Скільки б хто не казав про відвертість, він не каже усієї правди, про що б не говорили – кажуть про гроші.
От саме про гроші і ця історія. Точніше не про гроші як такі, а про доступ до них на найближчі роки, ще точніше – про певну кількість тих відсотків на президентських виборах, заради якої можна і трамвай з тролейбусом знищити.
Починалося все з дуже "низької" якості стану трамвайного полотна на Пушкінській. Потім почалися так звані регламентні роботи, під виглядом яких з десяток одиниць техніки із написом ХКП "Міськелектротранс" жваво корчував трамвайні колії, топлячі в суворій реальності якісь дитячі мрії мешканців Нагорного району і не тільки їх про можливе повернення 5-го маршруту на Пушкінську.
Далі – гірше (для більшості), чи для когось краще (для меншості).
Рішенням виконкому від 03 червня поточного року було вирішено закрити рух трамваїв по вулиці Пушкінська. Підстава – "неупереджені" висновки профільних департаментів, комунальних підприємств та інших "незалежних" експертів: трамвай руйнує центр. Про людей, які возили людей, якось особливо не думали, вигадавши жуйку про "соціальний автобус", який старих і немічних буде возити безкоштовно. Тепер жодний мрій вже не було, для когось ще було цікаво, що криється під словом реконструкція (плану якої так і не зробили), а також які вони, оті "соціальні" автобуси. Якось тільки ніхто з міської влади та від Паланта не звітував, коди поділися гроші від продажу так званого металобрухту тобто цілком нормальних трамвайних рейок довжиною приблизно 10 кілометрів. Фахівці кажуть, що метал там недешевий.
Далі – більше. Враховуючи, що на ліквідацію трамвайного полотна було витрачено чималу суму грошей (чомусь існує думка, що "регламентні роботи" робилися за кошт того самого "Міськелектротрансу" і за це він жодної копійки від "реконструкторів" не одержав), якось "раптом" не стало вистачати грошей на оплату праці водіїв, кондукторів, диспетчерів та інших працівників.
Згадали, що вересень 2009 року це розігрів перед президентськими перегонами, і тут було вирішено знайти крайнього. З боку місцевої "синьо-білої" влади крайнім може бути уряд, з точки зору "біло-сердешного" уряду – Харківська міська влада.
Не дивно, що в розпал загальноукраїнської істерії під назвою "вона працює", ті, хто чують кожного, вирішили перемістити центр звинувачень на Кабмін.
Почалася чергова серія чергової гри під назвою "непримиренні борці за людське щастя".
Це вчора, якщо їм треба було, то "блакитна" міська влада з "білосердешним" Урядом знайшли порозуміння в передачі метра до комунальної власності (про ціну питання не буду, звичайно, воно "збиткове", якщо за нього така кампанія почалася). Або якщо їм треба, то дві "полярні" фракції в парламенті дуже швидко знаходять порозуміння і ухвалюють зміни до Закону "Про вибори Президента". То якщо треба. В питанні електротранспорту – не треба. Тобто усі пішли на війну. За голоси виборця.
Останню сесію міської ради відвідав Харківський рупор "білосердешних" Валерій Камчатний і заявив, що страйк транспортників – політичне шоу, "вона працює" і розгрібає соціальний популізм, який успадкувала від попередніх урядів.
Так то воно так, але не зовсім. Соціальний популізм йде не від урядів, якими б вони не були, а від депутатського корпусу, тобто від нього самого, Камчатного, та його колег. Які напередодні виборів роблять чергові викрутаси то перед матерями, то перед дітьми війни, то перед студантами, то перед … самими собою, надаючи собі право безкоштовного проїзду в трамваях і тролейбусах. Якось важко уявити собі в харківському трамваї "народного" артиста України Філіпа Кіркорова, або навіть нардепа Олександра Фельдмана.
Обмінявшися першими ударами, і ПР і БЮТ впритул підійшли до красивої гри з назвою: хто краще буде рятувати "Міськелектротранс". Впевнений, що мінімум двічі на тиждень будемо спостерігати "нову" контратаку.
Тільки от робиться це все не для, а за рахунок звичайних харківців. Які вже не можуть в нормальному для себе ритмі доїхати від Парка Горького до Короленка. І не зможуть. Поки що.
До того часу, поки не пропустять крізь люстрацію усіх тих "захисників", і не оберуть собі нормальну українську владу. Тоді і трамвай на Пушкінську повернеться, і пісочниці з крижаними палацами на майдані Свободи перестануть будувати.