Будинок як пам’ять про сина: батьки загиблого воїна ремонтують дім після удару дронів Фото

У провулку Чернігівському в Харкові вихідні минають у клопотах. Ганна та Денис Морози прибирають подвір’я після атаки дронів. Посеред двору — вирвані вибуховою хвилею двері. Посічений уламками дах, розбита стіна нової веранди та вибите вікно у ванній — наслідки російського удару 26 лютого. Будинок для цієї родини — не просто стіни, це втілена мрія сина Данііла, який загинув у липні 2024 року на Донеччині.

«Мріяв про сад, як у бабусі»

Родина Морозів — переселенці з Луганщини. Російські війська захопили їхнє рідне місто Брянку ще у 2014-му. 

«По Дебальцевому стріляли з нашого міста. У нас стояло дуже багато техніки. І це були обстріли 24/7 упродовж півтора місяця. Це дуже страшно, коли ця ракета летить», — згадує Ганна.

У сім’ї — двоє дітей, донька й син. Син Данііл закінчив фармколедж у Харкові, працював на заводі «Здоров’я», від початку повномасштабної війни волонтерив, а в січні 2024-го уклав контракт — служив оператором безпілотників у 46-й окремій аеромобільній бригаді ДШВ ЗСУ.

«Наприкінці квітня, 26 квітня, він потрапив під обстріл. Місяць пробув удома. Поки зняли шви, поки відновився. Мав би продовжити ще на місяць перебування, щоб долікуватись, але сказав: “Ні, поїду, бо нема кому воювати. Я поїду, бо хлопці там самі, людей не вистачає”. І поїхав. 1 червня… ми його провели, а 16 липня він загинув [на Донеччині]», — розповідає Ганна Мороз. 

Данііл ніколи не пов’язував своє життя з військом, але одного дня вирішив йти в армію.

«Усі його рішення були виважені, продумані, прораховані. Нам нічого не казав, а потім вже, за пару днів до Різдва, дочекався нас з роботи обох. Прийшов і каже: “Тату, мамо, мені треба, щоб ви підписали згоду”. Йому було на той час 20 років, і без згоди батьків контракт не дозволяли підписати», — згадує Ганна. 

У війську Данііл намагався реалізувати себе як хімік — прагнув зробити якомога більше шкоди агресору.

«Він насолоджувався тим, де він знаходиться, відчував себе на своєму місці. Він з величезною повагою відгукувався про хлопців. Дуже поважав свого побратима, який був старшим у їхній групі — Андрій, позивний «Кава». Це надзвичайна людина, і ми з ним досі спілкуємось. Я намагаюсь допомагати хлопцям, чим мож. Я хочу, щоб його хлопці відчували якусь підтримку, бо дитина дійсно дуже захоплювалась цими людьми», — говорить Ганна Мороз.

Мрією сина був дім.

«У сина справді була мрія: “Я вам куплю будинок, я зароблю, я вам з татом усе забезпечу”. У Брянці у батьків було велике подвір’я, свій будинок, де ми виросли всі — я, брат, сестра й діти всі наші. У них був дуже великий сад — вишні, черешні, яблука, абрикоси, елітні сорти винограду, які бабуся спеціально вирощувала для дітей, малина, суниці. Ми щонеділі збирались з весни і до пізньої осені. І син ще мріяв, що у нього, як у бабусі, буде вівчарка», — розповідає жінка.

Після загибелі Данііла батьки отримали державну компенсацію.

«Ці кошти змушують тебе постійно думати про те, що ти ніби зрадив свою дитину, “продав” її, хоча ти не винен ні в чому. Це відчуття, що гроші мають якимось чином замінити дитину… Я вирішила, що вони мають втілити його мрію. Ми шукали цей будинок довго — щоб було подвір’я, де можна посадити вишню і тримати вівчарку», — говорить Ганна. 

Відновлення власними силами

Минуле літо родина провела у ремонтах, створюючи затишок, якого хотів син. У будинку є особливе місце, де лежить берет Данііла, його нагороди, колекційні монети та книги. Поки без фото — морально тяжко, каже Ганна. Вона усміхається, стримуючи сльози: каже, що попри все, треба жити.  

«Зараз діти настільки обмежені у своїх можливостях. Доньці 16, буде 17. Я розумію, що в 17 років дівчата мають зустрічатися з хлопцями, ходити у кафе, десь проводити час. Нічого цього в них немає. Вони живуть якесь страшне життя. І я не хочу, щоб вона жила це життя колись «потім». Вона має жити це життя зараз. Так само як і ми.

Якщо я зараз впаду в якусь депресію, буду сидіти й ридати — це не відмінить мого горя, це не відмінить мого страждання. Ніхто навіть не уявляє, як я проживаю цей біль. Але якщо я замкнусь зараз у цьому болі, якщо буду постійно жити тільки цим, я зламаю себе, я зламаю родину, я зламаю дитину. Я просто не маю на це права», — впевнена Ганна. 

Після удару 26 лютого сім’я відновлює потрощене майно. 

«Якби дрон помилився на 20 метрів — не було б нашого будинку. Ми могли втратити все», — каже Ганна.

Подружжя замінили вхідні двері, вікно забили фанерою, а пошкоджені балки на даху підлатали знайомі майстри.

«Нам пропонували замість дверей поставити фанеру, але взимку це не варіант. Навкруги багато пенсіонерів, кому вікна потрібніші, ніж нам одне вікно. Можна і самому зробити», — пояснює господиня.

Ганна подала заяву на компенсацію через «єВідновлення» у застосунку «Дія»:

«Зареєструвала пошкодження того ж дня. Тепер має вийти комісія, порахувати збитки. Щось заплатять — буде добре. Але чекати 5–8 місяців я не збираюся, мені треба довести справу сина до завершення. Влітку почнемо капітальні роботи».

Навесні родина хоче посадити вишню і облаштувати місце для собаки, яку планують завести, — усе так, як хотів син.

«Спочатку — накрити від дощу»

У будинку по сусідству, куди влучив російський дрон, руйнування значніші — попередньо, дім в аварійному стані. Зруйновані конструкції накрили плівкою, щоб всередину не потрапляла волога.

Максим приїхав, щоб установити новий замок на двері. Це будинок його сестри — родина придбала його у 2002 році й відновлювала власноруч. Згодом сестра з сім’єю виїхала за кордон, щоб оселя не пустувала, її здавали в оренду. Із 2023 року тут жили переселенці з Черкаської Лозової. Після удару з-під завалів урятували жінку. Частина майна досі залишається під завалами.

«[Комунальні служби] спитали, якої допомоги потребуєте. Попросили накрити, щоб вода не затікала. Тому що речі ще там лежать. Паркан поставили і у дворі теж. Все зробили оперативно, швидко», — розповідає Максим.

Одна зі стін зруйнована повністю, заходити небезпечно, адже конструкції можуть будь-якої миті обвалитися.

«Буде експертна комісія. Візуально, коли приїхали, сказали, що цей будинок відновленню не підлягає. Спочатку треба зібрати документи і потім будуть розглядати наш випадок», — каже він.

На подвір’ї — згоріла машина. Там, де до вибуху був гараж, — калюжа. Між уламками цегли й металу — залишки квітників, дитячого майданчика зі штучним покриттям. Персик і слива, що росли біля будинку, теж пошкоджені вибухом. 

Максим каже, з процедурою відшкодування стикається вперше, тож родина проходитиме всі етапи оформлення компенсації. Оскільки власники будинку за кордоном, оформлюватимуть довіреність і збиратимуть документи.

Процедура отримання компенсації за пошкоджене або зруйноване житло встановлена Кабміном. Якщо документи в порядку, заявку можна подати через мобільний засунок або портал «Дія» у розділі «єВідновлення», або звернутися до найближчого Центру надання адміністративних послуг чи нотаріуса. Комісія має опрацювати комісія протягом тридцяти днів, зафіксувати руйнування та розрахувати суму виплати. 

Читайте також новини Харківщини на MediaPort: «Було видно небо». Як після авіаудару відновили дім на Аерокосмічному проспекті та що приховує фасад