3а такою темою 3 грудня у день народження великого філософа пройшли IV студентські читання в Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди.
Вісімдесят два студенти з Харкова, Сум і Полтави підготували виступи. Теми обирали на власний смак.
Першокурсник Фармацевтичного університету Максим Тимофеєв відкрив читання оригінальною доповіддю «Особистість у системі координат філософських поглядів Г. Сковороди». Майбутні медики Ніязі Багіров та Фаїна Курбанова з АР Крим, Джан Вахме з Лівану, Кристина Варибрук з Естонії та Даніель Кіпліма з Кенії своїми доповідями засвідчили, що «Симфонія творчості» Григорія Сковороди близька та зрозуміла у будь-якому куточку нашої планети.
На мою думку, найбільш яскраві доповіді проголосили каразінці – підопічні чарівної Людмили Дениско: Ілля Ільїн, в майбутньому неперевершений оратор, дослідив, як полеміка з Біблією підвела мислителя до ідеї самопізнання. Марго Бергер, кропітка дослідниця, провела моніторинг телевізійних рекламних блоків і відстежила, що в наш час в країні відбувається руйнівна підміна духовного зовнішнім. Катя Свєтлова вирішила показати Майстра у незвичайному ракурсі. В її роботі «Сковородинівський образ мандрівника в сучасному житті молоді» є ціле море позитиву, світла:
«…Он путешественник, поэт и музыкант, у него множество друзей в разных уголках страны… Множество лиц и впечатлений, множество жизненных картин открывается перед великим Бродягой – философом. …Вот он – первый Хиппи. Его любят, боготворят, не понимают. А он – спокойный, улыбчивый и … свободный. Он свободен от общества, от его предрассудков и стереотипов, от времени, которое он опередил на сотни лет…
И вот он открывает двери Харьковского коллегиума. Только что там, внутри, ему сказал какой-то грузный человек уставшим голосом, что он не подходит на должность преподавателя. Радостное солнце (над ним всегда светит солнце) брызнуло в Его глаза миллиардами золотых искр. И Он улыбается, щурясь: «Господи, дай им счастья и гармонии, позволь им познать Тебя», – шепчут губы. А потом – Его ноги ступают по залитым Солнцем полям и Дорогам. «Кто рождён, чтоб играть с вечностью, тому приятнее жить в полях, лесах, садах, чем в городах», с улыбкой думает Он. А благодарные люди машут Ему руками. Он стопит проезжающую мимо телегу и ложится на пахучее сено. Над головой безнадежно живое небо. Погонщик насвистывает что-то себе под нос, а в перерывах рассуждает про урожай, про то, что давно нет дождя, и жалуется на соседа, который «залез на межу». А Он… Он подобрал все ключики от счастья, разгадал этот прекрасный солнечно-звёздный мир, и с улыбкой закрывает уставшие глаза. Свободен».
фото: http://picasaweb.google.ru/wisdomua/__06#
