Безбар’єрність у Харкові: плани та реалії
Пандуси на вході до будівель, ліфти у метро, тактильні смуги на вулицях та у приміщеннях, низькопольний транспорт, інформаційне табло, що повідомляє про зупинки та зміни маршруту, перекладачі жестовою мовою в адміністративних закладах. Так має виглядати місто, яке відповідає вимогам безбарєрності. Що з цього вже є у Харкові, що має з’явитися найближчим часом, а що – поки що лише в планах? Про це «МедіаПорту» розповів директор Департаменту інклюзивної доступності та безбар’єрного середовища Харківської міської ради Олег Пуль.
Що у Харкові перевіряли у межах щорічного моніторингу безбар’єрності?
Міністерство розвитку громад і територій визначило більше десятка типів об’єктів. Це — заклади охорони здоров’я, установи надання адмінпослуг, заклади культури (бібліотеки, дитячі школи мистецтв, дитячі музичні школи, центри культури та інше), надавачі соціальних послуг та установ соціального захисту населення, об’єкти спортивної інфраструктури, молодіжні центри, будівлі і споруди, які є місцями тимчасового проживання ВПО, банки, заклади обслуговування населення (кафе та ресторани). Також до проєкту «Безбар’єрний маршрут» входять вулиці і зупинки транспорту. Ось за цими об’єктами у 2025 році проводилась оцінка безбар’єрності.
Якщо брати моніторинг за цими критеріями, то де спостерігаються «прогалини», а де стало краще, ніж було?
Ми не проводили порівняльний аналіз з іншими громадами. Ми знаємо ті установи, які у нас проходили моніторинг. Їхній ступінь безбар’єрності визначений.
Торік громадська організація ЛУН створила у партнерстві з Мінрозвитку спеціальний портал ЛУН «Місто». На ньому управителі об’єктів заповнювали форми по своєму об’єкту і потім система автоматично визначала ступінь їх безбар’єрності. Там могли бути три варіанти: або об’єкт безбар’єрний, або частково безбар’єрний, або бар’єрний. І людина, яка проводила оцінку, не мала жодного впливу, щоб якось змінити цей ступінь. Після того, як інформація про об’єкт була внесена, він з’являвся на мапі ЛУН «Місто».
У нас найбільший відсоток безбар’єрних об’єктів — заклади охорони здоров’я. 45 об’єктів внесено, з них безбар’єрні — 22, частково безбар’єрні — 18, бар’єрні — 5.
На вашу думку, як місця у метро можна адаптувати для людей на кріслах колісних? З 30 станцій метрополітену у Харкові, здається, тільки на двох – «Перемога» та «Олексіївська» – є спеціальні ліфти для таких людей.
Коли ми спілкуємося з нашими міжнародними партнерами, одне з перших питань, які ми піднімаємо, — це саме доступність метрополітену. Наш метрополітен будувався наприкінці 60-х років, на початку 70-х. Якщо ми беремо Холодногірсько-заводську лінію, то об’єктивно, що ті вимоги, державні будівельні норми, які діяли на той час, у жодне порівняння не йдуть з сучасними вимогами доступності. Що ми розпочали? Є громадська організація, яка має назву «Партнерство за сильну Україну». Ми запропонували їм нашу проблематику, що стосується питання доступності. Вирішили, що потрібно почати з питання метрополітену. Кілька тижнів тому був підписаний меморандум. Він передбачає на першому етапі проведення моніторингу, обстеження підземних пішохідних переходів. Це маршрут, починаючи зі спуску в підземний перехід, до дверей станції метрополітена. «Партнерство за сильну Україну» залучає фахівців по доступності. Ми як департамент теж беремо в цьому участь. Проводимо обстеження підземних переходів на 10 станціях. Спільно з метрополітеном, «Партнерством за сильну Україну» ми визначили ці станції і провели обстеження. Далі будемо опрацьовувати результати. Потім вже фонд «Партнерство за сильну Україну» сформує свої пропозиції щодо заходів, які необхідні для забезпечення доступності на цих об’єктах. І за можливості фонд також частково профінансує впровадження певних технічних засобів на цих об’єктах.
Метрополітен виконує не тільки транспортну функцію, а й функцію укриття. Тому для нас актуально і важливо забезпечити можливість усіх категорій людей, в тому числі і маломобільних груп населення, в тому числі і людей з інвалідністю спуститись з вулиці у підземний перехід, щоб забезпечити безпеку під час повітряних тривог.
Загалом як можете оцінити якість безбар’єрних умов у Харкові? Чи функціональні, наприклад, попереджувальні стрічки для людей з порушенням зору, які наносять на вулицях та у приміщеннях?
В Україні з 1 квітня 2019 року діють «Державні будівельні норми, основи інклюзивних будівельних споруд, основні положення». Цей документ є обов’язковим для виконання при проведенні капітального ремонту, реконструкції будівель або нового будівництва. Тобто під час проведення будь-якого з цих трьох видів будівельних робіт проєктна документація має містити норми, пов’язані з виконанням цих державних будівельних норм. Вони прописані дуже детально, починаючи від шляхів руху до будівлі, закінчуючи засобами інформування про небезпеку, які встановлені всередині будівлі (наприклад, пожежна сигналізація). Тобто все це прописано в ДБН.
Те, що ви кажете про жовті стрічки, це тактильна навігація, тактильні смуги. Вони теж бувають кількох видів. Є попереджувальні тактильні смуги, є направляючі. Вони встановлюються з різною метою. Є попереджувальна — вона попереджає про якийсь бар’єр або про зміну, тобто вони мають наноситись, наприклад, перед сходами. Якщо людина йде рівною поверхнею, а потім на маршруті цієї людини є сходи, то перед цими сходами повинна бути нанесена попереджувальна тактильна навігація. Або вона наноситься біля перехрестя. Тобто людина з порушенням зору інформується про те, що далі з тротуару вона переходить на проїжджу частину. Такі стрічки встановлюються і в середині будівель, наприклад, у закладах охорони здоров’я. Ліцензійні умови передбачають, що приміщення, в якому розташований заклад охорони здоров’я, має відповідати вимогам доступності. Є певні сертифіковані експерти, як правило, архітектори, які приходять на об’єкт і дають висновок, чи відповідає він нормам ДБН. Ця тактильна навігація є засобом орієнтування для людей з порушенням зору. Те, що її інколи неправильно встановлюють, тобто — не там, де потрібно, або встановлюють з матеріалу, який містить, скажімо так, небезпеку — є таке. Але, як на мене, законотворець і люди, які писали ДБН, не можуть прописати, що тактильні смуги мають бути виключно з такого-то матеріалу. Вони прописують, за яких умов вони мають бути встановлені. Але, нагадую, цей ДБН поширюється на нове будівництво, на капітальний ремонт або на реконструкцію. Якщо один з цих процесів має місце, значить, обов’язково мають враховуватись норми інклюзивності.
Тобто, те будівництво, що зводиться з нуля, зараз вже будується за нормами ДБН з урахуванням потреб людей з інвалідністю?
Якщо імплементувати питання доступності сучасного будівництва, це коштує від 1% до 3% вартості проєкту. І будівельники, і ті, хто замовляють будівництво, розуміють, що 1%-3% – не дуже велика сума, яку можна витратити на доступність. Ця будівля відповідатиме усім нормам. До неї не буде ніяких питань з точки зору доступності. Ті будівлі по Харкову, наприклад, житлові будинки, які у нас реконструюються після пошкодження внаслідок збройної агресії, — на них теж розповсюджуються ці норми. І там теж встановлюються, як правило, засоби доступності, у тому числі пандуси.
Зараз збільшується кількість людей, які повертаються з фронту — ветерани, особи, які отримали інвалідність внаслідок війни. Вони потребують облаштування пандусів у будинках або приміщень, в яких вони мешкають. Тут є певний механізм. Людина, яка є особою з інвалідністю, може подати заяву до міського голови. Це звернення розглядається. Ми виїжджаємо за вказаною адресою, дивимося вхідну групу, дивимося шляхи руху до під’їзду, складаємо акт обстеження і рекомендуємо там встановлення пандусу. Ми всі технічні речі описуємо, даємо свої рекомендації, що потрібно зробити. Ці рекомендації потрапляють в роботу до профільного департаменту, тобто Департаменту житлово-комунального господарства. В них є комунальні підприємства, які виконують необхідні роботи. Результатом є встановлення пандусів.
Наскільки дорожня інфраструктура у Харкові є безбар’єрною? Що вже зроблено, що потрібно доопрацювати?
По світлофорах — це прилади звукового інформування. Вони встановлюються на світлофори і інформують людей, які знаходяться на пішохідному переході, що перехід дозволено. У нас вони роблять сигнали маячкового типу. Цей засіб інформування людей з порушенням зору достатньо актуальний і необхідний. У нас налагоджена комунікація з однією з громадських організацій. Це Українське товариство сліпих. І якщо десь світлофлор перестав функціонувати, то вони мені телефонують. Ми приїжджаємо і дивимось, звертаємось до профільного департаменту будівництва шляхогосподарства, у них є спеціалізоване підприємство «Харківсигнал», яке опікується світлофорними об’єктами і питання вирішується. У нас станом на кінець минулого року було обладнано звуковими приладами 271 світлофорний об’єкт. Це враховуючи, що на одне перехрестя може бути чотири світлофорних об’єкти.
Дорожня інфраструктура пов’язана з транспортом. У нас, в принципі, знято питання з тролейбусами і з автобусами, тому що вони здебільшого є доступними і пристосованими. 99% тролейбусів, які функціонують у місті, облаштовані для людей, які пересуваються на кріслі колісному. З трамваями — біда. Тому що трамвайний парк, який є в місті, будувався в минулому столітті, а тоді були трохи інші бачення і трохи інші вимоги до доступності.
Але доступність транспорту — це ж не тільки його низькопольність. Це, в тому числі, звукове інформування. Для людей, які не бачать, важливо, щоб був інформатор, який казав, яка наступна зупинка. А для людей, які не чують, важливо, щоб було інформаційне табло, яке б сповіщало і про наступну зупинку, і про маршрут, і про зміни в маршруті. Це в нас на етапі реалізації, тому що зміни в маршруті, як правило, водій оголошує через систему зв’язку. А навіть якщо є табло, в той же момент внести зміни до програми, яка там встановлена, і проінформувати людей, які не чують, — цього, на жаль, немає, але ми над цим працюємо.
У цьому році в нас будуть певні зміни. Сподіваюсь, ми зможемо зробити, щоб в усіх видах нашого наземного громадського транспорту було звукове інформування. Є питання по деяких трамваях, які нам передають наші міжнародні партнери. Там цих систем немає, вони потребують встановлення. А це достатньо довгий процес, плюс для нього необхідне фінансування.
Але, певні зрушення у цьому питанні є. Ми розуміємо, що воно є пріоритетним саме для категорії людей, в яких є порушення зору.
А скільки часу може зайняти вирішення цього питання?
Будемо намагатись цьогоріч зробити.
Як це взагалі відбувається?
У нас є транспортні комунальні підприємства. Вони збирають спочатку комерційні пропозиції від виробників певного обладнання, потім оголошують тендерну процедуру. Після завершення тендеру вони отримують обладнання і необхідний якийсь час на його встановлення. Це як я бачу.
Що стосується людей із вадами слуху. Чи співпрацює місто з громадськими організаціями на тему жестової мови в установах?
У закладах охорони здоров’я, ЦНАПах є планшет зі встановленим програмним забезпеченням, яке дозволяє в режимі онлайн доєднатися до перекладача жестовою мовою. У цьому трикутнику — людина, яка надає послугу, людина, яка прийшла за послугою і перекладач — відбувається взаємодія з тих питань, які цікавлять людину.
Впродовж часу, коли це було впроваджено, чи були якісь скарги від громадян і як їх вирішували?
За минулий рік ми таких таких скарг не отримували. Але ми спілкувались з людьми з порушенням слуху, вони кажуть, що перекладачів стало об’єктивно менше. Це ситуація в загальнонаціональному масштабі, і в Харківській області зокрема. Тому що люди з інвалідністю могли переїхати або в інші області України, або за кордон. І зараз таких людей менше, саме перекладачів.
Як зараз працює система роботи з кол-центрами? Чи вона налагоджена для людей з інвалідністю? Особливо в умовах війни, коли зв’язок часто зникає?
Заходи вживаються як на місцевому рівні, на рівні громад, так і на загальнодержавному. Нещодавно було оголошено про запуск лінії 112, на яку можна зателефонувати. Наприклад, відеодзвінком для людей з порушеннями слуху, увімкнеться людина, яка розуміє жестову мову. Загалом прогрес не стоїть на місці. В кожному телефоні, якщо зайти в налаштування, є такий пункт, який має назву «Доступність». І люди з порушенням зору, я знаю, користуються у телефоні цією опцією. Вона промовляє те, що наприклад, приходить повідомлення, або ви голосом можете надіслати повідомлення, продиктувавши текст.
Чи моніторите ви стандарти безбар’єрності у бізнесі?
Заклади, у тому числі, сфери обслуговування громадян — заклади громадського харчування, банки, аптеки чи інші установи — теж можуть підпадати під проведення моніторингу. Але сам порядок виписаний так, що це виключно добровільно. Якщо управитель об’єкту зголошується пройти цю оцінку, — він молодець. А якщо він не пройшов цю оцінку, то ніяких санкцій до нього застосувати неможливо. Це не передбачено ніяким актом законодавства. На початку лютого ми проводили онлайн-захід для представників бізнесу, розповідали їм про нові ДСТУ, які надає держава і що у відповідь на це просить. Є певні програми, які вже працюють, по облаштуванню робочого місця для осіб з інвалідністю. Роботодавці, в тому числі і Харкова, і торік, і позаторік отримували компенсацію за працевлаштування осіб з інвалідністю. Плюс є певні пільги на сплату єдиного соціального внеску. Окрім цього, ми розповідали представникам бізнесу, що є спрощений порядок встановлення засобів доступності. Якщо, наприклад, підприємець хоче поставити пандус перед своїм магазином, не потрібно робити проєктну документацію і погоджувати. Це визначено постановою Кабміну, там є спрощений порядок. Ми надали підприємцям інформацію, оцінки, усі посилання, свої контактні телефони. Якщо потрібна якась методична допомога чи роз’яснення, ми готові допомогти.
І багато тих, хто скористався, цією можливістю?
Кількість закладів бізнесу, які провели оцінку, — мінімальна. А тих, хто зателефонував нам, — один чи два заклади. Вони розказали, що їм не зрозуміло, що у них немає фахівців у сфері містобудування. Я запропонував нашу допомогу, вони відповіли, що подумають, ну, на цьому все і закінчилося.