаситний азарт. Чим більше населених пунктів звільняли ЗСУ, тим більшого чекали від них люди. Наші зайшли в Балаклію? Ех, ще б Ізюм взяти на додачу! ЗСУ на околицях Ізюма? А давайте ще і Куп’янськ, ну, будь ласка! Окупанти вже тікають з Куп’янська? Так може, ще й Вовчанськ повернути із Липцями?...

Новини, що надихають, трапляються не часто. Особливо, якщо йдеться про новини з фронту. Переможні новини надихають і надають крила краще за будь-який енергетик. Вони підживлюють і дарують друге дихання. Від них хочеться весь час посміхатися і в жодному разі не припиняти оновлювати стрічку. Бо, здається, таких новин багато не буває.

Насправді надмірне споживання лише таких новин і зосередженість виключно на них може призвести до ейфорії. А вона під час війни є не менш небезпечною, ніж алкоголь чи наркотики за кермом. Ейфорія заважає об’єктивно оцінювати ситуацію, своєчасно помічати ризики і небезпеки та адекватно реагувати на них. Вона створює завищені очікування, сподівання на звільнення всього і одразу, включно з Донецьком, Луганськом і анексованим Кримом, та швидку і легку Перемогу вже найближчим часом. Це, своєю чергою, спричиняє додатковий тиск на політичне і військове керівництво. Їхнє бажання виправдати сподівання може призвести до непоправних помилок і додаткових нічим не виправданих людських втрат на фронті. Ейфорія розслабляє. А розслаблятися дуже зарано.

Українські військові у звільненому від окупантів Ізюмі, вересень 2022 року

Деокупація — це радість. Радість повернення. Але це і біль. Біль правди. Правди, про яку раніше лише чули чи здогадувався. А тепер можемо пересвідчитися на власні очі. Йдеться не про масштаби руйнувань, хоча і вони вражають (в деяких селах майже всі будинки постраждали від обстрілів). Йдеться про знущання, катування, мордування і вбивства. Навесні на Харківщині після звільнення Гусарівки і Цупівки знаходили тіла людей, замордованих загарбниками. Буча і Ірпінь під Києвом стали символами звірств російських окупантів і їхніх посіпак.

«Росія повторила в Ізюмі те, що зробила в Бучі. І наразі ми лише почали дізнаватися повну правду про те, що відбувається в цій частині Харківщини», — заявив президент Володимир Зеленський після того, як у лісосмузі під Ізюмом було виявлено масове поховання цивільних і українських військових (близько 450 звичайних могил і одна братська).

За даними уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубенця, у населених пунктах Харківської області, які перебували під російською окупацією, закатували і вбили понад тисячу громадян України, в тому числі й цивільних. Голова Нацполіції Ігор Клименко повідомив, що на цих територіях окупанти влаштували не менше десяти катівень. І це ще не вся правда. Розслідування окупаційних злочинів тільки починається.

Місце масових поховань вбитих під час російської окупації в Ізюмі, вересень 2022

Сама по собі деокупація не означає автоматичне повернення до мирного життя. Ба більше. Загарбники гатять по населених пунктах, які були змушені залишити. Так було навесні, наприклад, із Руською Лозовою, Лісним, Циркунами, де жителі вимушено евакуювалися через масовані ворожі обстріли. Так відбувається і зараз із багатьма звільненими населеними пунктами. В деяких із них, як у тому ж Куп’янську, місцеві жителі лише зараз, коли окупанти при відступі почали прикриватися ними як живим щитом, повною мірою відчули, що таке життя під обстрілами.

Крім того, росіяни мстяться за поразки на фронті ударами по критичній інфраструктурі в містах, які їм не вдалося окупувати. Ввечері 11 і вдень 13 вересня вони вдарили по енергоінфраструктурі і залишили Харків без світла і води. Схожа, але менш масштабна ситуація спостерігалася у населених пунктах області та ще кількох регіонах. Там, на відміну від Харкова, на усунення наслідків обстрілів інфраструктури знадобилося не кілька діб, а кілька годин. 14 і 15 вересня окупанти били ракетами по гідротехнічних спорудах в Кривому Розі. Через це підтопило понад 100 будинків і подвір’їв.

Відновлення інфраструктури у деокупованих населених пунктах потребує більше часу. Це можуть бути тижні і навіть місяці. У Вільхівці, що була звільнена наприкінці березня, енергопостачання відновили лише у двадцятих числах липня. Близько двох місяців енергетики не могли розпочати роботи через близькість бойових дій і необхідність розмінування. Ще стільки їм знадобилося, аби поновити все (також під періодичними обстрілами) майже з нуля.

Зараз влада каже про необхідність у найкоротші терміни розмінувати звільнені території, відновити інфраструктуру і підготуватися до опалювального сезону. До його початку залишається лише місяць. Наскільки реально в нього вкластися — велике питання. Як не дати окупантам залишити взимку без тепла, світла і води цілі міста — ще одне. У лютому і березні вони прицільно били по котельнях і малоймовірно, що вони відмовляться від цієї практики.

Наслідки обстрілу підстанції у Харкові, вересень 2022. Фото: ДСНС Харківщини

Повернення усіх територій України, що були окуповані або анексовані Росією, це лише необхідна, але далеко не достатня умова закінчення війни. Відвойовувати треба душі і серця людей, які місяцями піддавалися масованому впливу російської пропаганди і не мали доступу до інших джерел інформації. Треба не втратити покоління, яке виросло і сформувалося в окупованому Донбасі і анексованому Криму. Необхідно встановити і притягти до відповідальності всіх винних у знущаннях, катуваннях і масових вбивствах під час окупації. І обов’язково — роззброїти і демілітаризувати Росію. Причому це треба зробити так, аби у неї не було ані змоги, ані бажання навіть подумки зазіхати на території суверенних держав. Ніколи знову.

Коли ми цього досягнемо, ми переможемо. Наша Перемога ще попереду.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.