У Харків прийшла війна. Війна громадянська. Ознакою цього є барикади у місті. Професійно зроблені, охайні, міцні. На цих барикадах вже пролилася перша кров. На цих барикадах вже є перші полонені. Тривають довгі телевізійні і Інтернетні дискусії про долю парку Горького і лісопарку. Але за розмовами, на мою думку, лишилося непоміченим найголовніше – вперше протистояння між владою і громадою у нашому місті дійшло до фази барикадних боїв. Боротьба за збереження парку Горького і лісопарку не перше протистояння між мешканцями і чиновниками. Ігнорування громадської думки давно стало традицією. Осередки більш менш організованого спротиву владі і забудовникам періодично виникали у різних кінцях міста. Деякі з тих локальних боїв мешканці виграли, деякі програли. Але справжні барикади з”явилися вперше. Я бачу у цьому перехід протистояння у нову фазу. Точка неповернення все ближче. Точка після якої перемовини слуг народу з територіальною громадою стануть неможливими. Невже Харків чекає доля паризьких передмість із спаленими машинами, розтрощеними вітринами, пляшками „коктейлю Молотова”? Важко повірити, що наше місто може піти таким шляхом. Компроміс ще можливий. Але часу все менше. У будь який момент може спалахнути іскра, яка викличе вибух. Або може комусь потрібний громадянський конфлікт? Хтось навмисно провокує харків”ян, випробовує терпіння, демонструючи нам що ми порожнє місце? Під час громадянської війни вибори скасовують, чи не так? Передчуття війни у великому місті з”явилося у мене вчора вранці. Ранок я провела на тих самих барикадах. І я дуже хочу помилитись у своєму передчутті. Сподіваюсь на помилку.
