“Міжнародний” “жіночий” день 8 березня (що є міжнародним для екс-СРСР, Китаю і ще кількох держав колись розвинутого соціалізму) сформував за кілька десятиліть штучну традицію його святкування. Наприклад, нагадувати жінці, що вона жінка тільки у цей один із 365 днів букетами, цукерками, дорогоцінностями, мобільними телефонами, та іншим непотрібом. При цьому казати банальності на кшталт як з ними добре, а без них погано (тобто вітати жінок з тим, що вони жінки).
Так само “традиційною” з подачі не зовсім нашого і зовсім не нашого ТБ є цілодобовий перегляд концертів заїзджених розсійських зірок третього ґатунку естради або бульбашкових опер. Вочевидь, такий “традиційний” підхід став не до вподоби окремим управителям міста цього. Адже “любі жіночки” не повинні забувати і про тих, хто, власне, їх вітає.
“Мєр” Харкова Міхаіл Добкін вирішив впевнено піти проти стереотипів подарунків на 8 березня. І зробив найкращій половині міста найдорожчий презент – себе самого. Важливо, що у цього презента є кінцевий термін придатності на владній посаді (такі несправедливі до жінок у нас закони). Тому Добкін поспішив оголосити, що термін цей буде подовжено! Акурат напередодні “святкових” вихідних. Тому що він вдруге піде на “мєрську” посаду.
Бо, знову таки, для торжества гендерної гармонії любий усім харків’янкам міський голова має бути на цій посаді не 4, а 8 років. Справ добрих більше встигнеться зробити, землі багато ще непроданої, лісопарк не до кінця згольфований і зХаузований, парки не усі приватизовані, на дороги можна списати ще ген-ген скільки…
І логіка “мєрська” нібито прозора. Одна каденція – мало, три – багато! Потрібна золота середина. Щось схоже декламував третій Президент України Ющенко: і реформи за один строк не встигнеш зробити (навіть почати), і електрорат твою корисність не оцінить. А щоб оцінив, має дати трохи більше часу. І тоді вже все у нас вийде!
Чим для пана Ющенка завершились подібні заклики, знаємо. Не знаю чому, але Міхаіл Добкін пішов стопами екс-Гаранта: “Дата місцевих виборів не є принциповою, головне – повністю реформувати місцеве самоврядування”. Звісно, попередні 4 роки “мєрства” – то був тільки вступ до початку отих самих реформ. А за наступні 4 реформи точно проведемо. Ну, а якщо не проведемо, то лісопарки, гроші на дороги, зруйнований електротранспорт, приватизований метрополітен тощо дадуть можливість не особливо перейматися про життя тих людей, яким “тут жіть”.
Резюмувати тут можна простим шкільним правилом: на другий рік (щоб взагалі не виганяли) просяться лише “неуспішні”, а реальні заслуги “відмінників” пояснень і прохань не вимагають.