«Билися усі»: командир 92 бригади Павло Федосенко розповів, як вистояв Харків

Повномасштабне російське вторгнення для командира 92-ї окремої механізованої бригади імені Сірка Павла Федосенка розпочалося з авіаударів по розташуванню бригади. 

Про оборону Харкова і звільнення Харківщини від російських окупантів Федосенко розповів в інтерв’ю проєкту «Радіо Свобода» «Донбас. Реалії».

Про початок вторгнення

• «Я об’їжджав застави, спілкувався з прикордонниками. Були доповіді, особливо 23 лютого, я вже розумів, що щось буде. Коли [російські війська] у районі «Гоптівки» вишукувалися у бойовий порядок та зайняли вогневі позиції… БМ-21 на державному кордоні. І коли я все це у камеру побачив, коли мені доповів командир другого батальйону — «командире, під’їдьте подивитися»… І картина вже, можна сказати, вималювалася. Ми вже просто сиділи та чекали. Але я до останнього не вірив, що бункерний дід може піти на такий божевільний крок».
• «Напевно, близько 4-ї години я почув перший приліт авіабомби, почув проліт винищувачів над нашою бригадою. Залишався в бригаді, тому що ми були приведені до повної бойової готовності і перебували усі на своїх місцях. Розрив — одразу було влучання в районі складів. Я вже зрозумів, що щось почалося. Оперативна доповідь. І за 10-15 хвилин я вже перебував на командному пункті у себе з офіцерами та приймав доповідь від командирів батальйонів. Відповідно, другий, третій розрив авіабомб, і ми вступили в бій».
• «Викликав мене на зв’язок Головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний, я доповів йому обстановку. І надійшла команда: вогонь на ураження».

Про російську армію

• «Я думав, що російська армія набагато краще підготовлена, очікування не справдилися. Вони думали, що зайдуть на прогулянку, парадним маршем… Росгвардія. А виявилося, що ми дали гідний опір. Коли у районі Малої Рогані та Циркунів розбили колону Росгвардії та побачили, що там не було суперозброєння, а були гумові кийки, сигнальні пістолети, гумові кулі для розгону демонстрацій, мені стало зрозуміло, що вони не ставилися серйозно до тієї витівки, яку вони розпочали».
• «Я дивився на їхнє переміщення, маневри у місті [Харкові], вони просто блукали по місту, і біля кожного повороту їх чекав або ПТУР, або граната, або пляшка з займистою сумішшю. Тобто їх просто загнали в кут і зрештою загнали у цю школу [№134]. Спочатку запропонували здатися, але щось пішло у них не так, тому усі вони були знищені».
• «Практично жодних висновків [з часів АТО, ООС] вони не зробили. Як були жирні генерали, як була показуха, як було «окопи мають бути в ряд і відтрасовані» — так воно і залишилося. Нічого в них не змінилося».

Про тактику опору

• «22-23 лютого я вивів підрозділи бригади. Я вивів батальйони та розставив у районах зосередження вздовж державного кордону. Ми почали зводити фортифікаційні споруди, копати окопи, планувати ведення бойових дій. Відповідно, у кожному батальйоні були мобільні вогневі групи, плюс патрулі. Тобто ми знали, що це буде швидко, але завдяки тому, що у них не було злагодження і мапи 1943 року, вони просто заблукали. І почали блукати. Це дало нам якийсь час для того, щоб перегрупуватися. І в перший день ми їх зупинили майже під вечір».
• «На другий день вони вже почали розуміти, що заблукали. І так швидко у них не вийде дійти до Харкова. Тільки наприкінці другого дня вони деякими підрозділами вийшли на об’їзну трасу, на якій ми їх просто чекали і зупинили. Ми зупиняли їх по ходу мобільними вогневими групами, а основний заслін був уздовж об’їзної траси. Ми встали на висотах. Ми місто знаємо, знаємо передмістя, тому нам було легко маневрувати і завдавати вогневого ураження по противнику з усіх боків. Він зупинився. Вони планували за добу зайти до Харкова, але не вийшло». 
• «Я розумів, вище керівництво розуміло, що однією бригадою ми не зупинимо противника. Наша задача була максимально його загальмувати. І були створені мобільні групи в батальйонах з ПТУРами, Javelin’ами на двох-трьох БТР, маневрені, які мали завдавати противнику вогневі ураження з усіх боків. Що ми й робили. Маневрували, лупили колони з усіх боків. Тим самим сіяли серед них паніку, зупиняли колони і просто спалювали їх. Відповідно, танкові підрозділи також, у кількості один-два танки, маневрували з піхотою». 
• «Була спроба зайти до Харкова. Просто вони отримали відсіч від усіх, тому що у той час у нашому місті Харкові, Харківській області билися усі. Билися прикордонники, нацгвардійці, Збройні сили, поліція. Билися просто люди, жителі Харкова, Харківської області. Тому у них і не вийшло зайти».
• «А коли 27 лютого — я це добре пам’ятаю, нас перекинули, ми стали по околиці Харкова усіма підрозділами, увійшли з підрозділами оборони Харкова — трансляція була звідусіль. Телефонували звідусіль, відео було звідусіль. Ми бачили кожен крок, кожен момент пересування, у них летіло все!… Тому спецназ, який думав, що зайде, захопить обласну чи міську адміністрацію, це була утопія. Я не розумію, яким треба бути ідіотом, зайти однією ротою до міста, яке обороняється, і готове битися до останнього подиху».

Про перших полонених 

• «На початку березня в районі Малої Рогані вони отримали відсіч, саме на в’їзді на блокпосту поліцейському. Відійшли трохи назад і розмістилися в МТЛБ вздовж траси, зайняли оборону. Коли ми заходили, я поставив завдання замкомбригу заходити через трасу. Ми заходили і будили їх у «мотолигах». Витягали звідти, вони були шоковані — як ми тут з’явилися, звідки — та брали їх у полон… Вони думали, що військ немає, що всі втекли. А ми підходили, затискали їх, вони просто здавались. Затискали і в районі Циркунів, на трасі біля заправки, дуже багато. І в частинах, біля частини ППО — те саме. Коли ми зайшли, близько 20 людей одразу. Але це вже були загнані туди воїни так званих ЛНР і ДНР. «Мобики», «чмобики», які поздавалися одразу, як побачили наші БТР».

Про перемогу у битві за Харків та контрнаступ

• «Я відчув це тільки коли мої підрозділи, підрозділи нашої бригади, зайшли в район Шевченкового та Куп’янська. Тоді ми виграли битву за Харків. Поки до Харкова летіла артилерія, бій ще не був виграний. Коли ми їх відігнали за Харків, тоді я сказав: так, тепер можемо видихнути. Але це не кінець».
• «Бойові грамотні командири, які виросли за час АТО, ООС і за час повномасштабної війни, що триває понад рік, — це справді грамотні офіцери, які можуть прийняти рішення, можуть очолити бригади. І наша армія має майбутнє. Є майбутнє. Ми зараз, я так вважаю, — одна з найкращих армій світу».
• «Підготовка цієї операції [контрнаступу на Харківщині] була на найвищому рівні. Це було продумано до найдрібніших подробиць нашим керівництвом. Не раз ми це все обговорювали, неодноразово проводили взаємодії. Особовий склад був підготовлений до цього, знав кожен крок, умів воювати, знав, за що він воює».
• «Дуже багато було заміновано. Ми проводили дорозвідку. Інженерні підрозділи, підрозділи всіх бригад, ланок, протягом тривалого часу проводили дорозвідку, розмінування… Підготовка була не за один-два дні, це була підготовка тривалий час. І приховане переміщення військ. Вони навіть не розуміли, що стільки було перекинуто підрозділів. Коли ми форсували водні перешкоди вночі по одному, вигадуючи різні хитрощі, військову кмітливість. І для них було великою несподіванкою, коли ми вийшли безпосередньо на передній край і почали вести наступальні дії. Вони вже не встигали підтягнути резерви, тому їм залишалося лише розвертатися та тікати».
• «Було важко [на Куп’янському напрямку]. Тяжко, болото, бруд, мороз. Річка замерзала. Люди мерзли, обморожувалися. Але вони впоралися із завданням. Вони форсували річку, закріпилися на правому фланзі і почали потихеньку витискати противника. Кожному батальйону визначили свій смугонаступ, по якому вони почали рухатися вперед. Протягом тижня ми поєдналися з підрозділами, які рухалися назустріч з боку Борової».

Про поточні бої та неминучу Перемогу

• «Вони шукають, де може проломитись, де потече. Туди вони нарощують усі свої зусилля. Тактика і стратегія: найкраща оборона — це наступ. Взяти ініціативу до своїх рук. Тому десь намагаються взяти, але в них не вистачає ні розуму, ні сил».
• «Я думаю, що воно [вилазки РДК на територію росії] їм завдає величезних проблем. Тому вони намагаються туди перекинути якісь сили, починають смикати з якихось резервів. Відповідно, для нас це краще. Рейтинг бункерного діда падає дуже сильно напередодні їхніх виборів».
• «Противника недооцінювати ніколи не можна. Я думаю, що якісь у них резерви є. І щось вони планують та готують. Величезних наступальних дій на великому фронті, я вважаю, у них не вийде. Немає у них таких сил».
• «Щодо повільних темпів [нинішнього контрнаступу ЗСУ] — я б не сказав. Ми проводимо локальний наступ на всіх напрямках. І він рухається так, як рухається. І буде рухатися, він не стоїть. Десь це задум вищого керівництва. Усе попереду. Україну ми звільнимо, зачистимо, станемо по державному кордону. Нехай це буде не так швидко, але це буде».
• «Харків — я тут навчався, я його боронив, це моє рідне місто. Ми з начальником танкового училища, де я навчався, говорили, що коли закінчиться війна, ми від Чугуєва до Харкова пройдемо бригадами спільною коробкою. Я пройду! Ми закінчимо війну, ми переможемо і ми пройдемо. По усій трасі, де полягли наші хлопці, не тільки бригади… Віддамо шану».