2010 рік характеризується черговим етапом «розвитку» напівзбанкрутілих політиків. Одні йдуть відпочивати (як у 2004 Тігіпко з політичного життя пішов, щоби «оновленим» повернутися у 2009), інші – в авральному темпі перефарбовуються, змінюючи одні «принципові» доктрини на інші, не менш «принципові». Про першу категорію поки що говорити не буду. Час покаже, хто буде новим Тігіпком років за чотири-п’ять. А от щодо другої – спостерігаю один дуже цікавий аспект.
Враховуючи, що політики другої категорії, віддаляючись від своїх попередніх партійних кольорів, намагаються не зменшити свою присутність на екранах телевізорів та шпальтах газет. Але при цьому сформувався новий тип громадської активності – неполітичні та непартійні акції. Головна умова такої громадської активності – відсутність партійних прапорів та будь яких згадок про партійну належність. При цьому завдання заперечення партійної символіки видається організаторам важливішим, аніж проведення самого заходу. Чому ж такий галас здіймають усі «неполітичні» громадські діячі. Причин може бути дві: їхні власні прапори зганьблені настільки, що їх соромно демонструвати або ці нові прапори настільки штучні і нікому невідомі, що від їх демонстрації нічого не змінюється. План цих людей простий – показати натовп «без прапорів», покрасуватись на його фоні і вскочити в якусь чергову політичну тусовку. А потім вже ходити з прапорами.
Але чому «Свободі» не можна ходити на якісь окремі акції з прапорами? Для нас наш прапор – це не ганчірка для привернення уваги електорату, а наш символ. Тому ми його не соромимося і не маємо бажання приходити на акції «без прапорів», стаючи масовкою для кількох політичних невдах, яких ця масовка має знову проштовхнути у велику гру.
Наведу декілька Харківських прикладів. Проти знищення трамвайного руху на вулиці Пушкінській ніхто, окрім «Свободи», особливо не протестував. Ми включили до своєї передвиборної програми до Харківської міської ради пункт про відновлення трамвайного руху по вулиці Пушкінська та комплексну програму розвитку електричного транспорту. Впевнений в тому, що Пушкінська буде з трамваєм. Але нашу роботу по захисту трамвая досі називають піаром.
Про захист Лісопарку, парку імені Горького та інших зелених зон не говорить сьогодні тільки лінивий. Небажаність участі свободівців в усіх тих акціях численні незалежні активісти та фронтовики бачать в тому, що ми приходимо на будь які заходи і кажемо про реальний, а не міфічний спосіб вирішення ситуації. При цьому демонструємо свою партійну належність.
Один з розділів передвиборної програми «Свободи» до Харківської міської ради називається «Харківська діброва», він передбачає скасування усіх раніше ухвалених рішень про злочинну роздачу в приватні руки парків, садів, скверів, лісопарку, а також збільшення території зелених насаджень в місті щонайменше на 10 гектарів щороку.
Усвідомлюю, що своїми словами спровокую чисельні зауваження з боку альянсів, фронтів, фундацій та інших незалежних (від чого?) об’єднань. Але при цьому повторю: свободівці будуть брати активну участь і долучатися до діяльності будь яких організованих сил, що будуть робити справи, які близькі нам за духом, за світоглядним цінностями.
Наприкінці декілька слів про піар. Звинувачувати політичну партію чи громадського активіста в піарі – це як звинувачувати солдата на війні за те, що він стріляє. Не хочете піаритися? Тоді не пхайтеся в «громадський активізм». Інакше ви все одно піаритися, тільки ще й при цьому лицемірите.
Шануймося!