Біоінтегрований протез для Тора: як у Харкові оперували пораненого тер’єра

Передусім поясніть «для чайників», що таке біоінтегроване протезування, чим воно відрізняється від звичайного?

Відповідь лежить у самій назві — біоінтегроване. Метал, з якого зроблено протез, має інтегруватися в тканину, стати одним цілим, тобто його продовженням. Це є основною і досить важкою задачею. Якщо цього зрощення металу з тілом не відбудеться, виникне мікрорухливість. Якщо тварина буде ходити виключно на одному металі, протез може зламатися.

Це складна операція, тривала? Наскільки вона затребувана?

Потреба є. Ви ж бачите, зараз тварин-ампутантів достатньо.

Сама операція нетривала — максимум дві години. Але підготовка до неї триває два місяці. В процесі задіяна не тільки бригада хірургів, а ще три бригади: бригада, яка робить комп’ютерну томографію, для виготовлення моделей протезів, бригада біоінженерів, яка виготовляє імпланти, та бригада хірургів, яка займається встановленням цих імплантів. Попередньо, ми, лікарі, оцінюємо самого пацієнта — його вік, вагу, наскільки він підходить до протезування.

Чим менше і молодше, тим краще підходить?

Так. Для процесу біоінтеграції потрібно якомога менше навантаження на протезовану кінцівку. Чим більша тварина, тим більше навантаження. У світі немає випадків протезування тварини, яка важить 57 кг і більше. Поки що немає.

Тобто тер’єр, якого ви оперували, був так би мовити на межі дозволеної ваги?

Так, вага цього пацієнта 56 кг. Пес перебував на окупованій частині Харківської області і потрапив під касетний обстріл на власному подвірʼї. Тору — так звати цього пацієнта — відірвало кінцівку. Власники його не залишили і зробили все можливе і неможливе, щоб доправити його на неокуповану частину України. Він перебував на лікуванні в Києві, після чого його лікуючі лікарі звʼязалися зі мною для подальшого вирішення ситуації. Оцінивши всі ризики, ми зробили власникам пропозицію щодо встановлення біоінтегрованого протезу. Вони погодились, і ми перейшли до підготовки проведення цієї операції.

Після того, як оцінили пацієнта, що далі?

Збираємо консиліум, на якому приймаємо рішення: беремося за цей проєкт чи ні. Якщо беремося, робимо комп’ютерну томографію, потім надсилаємо її результати біоінженерам. Вони роблять проєкт імпланта і відправляють на завод. На заводі цей імплант роздруковують на 3D-принтері та надсилають до операційної бригади, яка і займається його встановленням.

Наскільки вдалим виявився ваш перший досвід такого протезування? Як зараз почувається пацієнт?

Про результати можна говорити тільки після загоєння. У нас пройшло майже два місяці після операції. Поки що ми бачимо гарні результати. Тор уже адаптувався і користується кінцівкою, а також за рентген-знімками ми переконалися, що із кінцівкою все в порядку. Але щоб сказати точніше, потрібен час. Має пройти щонайменше пів року після встановлення протеза.

Людину, якій поставили протез, вчать, як з ним жити, як ним користуватися, як доглядати за ним. А тварину?

Тварини звикають швидко — за 2-3 дні. Вони самі розуміють, що їм треба пересуватися, тому опору вони відновлюють досить швидко.

Як за майже півтора року після початку повномасштабного вторгнення змінився склад ваших пацієнтів та діагнози, з якими доводиться мати справу?

Зросла кількість пацієнтів з вогнепальними пораненнями і травмами різного ступеню складності. Складних випадків, які потребують застосування багатьох методик, також стало більше. Приміром, у нас був собака, якого переїхали БТРом. У нього був перелом тазу. Треба було застосувати багато різних методик: одночасно встановити і пластини, і апарат Ілізарова.

Взагалі вам часто доводиться оперувати тварин, що постраждали внаслідок обстрілів, підривів мін, від руйнувань, що сталися внаслідок військових дій або від підриву греблі на Каховській ГЕС?

Після підриву Каховської ГЕС в Харків привезли багато тварин з Херсона. Через те, що наш напрям саме ортопедія, ми зіштовхуємось з пацієнтами з травмами та переломами. Нам привозили тварин з фронту, які потрапляли під обстріли. Був пес, бігль Трай, у якого вся кінцівка була прошита уламками. Військові, які доставили собаку, просили її зберегти. Ми врятували кінцівку від ампутації. У лікуванні пацієнтів з травмами мʼяких тканин зовсім інший підхід. Зазвичай потрібно висікати велику кількість уражених мʼяких тканин, бути обережним із зашиванням таких ран і ставити спеціалізовані вакуумні дренажі.

Скільки часу вам знадобилося, аби пристосуватися до роботи в нових умовах? Пам’ятаєте, коли, де, кого і як оперували вперше після 24 лютого 22 року?

У Харкові у перший же день у нас була чітка задача: виконати призначення стаціонарним пацієнтам, звʼязатися з їхніми власниками та віддати пацієнтів. А також, допомогти персоналу клінік дістатися до своїх домівок та родин. Першим пацієнтом, наскільки я пам’ятаю, була такса з покусом. Адже кількість великих собак на вулицях міста зросла, а від вибухів тварини перебували в постійному стресі і часто просто тікали від власників від страху гучних звуків.

Куди ви евакуювалися і де працювали?

У нас у Харкові було три клініки. Один з філіалів мав напівпідвальне приміщення. Вирішили вивезти тих, хто залишився, в цю клініку і працювати там. Декілька тижнів персонал жив в клініці і всі зі своїми котами, собаками. Весь цей час велись прийоми. Ми там і жили і працювали, допоки клініка не залишилась без електроенергії. За дві чи три доби вирішили релокуватися до Львова. Наразі у нас у Харкові залишився і працює тільки цей філіал, один з трьох. А у Львові — основна хірургічна база.

Складно було пристосуватися? Були проблеми з медикаментами або через блекаути? 

Складнощі були, як у всіх. Це ж війна… Вже минуло майже півтора року. Зараз зовсім інша ситуація. З медикаментами виправилося, значно краще у порівнянні з самим початком. Блекаути пережили, як всі. Генераторами запаслися і пережили.

Під час ліквідації наслідків підриву греблі Каховської ГЕС користувачі соцмереж почали палко обговорювати, чи не занадто багато уваги ЗМІ приділяють розповідям про тварин, які загинули, або яких вдалося врятувати, і чи не створює це хибне враження масштабу трагедії, бо від повені гинуть люди, є загроза життю і дітей, і дорослих і в першу чергу треба дбати про те, як врятувати їх. А ви як думаєте?

Не знаю, мені так не здається. Я не думаю, що з тваринами є якесь перебільшення. Більше того, тварини не можуть допомогти собі самостійно. Тому це наша задача, людська — допомогти і їм. І я впевнений, що українці рятують всіх і байдуже у них чотири лапи, чи дві ноги.

Загальне ставлення до тварин — як до членів родини. Ну, як ви кинете свого члена родини? Та ви все зробите, аби його врятувати. Ось ми й робимо. ■