В лікарняному коридорі ми випадково стали свідками однієї теологічної розмови. Медсестра з неправильним прикусом кричала до другої:
-"Свєта, завтра нужно в церковь зайти постоять немножко!"
– "А зачем?"
– "Как, так пасочку и яички посвятить."
Міських святильників "пасочек и яичек" Великоднього вечора зібралося, як завжди, багато. "Бабусині традиції" таки перемогли багатовікове християнство з рахунком 2:0. Виснажена пісною яловичиною та безалкогольним пивом паства потягнулася до "точок освячення", місця, де піп бризкає на людей свяченою водою. Оптимісти вбачають у цьому шлях навернення до Бога за допомогою розкрученої старовинноії піар-кампанії; песимісти, навпаки, – суцільну деґрадацію, а скоріше – демонізацію свят, які мали б сприяти пізнанню Бога.
Навіть у затишних сільських церквах України де-не-де відчувалась присутність "пластмаси", награного замість щирого. Стоячи о 3 годині ранку посеред старої, але затишної сільської церкви з гарно та просто вбраними в рушники іконами ти починаєш відчувати (вперше в житті на Великдень, між іншим) очищення та Божу благодать. Та, виходячи з церкви через півгодини, що ти бачиш? Навколо храму довгими шеренгами вишикувались люди, ті ж самі "свєти" – святильниці "пасочек и яичек"! Половина з них навіть не потрудилася зайти до Храму.
Чи не стала Свята Паска, день Христового Воскресіння, для людей черговим поганським "Іваном Купалою" зі стрибками через ватру?