«День міста за радянською традицією — це подарунок ворогам»: які альтернативи Дню Харкова пропонують історики Відео
Чому дату відзначення Дня міста Харкова 23 серпня варто перенести та які можуть бути варіанти? Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов та історикиня, очільниця міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова озвучили своє бачення в межах фестивалю «Квітка-день». Публікуємо цю розмову.
Марія Тахтаулова: 23 серпня — частина великого, багатогранного, ємкого міфу, який створювався в радянські часи, підсилювався і культивувався вже в часи російської федерації, причому накидався в доволі агресивній формі на всі колишні країни, що входили до складу Радянського Союзу.
Соціологія говорить, що українське суспільство в цілому абсолютно схвально ставиться до того, що ми розпрощалися з цим міфом [про Велику Вітчизняну війну], але водночас у нас залишаються і у монументальній пропаганді, і у пам’ятних датах рудименти цього міфу. Минулого року Полтава, наша сусідка, відмовилася від дати з радянською прив’язкою, як у Харкові. Вони віднайшли для себе іншу.
Дискусія, яку я помічала серед нашої активної громадськості щодо того, чи нам потрібно міняти святкування Дня міста, точиться навколо того, яка пропозиція — або повернутися до вересневої традиції, яка була на початку 90-х, або шукати якісь альтернативи. Я знаю у Андрія Федоровича [Парамонова] є своя думка з цього приводу, я з нею солідаризуюсь.
Андрій Парамонов: Якби дійсно українська влада хотіла навести лад у Харкові, та й не тільки у Харкові, треба було б сказати на законодавчому рівні: є 23 серпня — День Державного прапора, є 24 серпня — День Незалежності України, будь ласка, в ці дні міські влади нічого не повинні справляти, тільки ці національні свята. Якщо вже кортить робити про День звільнення Харкова від нацистів… 23 серпня — це погана дата, це пакт Молотова — Ріббентропа, і коли цього дня Харків святкує свій день народження — просто якесь знущання з історії нашої України. Скільки більшовики-комуняки над нами знущалися, над нашими пращурами, а ми це в цей день щось будемо святкувати. Тут сльози проливати треба…
Щодо 23 серпня. Якщо ми подивимось на архівні джерела, вони опубліковані вже нами давно — у вільному доступі є книга «Харків. Звільнений назавжди», де всі документи того періоду розкривають, що саме відбувалося день за днем і за годинами. Ми ж не святкуємо День звільнення від нацистів, коли звільнили столицю Київ. Тому що день визволення — це коли останній ворог залишив територію всієї України. Так само і в Харкові. І наші недолугі історики, які говорять: «Ну це ж Нова Баварія, це ж передмістя»… Ну як же? Подивіться на мапи 1920-х років: уже 1924 рік, з 1 січня у складі міста Харкова багато територій — і Філіппове село, і Жихор, і в тому числі Червона Баварія, яка стала окремим районом. Звільнили Нову Баварію тільки 29 серпня. А парад чи мітинг, який відбувався у Харкові на честь звільнення від нацистів, відбувся взагалі 30 серпня. Все відкрито! І треба просто нашим організаціям, активістам порушити це питання перед міською владою.
З іншого боку це велика дурниця — прив’язуватись до Дня звільнення від нацистів. У нас так святкує Золочів, Богодухів, Нова Водолага, Златопіль… Більшість наших населених пунктів, хоча у кожного можна знайти про заснування того чи іншого міста. Якщо ми будемо говорити про Харків, мене часто запитують: а за традиціями? Будь ласка! В Україні є традиція, була і в деякій частині збереглась. Якщо це один храм, то головне храмове свято цього населеного пункту — і буде днем заснування села, якщо немає якогось указу. У нас здебільшого православне населення, значить, треба ці традиції використовувати. Стосовно великих міст, таких як Харків, соборним храмом був Успенський собор, значить, головне храмове свято — на Успіння Пресвятої Богородиці. Сьогодні це 15 серпня. Тим більше, що це дійсно підтверджено і документально. Чого ж ми будемо прив’язувати до визволення від нацистів? А чому не від білогвардійців чи від червоних?…
Можна йти іншим шляхом. У нас є дата побудови Харківської фортеці, перша згадка про неї. Це може бути датою. Це весна 1656 року. Є інша дата. Коли з’явилась назва «Харків»? На початку свого заснування це було дві слободи «Лопань» і «Харків» й фортеця. У 1657 році вирішили об’єднати в одну назву — «Харків». За цією згадкою теж можна дату взяти як День міста.
Варіанти є, але треба, щоб суспільство хотіло цих перемін. Не можна святкувати за радянською традицією, за більшовицькою традицією 23 серпня. Це подарунок нашим ворогам, нашому минулому, якому ми просто віддаємо пошану.
А що таке дата визволення від нацистів? У цей день треба робити меморіальні заходи, щоб поклонитися українцям, які загинули під час Другої світової війни, за наше місто Харків, за села, які поруч. Що ж тут святкувати? Для мене це дикість. І поки ми не доведемо нашій міській владі, що ми не дикуни з 23 серпня, нічого не зміниться.
Марія Тахтаулова: 23 серпня — це Європейський день пам’яті жертв сталінізму і нацизму, зі святковими конотаціями зовсім не співпадає. І, звісно, ці зміни, в руках міської влади й нас із вами.
Андрій Федорович запропонував щонайменше дві дати, навіть три. На порядку денному є ще дати, пов’язані з нашою новітньою історією. Це ті події, які відбувалися в 134 школі 27 лютого 2022 року, коли наші Збройні сили дали відсіч російським окупантам і виграли той бій. Вважається, що це є переломним моментом для нашого міста, в тому плані, що Харків не було окуповано якраз завдяки ефективним діям Збройних сил України. Це дійсно важлива дата цієї війни, але багатьом не подобається, що це зима, не дуже можливий для таких теплих зустрічей, як ми звикли на День міста.
Є ще 6 квітня — теж пов’язане з сучасними подіями, коли за допомогою вінницького «Ягуару» було очищено обласну адміністрацію від проросійських сепаратистів. Це 2014 рік, під час Революції Гідності. Але, продовжуючи думку [Андрія Парамонова], Харків — це давнє місто. І в нашій багатостолітній історії є що знайти. Альтернативи в нас є, є про що поговорити, подискутувати, але очевидний факт, що 23 серпня — це та дата, яка потребує перегляду, і в контексті нашої історичної політики, політики пам’яті, яку проводить нині вся Україна.