Час для революції наземних роботів? Колонка
Ніч на Донеччині. Кілька хлопців сидять під землею й уважно дивляться у монітори, в одного з них у руках пульт. Флешбеки повертають мене у дитинство — старший брат грає в наші улюблені ігри, доки я спостерігаю, сидячи у кріслі.
Я завжди знав, що Харківська область могла б бути пристойним ігровим світом. Саме там наша роботизована платформа проводить усю ніч, один раз потрапивши під удар FPV-дрона. Основна її роль — підвезення боєприпасів, деревʼяних колод, палива та всього, що знадобиться піхоті із суміжних підрозділів. Однак за день до цього сталося те, чого наш молодий підрозділ ще не робив. І сталося двічі.
Мова йде про евакуацію поранених з поля бою.
Робот подолав 10 км, щоб забрати пораненого та відвезти до медиків його підрозділу. Удруге машині довелося подолати ще більшу відстань. Під час евакуації на пів години зник звʼязок — однак його вдалося налагодити, пораненого так само успішно доставили до медиків.
— Якби це був Uber і ти був би водієм, яку б оцінку він тобі поставив?
— 4 з половиною або 5.
Війна дійшла до стану, коли бути піхотинцем — небезпечніше, ніж будь-коли. Піхота змушена подекуди місяцями перебувати на позиціях, адже шлях туди-назад — дуже ризикований.
Росіяни перейняли від нас і швидко масштабували застосування FPV-дронів. Якщо раніше вони не цуралися просто рівняти міста й окопи артилерією, зараз армія противника тримає «на мушці» FPV-дронів основні шляхи до передової, атакуючи все, що рухається.
Ця тактика стала однією з причин відступу на Курщині — росіяни постійно накривали головну трасу до Суджі, перетворивши логістику на пекло. Якщо передові підрозділи не мають стабільного постачання, вони видихаються і змушені відступати. Це зрештою й сталося.
Вирішенням проблеми можуть стати наземні роботизовані комплекси. Відправка людей для доставки припасів чи евакуації поранених подекуди обертається необхідністю евакуювати вже саму евакуаційну групу. Робот хоч і коштує грошей, проте значно менше, ніж 15 мільйонів, які держава зобовʼязана виплатити родині загиблого захисника. Утрата робота — неприємна, але допустима.
«Ми тоді всі очманіли від феєрверка!» — показує мені побратим записаний на відео наслідок наїзду їхньої машини на протитанкову міну. Коли безпілотники здійснили революцію у повітрі, ми перейшли до безпілотної революції на морі. Хоча наземні роботи на перший погляд мають менше потенціалу для deep strike, вони вже зараз виконують важливі функції у сірій зоні, зберігаючи життя людей.
Здається, що розвиток війни дронів добре описує приказка «апетит приходить під час їжі». Коли в часи АТО окремі командири застосовували мавіки для розвідки, ніхто ще не міг подумати, що одного дня БпЛА стануть основною ударною силою на полі бою та знищуватимуть високопріоритетні цілі за тисячі кілометрів від місця дислокації пілотів.
Чи зможуть роботи замінити людину в окопі? Будь-який піхотний командир скаже, що ні. Для цього зараз дійсно немає передумов: бойові моделі з турелями ще в сирому стані, а навіть така проста й перевірена десятиліттями зброя як автомат Калашникова інколи клинить і потребує обслуговування. Але попередній досвід війни навчив нас, що роль технологій може бути дуже несподіваною.
Наявні засоби дозволяють не посилати людей на суїцидні місії. Однак не всі командири це розуміють. А декому просто начхати, бо машинку потрібно десь знайти, а люди є в наявності. Далеко не в усіх навіть є базові БпЛА для розвідки, хоча їхнє використання — вже стандартна процедура. Таких командирів давно варто було б позбутися. Один із мирних шляхів це зробити — дозволити людям йти до інших підрозділів.
Логістика, евакуація, мінування, облаштування загороджень та укриттів, камікадзе-атаки — це те, що вже можуть або невдовзі зможуть роботи на полі бою. Уже скоро ми побачимо створення батальйону наземних роботизованих комплексів. Першого не просто в українській армії, а у світі.