Публічний простір міста

Публічний простір міста.

Згадуючи минуле, можу сказати, що мене завжди безнадійно тягнуло до облаштування занедбаних об’єктів соціальної інфраструктури та оточуючого публічного простору: різних будівель, об’єктів природного фонду і теде. Одного разу в дитинстві, наприклад,  ми з друзями вирішили прогулятися полями і ярами, що оточують місто. Наш район знаходився на самому краю, що під час таких невеличких експедицій часто дозволяло незле обдивитися вміст утаємниченого і небаченого з дахів дев’яти і п’ятиповерхівок. Дійшовши до невеличкого струмка, я з ходу вигадав легенду про необхідність термінового порятунку ставку, що живився від цього та інших струмків, шляхом РОЗЧИЩЕННЯ ДЖЕРЕЛА та СТВОРЕННЯ РІЧКИ. Вкравши з найближчих дачних ділянок робочий інструмент, я відправив своїх двох товаришів розчищати джерело. Сам я, з відомих причин, залишився на місці. Певно дивитися, як прибуває рівень води в джерелі, думаю я зараз. Чи варто розповідати, що за півгодини, хлопці повернулися із натертими мазолями і втомлені, з нотками сумніву в голосі і питаннями, а чи варто починати порятунок водної системи України саме з цього джерела? …ми продовжили нашу прогулянку. Інший випадок – будівництво оборонної споруди для захисту дитячого садку від варварів. Не буду довго переповідати, але процес полягав у моїй організації і спостеріганні за роботою 10-15 хлопців з моєї групи катати та облаштовувати навколо дитячого садку сніжні оборонні споруди. Мій порятунок від масового бунту групи захісників малої вітчизни надійшов з настанням часу розходитися по домах, насиченим сонячним світлом та відлигою.

Хто не зрозумів, – йтиметься про публічний простір:

Не знаю, чи цією схильністю облаштовувати занедбану інфраструктуру, викликане нерозуміння того, як організований  публічний простір у місті Харкові. Завжди дивувало, що те, як втілене його планування і як він використовується . Основною моєю претензією мабуть є те, що в центрі міста відсутні пішохідні зони, де немає автомобільного руху (я не буду зараз вдаватися в розлогу критику щодо відсутності велосипедної інфраструктури та іншими проблемами на зразок вирубування парків і руйнування старовинних будівель. Мабуть тому, що це не патологія). Не треба плутати парки, сквери і площі з публічним простором вулиць, де житель міста може йти/рухатися/пересуватися без необхідності перебування на тротуарі та оглядки на рух автотранспортів із перспективою його потрапляння на тебе. Нажаль в Харкові навіть майдан Свободи, прихована гордість кожного мешканця за одну з найбільших площ Європи, не є такою публічною зоною через те, що на ній є рух транспортних засобів. 

Днями ходив центом міста і сфотографував проспект Правди під час ремонту, ще раніше часто спостерігав за рухом людей Сумською, коли навесні 13-го рух був перекритий ремонтом і весь транспорт пустили в об’їзди.  «Щастя» людей, які прогулюються вулицею порожньою, безвідкладно наповнює їхні обличчя. 

Чи варто пояснювати, що така опція повноправного володіння вулицею, змінює відношення до міста, оточуючого простору та відчуття себе у ньому? Для мене і деяких інших категорій населення це ніколи не було таємницею: завжди було приємно дивитися і прогулюватися Чернівцями , Сімферополем, Львовом, Фраником, Ужгородом, Cумами, Кам’янцем, Лозовою тією ж, – без потреби дивитися на рух маршруток, гонщиків на мотобайках,  джипів сраних клерків, буржуїв та їхніх силіконових динозаврів з найближчих соляріїв по тобі і твоїх супутниках. Я вже не кажу про зразок Берліна, Мюнхена чи Варшави, де система метро чи то пак У-банів та С-банів настільки інтегрована і розвантажує транспортну систему міста, що відпадає потреба в автотранспорті.

Харків є містом з одним чи не найбільш занедбаним публічним простором в країні. Навіть Київ та Донецьк не мають настільки безкомпромісної системи витиснення мешканців з міського простору: на свята перекриваються найбільші прохідні вулиці та публічні зони. Публічний простір майдану Свободи, що під час свята перетворюється на смітник, прирівняти до публічного простору неможливо. Публічний простір  вулиць не може також виглядати як «волшебная страна с домиком дедушки мороза» і супутніми шашличними та генделями на колесах. Харкову бракує своєї “стометрівки”: форпосту європейської урбаністики в напівазійському місті. 

В Харкові безперечно хочеться бачити перекриту центральну вулицю Сумську: Від будинку зі скрипалем і до майдану Свободи включно, можливо і далі. В Харкові безперечно хочеться бачити закриті для руху транспорту декілька сусідніх до центральних (сумська та пушкінська) вулиць із обмежувачами руху: Іванова, Римарська, Артема, Бурсацький узвіз і теде, вулиць зі своєю автентикою та шармом, родзинками в архітектурі, пішохідними зонами та відкритим простором.

Хочеться бачити і багато чого іншого, – але почати треба з чогось конкретного та вкрай необхідного. І якщо почати перетворювати місто, – я б почав з саме цього. Чи варто казати, що вживити велосипедну інфраструктуру та розвинути велосипедний рух в таких зонах значно простіше.

Я розумію, що наша міська влада тупа, як  бруківка на сумській, але «тиха вода камінь точить», тому пропоную подумати про перспективи і реальність цієї ідеї. Це ж лише я маю безнадійну схильність до облаштування занедбаних об’єктів соціальної інфраструктури. Люди бувають різні. В тому числі активісти, архітектори і вперті…