03/03/2024 — 16:16 | ТЕТЯНА ФЕДОРКОВА

Дергачівська громада серед перших потрапила під часткову російську окупацію у Харківській області, проте не дала загарбникам захопити Дергачі на шляху до Харкова. Якою ціною це стало можливим, що пережили жителі Дергачівської громади за два роки повномасштабної війни та чому питання відбудови — на часі? На питання «МедіаПорта» відповів начальник Дергачівської МВА Вячеслав Задоренко. 

Пане Вячеславе, як би ви оцінили безпекову ситуацію у Дергачівській громаді, зокрема у Козачій Лопані? Скільки там залишається людей? 

До війни на території громади проживало до 45 тисяч людей, сьогодні понад 32 тисячі. У Козачій Лопані та прикордонних населених пунктах нині понад півтори тисячі людей (до повномасштабної війни — понад 7 тисяч — ред.), безпекова ситуація є складною саме на територіях населених пунктів, які межують з російською федерацією — ворог завдає ураження, є небезпека для цих населених пунктів.

Скільки людей залишається у прикордонних селах? 

Якщо ми беремо такі пункти, як Гранів чи Шевченка, там не залишилось цивільних людей. У Ветеринарному — семеро жителів (до повномасштабної війни — близько пів тисячі — ред.).

Як вони там живуть? Чи надається їм допомога? 

Безумовно, доставляємо туди гуманітарну допомогу, через волонтерів або органи місцевого самоврядування — працює староста. Але все-таки закликаємо людей виїжджати. Є можливість їх евакуювати, але, на жаль, люди самостійно приймають рішення залишатися. За графіком завозимо до Козачої Лопані будівельні матеріали (плівка, тенти, цвяхи), все необхідне, щоб законсервувати зруйноване майно.

Російський агресор частіше застосовує авіаційні бомби. Авіаудари по Козачій Лопані сталися вперше за час повномасштабної війни? 

Вони були раніше під час активних бойових дій, в перші дні повномасштабного вторгнення. Після того, як громада була звільнена від російських окупантів, такі заряди не застосовувались. 23 січня ворог вперше застосував КАБи (керовані авіабомби) по Козачій Лопані, якими завдав ударів по центру селища, зруйнував критичну інфраструктуру, продуктові точки. На щастя, не було ні загиблих, ні поранених. Б'є з артилерії, ударними безпілотниками (у ніч з 26 на 27 лютого росія вдарила двома «шахедами» по Дергачах, є руйнування — ред.)

Чи стало застосування росією авіабомб поштовхом для людей виїжджати?

Частина людей після цього виїхала, але більшість залишилася. Це люди різного віку. І пенсіонери, і люди середнього віку. 

Яких втрат зазнала Дергачівська громада за час повномасштабної війни — людських та матеріальних? 

Внаслідок російського вторгнення на Дергачівщині загинуло понад 200 цивільних, більше тисячі людей отримали поранення. Сотні людей піддавалися тортурам, катуванням, декілька тисяч депортовані окупантами до російської федерації, зокрема близько сотні дітей.

Різних ступенів руйнацій зазнали наші заклади — 16 з 16 медичних установ, з 22 закладів освіти 21, об'єкти культури — 13 з 13, спортивні об'єкти — 10 з 10. Є школи, які не підлягають відновленню або реконструкції.

Пошкоджено або зруйновано понад 6,5 тисяч приватних та багатоквартирних домоволодінь і господарчих споруд, зруйновано 70% промислових і аграрних підприємств. 

Разом з тим відбувається відновлення житла. Розкажіть, чиїм коштом йде відбудова? Чи допомагають міжнародні партнери?

Ми працюємо в різних напрямках. Міжнародні партнери допомагають нам з відновленням приватних житлових будинків у населених пунктах, які не межують з рф. Там за допомогою благодійників відновлюється пошкоджене майно — дахи, вікна. 

Також діє програма обласної військової адміністрації, яка допомагає нам забезпечувати людей склопакетами. Існує державна програма «єВідновлення». Паралельно з нею в Дергачівській громаді триває аварійне відновлення 27 пошкоджених багатоповерхових будинків, яке виконується на умовах співфінансування міського бюджету і Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. 

Для жителів приватних будинків, які не підпадають під програму «єВідновлення», ми створили додаткову місцеву спеціальну програму, за якою за кошти міста закуповуємо та надаємо людям віконні конструкції, покрівельні матеріали, цеглу, цемент, цвяхи та інші матеріали. 

Завдяки благодійникам нам вдалося відновити понад пів тисячі дахів будинків приватного сектору та відремонтувати частину дахів багатоповерхових будинків у місті Дергачі.

Які суми на відбудову ви направили минулого року та скільки заклали на 2024?

Якщо ми говоримо про 2023 рік, то з Фонду наслідків збройної агресії, завдячуючи обласній адміністрації, на проєкти відбудови у громаді в цілому (ми говоримо і про багатоповерхові будинки, і про медичні заклади тощо) було залучено понад 500 млн грн. І на цей рік заплановано немаленький обсяг робіт. Зараз комісія розглядає наші проєкти, які подаємо на фінансування. 

Розраховуєте на таку саму суму? 

З урахуванням тих проєктів, які ми подали, це більш як пів мільярда гривень.

З урахуванням обстрілів, ракетних та авіаударів, чи доцільним є відновлення? Яка позиція громади щодо цього?

Ви знаєте, коли ми говоримо «дочекаємося перемоги»... Хтось може нам сказати, коли наступить перемога? Звісно, ні. Наше завдання сьогодні — створювати належні умови для проживання людей та зміцнення тилу для наших військовослужбовців. Чим більше затягується питання відбудови, тим менше шансів, що люди повернуться назад до своїх громад після війни. Люди виїжджають в інші області, облаштовують свій побут за кордоном, віддають дітей до інших закладів освіти і так далі. 

Якщо сьогодні громада, чекаючи на перемогу, не буде створювати умов для повернення людей, шансів, що вони після перемоги повернуться, дуже мало. Наші завдання сьогодні: 

• створювати гідні умови, щоб люди мали можливість отримувати медичні послуги;
• створювати безпечний простір для дітей, які в умовах війни пристосувались до освіти у підвальних приміщеннях;
• налагоджувати роботу житлово-комунального господарства, щоб давати людям гідні комунальні послуги;
• підтримувати гуманітарно; 
• допомагати у відбудові житла. 

Завдяки відновленню критичної інфраструктури (електропостачання, газопостачання), «єВідновленню», місцевим програмам по відбудові, гуманітарній допомоги, люди повертаються, відчувають підтримку, у них є надія на майбутнє. 

Чи всі населені пункти заживили?

Є населені пункти, в яких, на жаль, поки що немає електропостачання. Це такі населені пункти, як Дементіївка, Токарівка. Там дуже великі руйнування.

На початку повномасштабної війни через російські обстріли світло зникло майже в усіх населених пунктах громади. Зі світлом на більш-менш постійній основі були лише місто Дергачі та село Семенівка. Після деокупації енергетики одразу розпочали відновлення світла. За цей час вдалося повністю заживити 18 населених пунктів. Ще 4 частково відновили: Прудянка, Цупівка, Великі Проходи та Козача Лопань.

Без світла залишаються, на жаль, 14 населених пунктів. В деяких проводити роботи неможливо через бойові дії. Це Ветеринарне, Шевченка, Гранів — населені пункти, яким ворог майже щодня завдає ураження. В інших населених пунктах через замінованість територій та нестачу людських ресурсів на відновлення треба більше часу.

Ви не можете проводити розмінування, оскільки це захист на кордоні з рф? 

По-перше, кордон. По-друге, для того, щоб відновити зруйновані лінії високовольтних електропередач та підстанцій, треба провести розмінування посівних площ, полів, бо лінії йдуть в полях. Територія дуже щільно замінована. У зв'язку з тим, що це на відкритій місцевості, ворог бачить, немає поки що можливості пустити туди людей для того, щоб проводити таку роботу. І, скажімо так, немає крайньої потреби, адже в цих населених пунктах майже не проживають люди.

• Дергачівська міська рада також нагадує жителям громади про високу мінну небезпеку. 25 лютого у лісозмузі між Великими Проходами та селищем Слатине на російській міні підірвалися і загинули двоє жителів Слатиного. 

Повертаючись до початку повномасштабної війни, які були наміри ворога щодо Дергачів? Як вдалося втримати Дергачі? 

24 лютого 2022 року не забуде жоден житель нашої громади. Ворог почав завдавати обстрілів по Харкову та нашій громаді. Люди, які мали велику кількість родинних зв'язків з росією, роботу тощо, не хотіли вірити в те, що це можливо у XXI столітті — безпідставно, коли люди спали, завдати цих ударів. Звісно, ворог хотів окупувати нашу громаду для того, щоб підійти до міста Харкова — можливо, з проривом вглиб міста, закріпити свої позиції на околицях Дергачівщини, щоб зносити місто Харків, стирати його. 

Ми створили гуманітарний штаб, який займався питаннями допомоги людям. Було створено партизанський загін із добровольців, які допомагали військовим з наданням інформації. Підключилися всі наші комунальні підприємства, які допомагали рити укріпрайони, бліндажі, позиції для наших військових, щоб утримати ворога і не дати йому зайти до Дергачів.

Долучилася немала кількість місцевих жителів, які чинили спротив, допомагали нашим військовим. Об'єднавши зусилля військових та цивільних людей, комунальних служб, адміністрації Дергачівської міської ради, нам вдалося відбити всі атаки ворога, закріпити позиції наших хлопців, втримати Дергачівщину, не дати ворогу просунутись у бік Харкова.

Наша громада — одна з перших була частково окупована ворогом, і напевне, одна з останніх, яка була звільнена в ході контрнаступу ЗСУ, а саме 11 вересня. Весь цей час на території громади відбувалися серйозні бойові дії, постраждала велика кількість інфраструктурних об'єктів і приватної забудови. Деякі населені пункти, ближчі до державного кордону, зруйновані на 70%-90%. 

Ключові бої. Можете згадати вирішальні битви перед звільненням громади? 

Не те що вирішальна, а перша контрнаступальна — за участі ГУР, спецпідрозділу «Кракен» — 29 квітня, звільнення Руської Лозової. Тоді вся Україна побачила, що нам вдається не тільки тримати ворога, а й вибивати його, звільняти. Це дуже змотивувало наших військових, місцеве населення, яке зрозуміло, що ми здатні перемагати. 

Як зараз Руська Лозова? 

Руська Лозова сьогодні відновлюється, там теж виконуються проєкти з відбудови, зокрема адмінбудівлі, що була знищена внаслідок російських обстрілів. Відбудова передбачає створення підвальних приміщень для позашкільної освіти. Там відновлюється сьогодні 10 багатоповерхових будинків, як і у місті Дергачі. Ремонтуються дахи, утеплюються під'їзди. Ми не залишаємо без уваги жоден населений пункт, де маємо можливість проводити такі роботи. Цього року заплановано продовження відновлення у Дергачах, Руській Лозовій і в селищі Слатине. 

Скільки захисників втратила Дергачівська громада? Як ви допомагаєте родинам загиблих? 

Якщо говорити про військових, які поховані на території громади, то це 50 захисників. Звісно, ми допомагаємо родинам із відновленням житла, з наданням гуманітарної допомоги, люди звертаються за матеріальною підтримкою.

Є окрема програма підтримки військовослужбовців Збройних сил України, за якою з бюджету спрямовано понад 110 млн грн на закупівлю пікапів і різного військового обладнання: тепловізори, дрони, будматеріали, гума. Уся ця допомога йде через запити військових частин. Ми закуповуємо все необхідне і передаємо для наших підрозділів.

Через те, що держава забрала військовий податок, чи багато втратила Дергачівська громада? Чи вдасться покрити цей дефіцит? 

Дергачівщина втратила майже 70% бюджету — це дуже велика втрата для нашого бюджету, враховуючи те, що в нашій громаді сьогодні вся промисловість повністю або частково зруйнована, підприємства виїхали на територію інших областей для того, щоб врятувати залишки свого обладнання. 

Наш аграрний сектор, на жаль, повністю зруйнований, фермерські поля заміновані. Лише одне фермерське господарство повністю провело посівну роботу в місті Дергачі, декілька підприємств частково засіяли невеличкі клаптики своїх територій. Тож враховуючи те, що податків до місцевого бюджету надходить дуже мало, для нас дуже болюче питання вивільнення військового ПДФО з місцевих бюджетів.

Простіше вирішувати питання тут, на місцях, військові пишуть запити на громаду, ми щодня контактуємо. І були такі випадки елементарні: наприклад, у військових є запит — викачати каналізацію. Це треба гнати машину, сплачувати своїм коштом. Наприклад, військові потребують цвяхів, інструментів. Це дрібні питання, але вони виникають щодня і з цим звертаються військові. Раніше такі питання ми вирішували і не турбували центральну, обласну владу, тепер стало більше бюрократії, адміністрування, проведення відповідних процедур. Це забирає велику кількість часу, а на війні, як ви розумієте, те, що треба сьогодні, було потрібно вчора. 

Як ви сподіваєтеся покрити ці 70%? Це державна підтримка?

Держава сьогодні прорахувала нам вирівнювальну субвенцію на те, щоб ми мали можливість перекрити заробітну платню, енергоносії. Щодо відбудови, розробляємо проєктно-кошторисну документацію місцевим коштом, сподіваємося, що вдасться ще додатково залучити кошти на відбудову громади. 

Відбудова важлива саме зараз і саме сьогодні. Якщо, наприклад, ви маєте бізнес, і перебуваєте в іншій області, телефонуєте додому, а вам говорять, що там нічого не робиться, немає світла, звісно, ви плануєте подальший розвиток там, де ви зараз. 

Ми підтримуємо зв'язок з нашими підприємцями, які перебувають за межами громади, вони планують повертатися, запускати свої підприємства хоча б частково на території громади. Це дасть можливість повернути робочі місця, податки до нашого бюджету. Зараз же переважно люди їдуть працювати до Харкова. 

Були повідомлення Харківського антикорупційного центру, які помітили ймовірну «подвійну» відбудову об'єктів у Дергачівській громаді. Тобто ФОПи вже виконали роботу з відбудови, а потім цей об'єкт ремонтується знову. Поясніть, будь ласка, чому так відбувається? 

Я з величезною повагою ставлюсь до журналістської спільноти, завжди відкритий до спілкування, ми прозоро висвітлюємо нашу позицію, надаємо коментарі всім, хто нас запитує. Але є такі, кому потрібен хайп, щоб розкрутити свою сторінку, привернути увагу. Особливо, якщо йдеться про начебто крадіжку, приїжджають якісь блогери, знімають свої ролики і виставляють свою думку, не запитавши позиції нашої адміністрації, безпідставно звинувачують нас у розкраданнях, махінаціях, які не доведені. Люди це починають в засобах масової інформації обговорювати, виникає величезна кількість критики і негативу. 

Але це все базарні байки, бо жодним чином ми двічі не відбудовуємо. Питання було в тому, що в Слатиному були зруйновані багатоповерхові будинки, у людей не було можливості проводити всередині своїх квартир хоча б якісь роботи з відновлення. Люди повертались, і ми за місцевий бюджет відремонтували дахи, а паралельно готувалася проєктна документація на відновлення будинків, бо там постраждали і фасади, і вхідні групи, і фундамент, багато чого іншого. Навесні передбачається капітальний ремонт цих будинків, але в проєктній документації вже не буде даху, який відремонтували місцевим коштом, і тих робіт, які були виконані. Тож двічі кошти на дах ніхто не виділяє. 

Якщо сьогодні нам, як це сьогодні вже робить Харківський антикорупційний центр, ставлять питання, ми відкрито відповідаємо на всі запити і телефоном, і письмово, тоді вони об'єктивно інформують людей. 

І була ще одна раніше історія про чи то дитячий майданчик, чи то парк, який ви вирішили реконструювати під час повномасштабної війни (йдеться про організацію громадського простору у сквері в Дергачах за 22 млн грн; тендер згодом скасували). І тоді були негативні думки щодо цього з коментарем: «не на часі». 

От бачите, ви журналіст і згадуєте це як дитячий майданчик. Насправді була розроблена проєктно-кошторисна документація на те, щоб зробити парк пам'яті загиблих і Алею Слави загиблих захисників. 

Зараз багато громад Харківщини організовують такі алеї. 

На території нашої громади у Дергачах є сквер, в якому похований народний герой України, [учасник АТО] Роман Радівілов. Це було рішення громади. Також там братська могила Другої світової війни. Було прийнято рішення про реконструкцію скверу, щоб зробити меморіальний парк наших загиблих хлопців. Це сучасний парк, куди б приходили люди, близькі... 

Знову-таки перекручують факти, починають писати нісенітниці про те, що влада вже вкрала гроші, що якийсь розважальний парк будується. Зрештою ми дослухаємося до думки місцевої спільноти, було прийнято рішення на профільній комісії перенаправити ці кошти на закупівлю пікапів для наших Збройних сил України, там сума була навіть збільшена.

Проєкт меморіального парку залишається в наших планах. Це наше завдання — пам'ятати хлопців, які віддали своє життя за нашу свободу, незалежність. А коли люди кричать, що не на часі зараз допомагати загиблим, треба допомагати живим; треба допомагати, я згоден, але ми повинні не забувати сьогодні тих, хто вже віддав своє життя. Ми повинні з повагою ставитись до тих, хто боронить та захищає нас. Я думаю, найголосніше кричать ті, хто зовсім не допомагає нашим військовим. Жоден військовий не звернувся до громади з претензією у наш бік, тому що саме військові були ініціаторами створення Алеї Слави, саме військові формують запити на допомогу ЗСУ. 

Ви згадали, що звільнення Руської Лозової, контрнаступ, значно підняло дух. Як би ви оцінили настрої населення громади зараз? Після двох років повномасштабної війни, чи залишаються у громаді «ждуни»? 

Ті, хто підтримує росіян, їхню пропаганду, це, як правило, люди з низькою соціальною відповідальністю, які за мирного життя не змогли застосувати себе у жодній сфері, не принесли ніякої користі ані для держави, ані для своєї родини. Це часто випивохи і п'янички. Коли росіяни прийшли, звісно, вони швиденько перебігли до них і стали помічниками влади, почали жити, як не жили до повномасштабного вторгнення. 

Коли ці села були звільнені, деяких з них заарештували, деякі залишилися, скажімо так, це побутові колаборанти. Можливо, вони чогось чекають, але їх набагато менше, ніж тих, хто чекає на перемогу Україну.  

Я вже казав про родинні зв'язки жителів нашої громаді з росією. Уявіть, якщо все життя межує з територією росії, де через город живуть діти або онуки, робота, і все це було пов'язано роками! До 24 лютого 2022 року вони виїжджали з росії до нас, з нашої території до росії. На той час росіяни не вважали нас «нациками» або «бандерами», яких треба знищити о 5-й ранку. А 24 лютого ми різко ними «стали». І після того, як ворог завдав масованих ударів, загинула велика кількість людей, коли людей катували у підвалах і примусово виселяли до росії, у місцевих дуже змінилося ставлення. Я особисто знаю багатьох хлопців, які працювали, мали бізнес на території росії, сьогодні стали до лав ЗСУ. Деякі з них загинули, деякі служать по сьогодні і з ненавистю ставляться до всього, що накоїли росіяни. 

Коли після звільнення Козачої Лопані ми спілкувалися з людьми і питали, чому вони не виїжджають, позиція місцевих мешканців була така: «Валентиновичу! Уявіть, які ми пережили знущання, а тепер, коли наші прийшли, ви пропонуєте тікати?» 

Ваш партизанський загін продовжує існувати? В разі чого, він готовий буде знову виконувати завдання, якщо це не секрет? 

Ну як секрет? У нас сформувався рух спротиву з добровольців, які не були там жодним чином застраховані від поранень або втрати життя. Ми просто виконували свою роботу із захисту громади. Ми розуміли, що там наші будинки, наші батьки, наша земля. Там поховані наші предки, ми повинні робити все щоб, зберегти історію. 

Коли громада була звільнена від російських окупантів, частина хлопців пішла у різні підрозділи, де несуть сьогодні службу по захисту нашого кордону в боротьбі проти російського агресора. Частина — працівники адміністрації, комунальних служб, які повернулись до своїх обов'язків, підтримуючи наших військових в укріпленні кордону, відновленні житла. Амуніція, бронежилети, шоломи, все це залишилось, і якщо ворог знову зробить спробу наступу на території нашої громади, то ми всі станемо у стрій. 

Пам'ятаю відео вашої зустрічі з матір'ю після звільнення Козачої Лопані. Вона погодилася виїхати?  

Мати виїхала того ж дня. Вона розуміла, що там залишатися дуже небезпечно. Вона зараз тут [у Дергачах], все добре, я дочекався звільнення і зустрівся з нею. Дякувати Богу, все добре.