Щасливий рок історії поклав до рук України місто, дивитись на красу якого просто втомлюється око. Лемберґ, місто Лева, ним керували протягом століть угри, австрійці та поляки, його осаджували війська Богдана-Зиновія Хмельницького, з очільниками Леополіса вів перемовини цар Петро Перший.
(1.Краєвид з даху львівської Ратуші) (2. Пам’ятник Леопольду фон Захер-Мазоху)
У часи Незалежності українська інтеліґенція полюбляє ходити старовинними вуличками Львова і фантазувати із приводу значущості доробку своїх прадідів. При цьому не бажано помічати угорські, польські та австрійські герби та написи на архітектурних пам’ятках, до яких українці мали досить сумнівне відношення.
(3,4,5 – Личаківський цвинтар)
Із 34-го року польська влада дозволяє українцям та євреям мати власного віце-президента у владі Воєводства. Важливо зазначити, що згідно з переписом населення 1931 року українців натоді у Львові було всього-на-всього 7,8 %, тоді як євреїв – 24 %, а поляків – 63,5 %.
Друга світова війна докорінно змінює етнічний склад міста. Майже всіх євреїв знищують нацисти, після другого пришестя совєтів до Польщі зі Львова виїжджає майже все польське населення. Спустошений Лемберґ заселяють українці, які раніше мешкали у передмістях. Радянська влада, паралельно, наводнює Львів російськомовним контингентом.
НЕ ПРО ПОЛІТИКУ!
Сучасний Львів – місто, де мають жити поети та художники. Туристи з фотокамерами є одночасно щастям і горем старовинного міста. Затишні кав’ярні та архітектурна еклектика наповнює душу відчуттям свята, від чого вищеназвана душа, з незвички, втомлюється.
(6 – краєвид з даху львівської Ратуші) (7 -Затишні закапелки Лемберга)
Сучасний Львів — це місто, в якому мер їздить на роботу велосипедом, місто, де кожна вуличка, вимощена бруківкою минулих століть, проситься у рамку фотооб’єктива, місто, де в готельних шафах обов’язково лежить Біблія.
(8 -парковка для велосипедів біля львівської міськради) (9 – Новий Заповіт в готельній шафі)
П.С. Врешті, бажання залізти на Високий Замок з коханою та випити на двох пляшку Мартіні Б’янко затьмарює думки про готель та душ.
"РАНІШЕ ОСЕНІ БОРНІ НЕ БУДЕ!"
Львів травневий складає враження міста, що б’ється в конвульсіях достатку та перенасиченості.
Але побіля Львівського оперного збираються ті, яких непокоїть синдром меньшовартості. Показовою є підслухана дружиною розмова трьох львівських пенсіонерів. «Раніше осені борні не буде», —– конспіративно повідомляє львівський пенсіонер своїм товаришам останні новини із «фронту». Олег Тягнибок, нова надія патріотично налаштованих львів’ян та всієї Західної України, швидко набирає обертів, і мітить у президенти. Радикальні настрої очільника партії «Свобода» свого часу відлякали навіть патріотично налаштованого Ющенка. По Львову «невідомими» вже розклеєні гасла із закликом змінити місцеву «зажерливу» владу у деяких областях країни.
(10 – львівські пенсіонери біля оперного театру)
Чергова ідея реваншизму легко може призвести до подій 1918 року. Комплекс «обділених» може знову зіграти поганий жарт з агресивно налаштованими псевдопатріотами України. І навряд чи цього разу тіла безглуздо загинувших «борців» покладуть на затишному Личаківському кладовищі.
Перед обличчям змін український народ по обох боках Дніпра має стати на коліна — кожен у своїй Автокефальній, Православній, Греко- чи Римо-католицькій церквах — і молитися за те, щоби, боронь, Боже, десь на земній кулі знову не знайшовся божевільний, що підійме меч так званої «національної справедливості».
