Normal
0
false
false
false
RU
X-NONE
X-NONE
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:””;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:”Calibri”,”sans-serif”;
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}
Непоодинокі свідчення загострення конкуренції в сегменті інформаційних
агентств України, як між собою, так і між українськими та закордонними
мас-медіа, дають підґрунтя для вельми глибоких роздумів, а чи справжня ця
конкуренція, чи дійсно можна вважати, що в Україні спостерігається змагальність
за швидкість, якість та об’єктивність інформації, яка подається каналами чи не
найбільш оперативних ЗМІ – інформаційними агентствами?
Пропонуємо Вашій увазі відповідне журналістське розслідування з цього
приводу, яке проводилося автором самостійно, без додаткової «підтримки», аби
уникнути звинувачень у поширенні «джинси» про поважні журналістські колективи.
Оглядаючи цей «ринок послуг», навіть високоповажний фахівець навряд чи
ризикне робити якійсь однозначні висновки, проте, зважаючи на останні політичні
процеси в державі, можна констатувати, що діяльність як українських, так і
деяких закордонних медіа в Україні таки ще залишається далекою від європейських
ідеалів фаховості та незалежності «четвертої влади».
Зокрема, надзвичайний рівень політизованості новиневих стрічок та
аналітичних матеріалів вже декілька років поспіль, прикриваючись ідеалами
демократії та свободи слова, демонструють достатньо авторитетні агентства
–«Українська правда», «Главред-медіа», «УНІАН», чомусь вважаючи, що «піддавки»
стосовно одних політичних лідерів та нищівна й подекуди образлива критика інших
(відверто кажучи, «політична джинса»), відповідає положенням Кодексу
журналістської етики, підписантами якого
у свій час і виступали провідні журналісти названих агентств.
Однак, головною темою даного розслідування стало зовсім не заїжджене
протистояння в розфарбованому у різні політичні кольори вітчизняному таборі
мас-медіа, переважна більшість яких все ж таки діє в межах правового поля нашої
країни.
Відверту цікавість викликало небажання працювати в межах цього достатньо
широкого поля з боку інших, зокрема, закордонних медіа.
Майже всі звикли до того, що для роботи в Україні закордонним мас-медіа
необхідна акредитація в Міністерстві закордонних справ, проте, значна кількість
із них забуває, що їх представники на території нашої країни, як іноземні
громадяни, мають ті ж самі права і обов’язки, що і громадяни України.
Найбільш поширене непорозуміння з боку іноземних громадян, які одержують
візи згідно вимог міжнародного права за
спрощеною процедурою, викликає ще й необхідність реєстрації за місцем навіть
тимчасового проживання, а також надання відповідної інформації щодо свого працевлаштування в органи внутрішніх
справ України.
Разом із тим, помилкою було б гадати, що на цьому складні питання в роботі
іноземного журналіста в Україні закінчується, адже згідно українського
медіа-законодавства виникає колізія: якщо є закордонний суб’єкт, який прагне
займатися якоюсь діяльністю в Україні, особливо з метою одержання прибутку (інформація здобута кореспондентом в Україні
наряду з будь-якою іншою таки продається), то він має бути тут відповідним
чином зареєстрований в податкових органах нашої країни, декларувати і
сплачувати податки, надавати відповідну фінансову звітність. У даному випадку є
природнім мати свого уповноваженого представника, який від імені своєї установи
матиме можливість офіційно брати на роботу як вітчизняних громадян та своїх співвітчизників, так і решту інших
бажаючих.
Крім того, реєстрацію в даному сенсі, як з’ясувалося у розмові з декількома
медіа-юристами, необхідно розуміти, як подання відповідних вихідних документів в
Міністерство економіки України на створення представництва закордонного суб’єкта
підприємницької діяльності, при наявності орендованого офісу, контактних і
поштових реквізитів та конкретних, уповноважених закордонною стороною на це
осіб.
При цьому, мабуть, не слід зосереджуватися на вмісті вищезгаданих
документів, а виключно на принциповій потребі в їх наявності. Слід повторити,
що закордонний суб’єкт підприємницької діяльності лише у випадку одержання офіційного
статусу в Україні може залучати до своєї діяльності вітчизняних громадян на
умовах трудового договору. У будь-якому іншому випадку, наймання на роботу
принципово може бути здійснене від імені офіційного представника, але це
накладає більші обмеження на діяльність найманих у такий спосіб журналістів,
адже їм особисто прийдеться декларувати і сплачувати всі податки.
Все це у комплексі тягне потребу звітувати про перераховані до державного
бюджету України обов’язкові платежі з соціального страхування, до пенсійного
фонду, а також не забувайте про єдиний податок на прибуток фізичних осіб.
Не вдаючись особливо у способи уникнення сплати іноземним представництвом
обов’язкових платежів до державного бюджету України, на сьогодні, за словами
представників вітчизняних податкових органів, які висловили бажання бути не
названими, в Україні переважна більшість іноземних інформаційних агентств має
певні проблеми на даному напрямі.
Про який лад у цій сфері можна говорити, коли, наприклад, всесвітньо відоме
державне федеральне унітарне підприємство Російське інформаційне агентство
«Новини», яке має своє офіційне представництво в Києві, очолює іноземець, який
будучи службовою особою, наймаючи на роботу громадян України не тільки не
переймається, як вони сплачують податки, адже РІА «Новини» для багатьох – це
основне місце роботи, але й не декларує їх сам.
Більш того, деякі вітчизняні журналісти, які працюють на РІА «Новини»
чомусь акредитовані від інших, куди менш престижних інформаційних агентств, чи
може це теж якійсь «маневр» для чийогось власного збагачення?
При цьому слід відзначити, що київський офіс названого інформагентства з
відповідним технічним устаткуванням для проведення популярних в останні часи
телемостів із резонансних тем російсько-українських відносин, розташований у
звичайнісінькій квартирі, що більше ніж п’ять років залишається саме в
житловому фонді столиці, господарі якої ще й користуються пільгами при
відповідному обрахунку тарифів за електроенергію, газопостачання, опалення,
подачу води, водовідведення та прибирання прибудинкових територій.
Чи спроможеться хтось обрахувати, а скільки заборгувало столиці
представництво РІА «Новини», використовуючи житлове приміщення, як свій офіс,
списуючи на його утримання бюджетні кошти Російської Федерації, як за звичайне
офісне приміщення? Чи не осідає ця різниця у чиємусь гаманці?!
І це вже не кажучи про наймання на роботу до себе яскраво виражених
радикалів із запорізької обласної «Слов’янської гвардії», які у більшості
випадків не відповідають за фаховим рівнем високим кваліфікаційним вимогам
журналіста закордонного представництва найпотужнішого російського
інформаційного агентства і використовують його ім’я та імідж, як інформаційну
платформу у першу чергу у власних особистих інтересах.
Хтось в Україні здатний відповісти на питання, а чи це нормально для
державного інформаційного органу іноземної держави припускатися такого безладу
в діяльності свого представництва за кордоном, чи є це достойним прикладом для
інших інформаційних агенцій – їх співвітчизників?
Виявляється, що ні: ані прикладу, ані його наслідування…
Звернемо увагу на «дітище» маловідомої в Україні за своєю справжньою назвою
(«Багс») російської групи політтехнологів – інформаційне агентство «Новий регіон».
Зважаючи на проблеми, характерні для РІА «Новини», РІА «Новий регіон»
взагалі офіційно відсутнє на території України, маючи при цьому у якійсь дивний
спосіб акредитованих при МЗС України кореспондентів (за листом не головного,
московського, а часто регіонального офісу РІА «Новий регіон» у м. Ростов-на-Дону
– оце так повага до країни перебування, оце так дипломатія!).
Ще більший подив викликає «підпільна» діяльність київської редакції
вказаного інформаційного агентства, працівники якого «тупо» одержують платню
«готівкою», або через «Webmoney», при цьому навіть не йде мова про потребу декларувати
одержані у такий спосіб «гонорари», адже ці гроші спливають нізвідки. Пам’ятаєте?
РІА «Новий регіон» своїх офіційних представництв на території України формально
не має, а тому до моменту початку своєї діяльності на облік у податковому
органі по місцю свого перебування не ставало, ігноруючи порядок, регламентований
Державної податковою адміністрацією України та Законом України «Про
оподаткування прибутку підприємств».
Слід також нагадати, що згідно п.5 ст.12 Закону України «Про інформаційні
агентства» та постанови Кабінету міністрів України від 17 листопада 1997 року
№1287, «державна реєстрація представництв
іноземних інформаційних агентств в Україні проводиться відповідно до порядку
державної реєстрації представництв іноземних суб’єктів підприємницької
діяльності, установленого чинним законодавством України», тобто Законом
України «Про підприємницьку діяльність».
І це було б ще невеликою бідою, проте, керівництво «Нового регіону» надає
окремим радикальним політичним угрупованням в нашій державі цілком реальну
платну інформаційну допомогу, супроводжуючи їх публічні акції, виступи, збори,
коли від цього навіть з огидою відмовляються поважні вітчизняні ЗМІ, котрі
розуміють глибину відповідальності за поширення екстремістських закликів, які
не тільки паплюжать Україну, її суверенітет і незалежність, але й відверто виправдовують
будь-які посягання на її територіальну цілісність, ставлячи під сумнів
закріплену в Конституції України приналежність АР Крим та низки інших областей
нашої держави.
Цілком зрозумілою здається позиція максимального сприяння закордонним ЗМІ у
роботі в Україні з боку керівництва МЗС, проте, дивлячись на те, до чого довів
правовий нігілізм та відверте потурання існуючого законного порядку з боку їх
окремих представників, можна стверджувати, що сам престиж і повага до інституту
представництв закордонних медіа в Україні, їх зразково об’єктивної позиції не
тільки переживає нелегкі часи, а перебуває у глибокій кризі.
Ну як у таких умовах конкурувати з названими інформагентствами, що фактично
перебувають в умовах реального сприяння з боку бездіяльної влади, яка вважає,
що саме бездіяльність у даному контексті краща за демонстрацію своєї
патріотичної і державницької позиції, зовсім відкидаючи реальну шкоду від
популяризації з боку таких закордонних суб’єктів інформаційної діяльності малокорисних
для пересічного громадянина України тез про «русинство», «питання другої
державної російської мови», «приналежність Криму та Севастополя» і т.п.
На завершення хотілося б висловити впевненість, що в нашій державі вже
ніколи не буде тісно ані вітчизняним, ані закордонним журналістам, проте, якби
патріотизм і відповідальність зайняли достойне місце у процесах забезпечення з
боку держави належних умов чесної та прозорої конкуренції з боку мас-медіа,
було б мабуть легше змагатися за якість інформаційного продукту, а з нею і
цитованість, а не за його «гучність», маневруючи «на грані фолу» із
закордонними «штрафниками».