«Це мовний сепаратизм»: мовознавець Юрій Шевчук — про позицію мера Харкова

У мовному питанні Харківський міський голова Ігор Терехов намагається наслідувати свого наставника — Геннадія Кернеса. Як і для попередника, використання української для Терехова виглядає як формальність і зайвий тягар. Публічні заяви посадовця тільки підтверджують цю думку. На одинадцятому місяці війни з Росією він уперто відмежовується від української мови і, переходячи на державну у виступах на камеру, робить харків'янам «послугу». Як міська влада просуває риторику колонізаторів і чому питання мови на часі, «МедіаПорту» розповів мовознавець, викладач української мови у Колумбійському та Єльському університетах Юрій Шевчук. У 2015 році вийшла його праця «Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?». 

Пане Юрію, свого часу ви назвали ситуацію з мовою в Україні лінґвошизофренією, мовною шизофренією. За вашими спостереженнями, це явище залишається так само актуальним зараз? Або все-таки є якийсь прогрес в кращий бік?

Я думаю, що так, тому що лінґвошизофренія не існує як явище само по собі, воно виникло і оформилося в певну інституційну політику різних засобів масової інформації як поєднання української мови з російською. Це явище відображає глибокий ідентифікаційний розлам української ідентичності, тому воно не зникне без того, щоб не був згладжений цей розлам. А цей розлам насправді є спадком колоніалізму і глибоких українських комплексів, зокрема засвоєного і навіть для багатьох підсвідомого переконання, що без російської українська культура, українська мова, українська ідентичність не є повною, не є комплектною. І тому українці, особливо ті, які вважають себе цілком національно свідомими, особливо, коли йдеться про смисли, ідеї, роблять крок назад і занурють себе і тих, до кого вони говорять, у російщину, у російські смисли. Наприклад, пересипаючи свою українську мову цитатами з російської, як виправдання того, що переходять на російську. І ця цитація — надзвичайна популярна, дуже рясна в українському медіапросторі. Я постійно слухаю різні YouTube-канали, бачу, як це відбувається у масовому масштабі. 

Другий вияв цього розламу, цієї мовної шизофренії, смислової, ціннісної, ідентифікаційної, проявляється в тому, як українці послугуються запозиченнями з англійської мови. За моїми спостереженнями, переважна більшість українських англіцизмів, вживається не просто з джерела, англійської мови, а обов’язково з російської, через посередність російської. Я дуже рідко бачу, щоб хтось вживав англійську без якогось російського нашарування. 

Коли вибухнула повномасштабна агресія, я помітив, що багато людей, які говорили чи в якийсь момент заговорили українською, знов перейшли на російську. І очевидно, це повинно якось узасаднюватися, усправедливлюватися. Я думаю, вони це бачать так, що, мовляв, вони говорять до російської аудиторії з надією змінити її, перевиховати, повідомити точку зору. 

Юрій Шевчук. Фото зі сторінки у Facebook

Якраз моє наступне питання про «справедливість». Харківський міський голова Ігор Терехов заявляє, що «офіційно» (напевно, публічно) говоритиме українською, а з харків'янами спілкуватиметься російською, цитую, «бо це мова, якою 80% харків'ян сьогодні говорять». Навіть якщо ця статистика вірна, хоча невідомо, звідки взяті ці цифри, можна говорити про дискримінацію тих 20% харків’ян, які чекають від посадовця української мови?  

Так, можна. По-перше, це нехтування, зневага і до 20%... Я взагалі не послугувався би його статистикою. Вона взята зі стелі. Він не є науковцем, який у стані чому-небудь надавати наукову оцінку чи інтерпретацію. Друге: не треба протиставляти Харків, як він це робить, решті України і українському проєкту державобудівництва. Це колоніальна риторика проклятого кола: ми не будемо щось робити, тому що інакше ми порушуємо стан речей, який склався на Землі. Зараз нас закликають з Москви змиритися зі станом речей, який склався на Землі. 

Ви знаєте, мова — фантастично цікавий зір, який фіксує речі, які сам мовець прагнув би сховати, тому що вони його викривають, справжню логіку того, що він говорить. Зараз Ігор Терехов — так звати вашого посадника? — повторює майже без змін цю кремлівську мему. «Не чіпайте, бо це так склалося». А чому «склалося»? Чому це безособова конструкція? Ніби там підмета немає. Нічого само собою не складається. Це склали. У Харкові це склали! Як і в решті, більш зрусифікованих частинах України, це склали роки і десятиліття безперервних брутальних переслідувань українства, разом з геноцидним знищенням носіїв української мови. І Терехов, який, очевидно, є великим патріотом Харкова, хай би він почав з того, щоб вивчив історію міста. І усвідомив, що саме в Харкові проводилися показові судилища над світочами української інтеліґенції — так званий Процес Спілки визволення України, цілком сфабрикований, який вів до фізичного знищення носіїв української культури і української мови. Спитайте у Терехова, як він збирається взагалі деколонізувати Україну? Чи він взагалі не збирається? Чи він в той спосіб намагається законсервувати те, що зробив російський імперіалізм у Харкові та в усій Україні? Тому що така політична риторика є виправданням колоніалізму, є її продовженням. 

Ігор Терехов під час громадських слухань щодо перейменування топонімів у Харкові, 2016 рік. Фото Павла Пахоменка

Є така версія, що це відбувається з політичних причин. Тим більше, що після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у міськраді розпалися і порозбігалися ОПЗЖ та Партія Шарія, і, можливо, Терехов таким чином дивиться у майбутнє, щоб підгорнути під себе електорат... Ще одне питання: яку шкоду завдає міський голова своїми тезами про «східноукраїнську» або «слобожанську» мову? 

Насамперед він завдає шкоду самому собі, бо він говорить як абсолютний профан. Ніякої слобожанської мови немає. Це риторика абсолютно у руслі кремлівської риторики про якийсь окремий народ Донбасу, Луганщини чи Донеччини. Це сепаратизм, тільки мовний, який немає ніякого наукового підґрунтя, і його потрібно викривати. Тому що мовний сепаратизм веде до сепаратизму політичного, і це теж виправдання того, що людина не є коґнітивно спроможною. Її коґнітивні здібності не поширюються на те, щоб опанувати мову, яка б його леґітимізувала як політика. Колись давно, у 2005 році, я писав: чому українські олігархи мають полюбити українську мову? Тому що українська мова, і це не властиво російській, здатна давати леґітимацію кожному політику. І кожен політик, який не володіє у публічному просторі українською мовою, сам себе делеґітимізує, сам у собі закреслює українськість. Це розуміли інтуїтивно майже всі українські політики. Така трансформація сталася і з нашим теперішнім президентом — він не був поміченим у великих симпатіях до української мови і літератури перед тим, як став президентом. У його серіалі «Слуга народу» є такий епізод, коли він вже обраний президентом, йому підсовують український текст для виступу, він з ним щось мучиться-мучиться, а потім говорить: я буду говорити російською, бо я хочу бути тим, яким я є. Зараз це звучить як щось анахронічне для самого Зеленського, тому що він просунувся на світові роки вперед. Чому? Тому що він людина розумна. І він усвідомив, що українська мова, подобається це комусь чи ні, має цю дивовижну здатність надавати законності кожному політику, якщо він нею користується. І забирати в нього цю законність, якщо цей політик користується російською мовою в Україні. 

Є така думка, яку можна часто побачити у коментарях у соцмережах, в тому числі під новинами, що стосуються Терехова і мови, мовляв: не чіпайте це питання, і так повно проблем, це нас розділяє. Що можете на це сказати?  

Це надзвичайно стара російська імперська риторика. Колись, будучи депутатом міської ради Рівного, ми почали рух для того, щоб повернути місту українську назву, тоді воно називалося «Ровно». Я це чув ще тоді: «Не треба чіпати!», «Це страшенні гроші коштує», «Це нас поділяє». Все це ви чули так само, коли будь-яка група починала рух до власного звільнення від гніту. Їм казали: ви поділяєте суспільство. Так говорять колонізатори і імперці. Якщо хтось так говорить, знає він це чи ні, має намір чи ні, він говорить так, як імперець і колонізатор. Українська мова об’єднує. Російська мова поділяє. І чим менше буде російської мови, тим єдиніші ми будемо, більш консолідовані, а не поділені. Тим ми будемо більше захищені від підслуховування, інформаційної агресії і так далі, адже мова має захисну функцію. І це особливо стосується Збройних сил України. Я дивився багато відеокліпів, коли хтось коментує російською, я не можу зрозуміти, це росіянин чи українець? Говорячи українською, ви бороните себе від того, щоб росіяни не завдали вам більшої шкоди, перехопивши ваше повідомлення і так далі. Вживати можна навіть ті слова, які в українській мові не подібні на російські. Перейдіть на термінологію УПА: не кажіть «взвод» і «відділення». Кажіть «чота» і кажіть «рій». Москаль цього не зрозуміє. А поки він піде по словник, то вже прилетить HIMARS до нього. Держава — це багатовимірний організм. Немає такого: спочатку зробимо це, а потім те. Ні! Ми здатні робити все одночасно. 

Чи можна дійти висновку, що панівне становище російської якоюсь мірою сприяло тому, що РФ сунула саме до Харкова, окрім того, що, звісно, це близько, місто є прикордонним. Тобто, базуючись на цьому, вони думали: «Харків одразу буде наш». 

Абсолютно. І це вічна присутність російщини в Україні. У всіх її безкінечних формах — завжди пропонувала росіянам ідею, що «це наші люди, вони однакові з нами, вони там бідолашні і їх пригнічують». Тобто це давало відправну точку для побудови абсолютно немислимих мітологічних тверджень про єдиний народ і так далі. 

Українські захисники на околиці Харкова, лютий 2022. Фото Макса Левіна

Якби міська влада давала приклад і сприяла поширенню української, ситуація була б іншою? Чи це залежить не стільки від влади, а ще й від суспільства? 

Ви маєте рацію. Це має бути і суспільство, і влада. І суспільство має тиснути на владу постійно. Якщо влада бачить, що суспільство за нею не слідкує, вона починає вдаватися до корумпованих речей. Демократія — стан певної перманентної мобілізації громадянського суспільства. У цьому полягає демократія. Немає такого, що ви проголосували за когось, пішли додому і стали собі відпочивати і плювати в стелю. Ні, демократичне суспільство є постійно мобілізованим, постійно заангажоване в своє життя. Саме слово «політика» — від слова «місто», «поліс». Політика — це участь у житті міста. Тому греки називали людей, які не беруть участі у житті міста, ідіотами. Це людина, яку не цікавить життя полісу, міста. І те, що Харків має ганебну, дуже давню історію інституційної украінофобії, Кернес, Добкін, скандальне зруйнування меморіальної дошки всесвітньо відомого Юрія Шевельова, який народився і любив Харків до останнього свого подиху, — все це свідчення того, що у Харкові ще багато роботи для деколонізації. Я ніколи не вживаю слова «українізація», тому що воно є колоніальним, воно імплікує насильство, перенесення чогось ззовні чужого на нашу територію. Ми ніколи не скажемо: «полонізувати» Польщу чи «еспанізувати» Іспанію. Це абсурд! А тим часом в Україні можна почути, навіть від свідомих українців, «українізація». І це знову той поганий жарт, який здатна зіграти з нами мова, коли ми підігруємо агресору. Ні, це є деколонізація, дерусифікація. 

Ви перерахували, чим «прославився» Харків у питанні українофобії, я маю ще додати, що у Харкові свого часу надали російській мові статус регіональної. І ще у 2021 році, коли рішення було визнане протиправним, Ігор Терехов стверджував, що оскаржуватиме його. Я зараз навіть не згадаю, чим це закінчилося, і в якій інстанції зупинилося. Але і тоді пан Терехов покладався начебто на думку більшості харків’ян. Взагалі чи може міська влада вирішувати такі фундаментальні питання, як питання мови? І хто має бути цьому цензором? 

Я знаю, що ми живемо в епоху політики, яку живлять рейтинги. Рейтинги визначають все. Рейтинги мотивують політиків до певних дій. Але Україна є особливою в тому сенсі, що це країна, що народжується. І є політика, а є державотворення. Творення держави. І якщо політик не здатен вести за собою, то він не буде державотворцем. Він буде пристосуванцем. Тому я на місці політика, який хоче лишити по собі слід в історії, бачить перспективу, свою і своїх дітей, своєї родини і свого народу, не звертав би такої великої уваги на рейтинги, а виявляв політичну мужність робити речі в даний момент непопулярні, але у великій перспективі просто необхідні для творення української Держави, вільної і демократичної. Скільки там, 60% говорять у Харкові російської мовою? Ніхто їм не забороняє, хай собі говорять, дай їм, Боже, здоров’я, але у публічному просторі треба говорити українською.

Одна з масових проукраїнських акцій у Харкові до повномасштабної війни. Фото Павла Пахоменка

У своїй праці ви писали, що через мовну шизофренію та панування російської українська фактично перестала репрезентувати країну на міжнародній арені — в тому числі у програмах світових університетів. Яка ситуація зараз? 

Це теж складне питання. Ми всі сподівалися, що агресія призведе до стрибка у кількості студентів американських університетів, які бажають вивчати українську мову. І, на жаль, цього не сталося. Це говорить про те, що існує глибока системна проблема, над якою треба працювати. Ви подивіться, як самі українці кинулися в обійми російських лібералів. В українських ЗМІ дуже рідко можна почути когось з аналітиків Заходу, яких просять поділитися своєю думкою. Чому? Тому що українські журналісти не володіють світовими мовами. Вони не вміють спілкуватися з західними, їм комфортно з росіянами. Тому зараз повно «фейгиних» і так далі. Вони, може, чудові, приємні. Але це все російське. І це теж форма колоніальної залежності.

Українська мова за кількістю носіїв мала би бути другою, добре, третьою, після польської, найбільшою слов’янською мовою після російської. Кількість американських студентів, які вивчають російську мову, в залежності від року, у 200-300 разів більша, ніж кількість студентів, які вивчають українську мову. Давайте припустимо, що україномовців у 10 разів менше ніж російськомовних, але навчають у 250 разів менше студентів, ніж російськомовних. Це жахлива диспропорція. Жахлива! Яку ніхто не змінює. Наші уряди ніколи не мали послідовної, складної культурної політики поширення української мови і культури у світі. Не мали і до сих пір не мають. Є певні окремі рухи і заяви, постановки, але це не послідовна політика, це не заангажування ресурсів, які вже існують на заході, українських центрів, наукових, культурних, бібліотек, які б могли би у геометричній прогресії подвоїти-потроїти відчуття присутності української культури у Штатах, у Великій Британій, у Канаді, в Австралії, Німеччині і так далі. Ми до сих пір відчуваємо те, що ми не цікавимо український уряд. Я знаю, що український уряд зайнятий війною, але пам’ятаймо, що у нього існують цілі підрозділи, які видають грубі гроші, чия мета, місія і мандат — розвиток і проєкція української культури і мови у світі. Це Міністерство культури, це Український інститут, Державна агенція з кінематографії і так далі. Але нічого не змінилося! Я і досі очікую від Володимира Зеленського заяви на весь світ про те, що він підтримує українську мову. Я її досі не почув, і це в той час, коли росіяни відкрито проголосили, що українську мову треба знищити, стерти з лиця землі. 

Можливо, він думає, вистачає того, що зараз він говорить українською і записує звернення українською? 

Цього мені зовсім не вистачає. Для мене це є дивним. І я підозрюю, що я не сам на це так дивлюся і так це сприймаю. 

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.