Этого достаточно, слышите меня?
Сегодня похоронила еще троих. Без истерик, без надрыва. Без слез. На полпачки сигарет больше. На полчаса перерыв в работе. Фотки, голоса, глаза…У меня их тридцать. Стариков.
Я делаю это два раза в год, весной и осенью. Обзваниваю. Живы ли? «Как он»? «Как она»? Спрашивать про здоровье – нелепо, им всем за восемьдесят.
– Алло, поселковый совет… медпункт…соседи… Это телевидение, мы у вас фильм снимали несколько лет назад, в вашем селе Марию Степановну…
Ненавижу это делать. Не потому что боюсь услышать «умер», «умерла» и поставить очередную метку красным напротив фамилии. Не это. Боюсь упрека.
– А ведь Вы так и не приехали больше… а он ждал… а она ждала…
Нет, никто не сказал мне этого и вероятнее всего никогда не скажет. А было бы справедливо. Оправдываться не буду, работа, погода – всё фигня. Просто не смогла себя заставить снова вернуться «туда». Снова увидеть, как плачет дед Акун, услышать, как надрывно поет абсолютно глухая Зей, как мучительно кашляет старик Цимбал…
На этой неделе снова ДАТА. Будут “урочистості”, “вшанування”. Слово «голодомор» на каждом шагу. А еще геноцид, политики, памятники, венки. Будут плеваться прохожие, и люди под «никами» станут спорить на форумах «кто виноват и кого бы повесить на площади». В телевизоре будут говорить слова. Кто-то зажжет свечу. Меня позовут «выступить». Не хочу…
Правда, что бы я не рассказала о фильме «Жернова» – о том, как, когда и зачем снимали его, о том, что было «до», «после» и «почему», о собственном отношении к событиям 32-33 годов, о политиках и политике, о причинах, виновных, явках, паролях… Я в любом случае повторюсь.
За три года я ответила, кажется, на абсолютно все возможные вопросы, услышала все возможные реплики и комментарии. Побывала и «жидовкой, на сытый желудок снявшей заказной фильм», и ощутила аплодирующий стоя зал. Честно – устала.
Знаете, чего я хочу? Хочу, чтобы вы знали их лица, когда будете говорить «об этом». Спорить, рассуждать, обвинять, защищать, зажигать свечу – не важно. Посмотрите на них, послушайте их. Я ни разу не произнесла слово «голодомор» при этих людях. Просто просила вспомнить детство, юность…
Коваленко Василий Поликарпович 1928 г.р. Село Бунаково, Лозовской район
«Помню с 31 года наше хозяйство. Було трое коней, у батька. Ще бричка така була, в квітах. Ще млин! Млин у нас був, вітряк!»
Ашиткова Агрипина Ивановна. Село Якимова, Близнюковский район.
Умерла в мае 2009-го. Ей было 94 года
«…Я два рази до школи сходила, пам’ятаю крейду, два рази. Повернулася в другий раз, а невістка, дядькова дружина, мені й каже: «ще раз підеш, я тобі руки повириваю, робити треба!»
Оберемок Нина Емельяновна 1927 г.р. Село Новая Водолага, Нововодолажский район
«А тоді почалося… Контрибуція називалася. Перший раз, наприклад, триста пудів хліба треба здати – здав батько. Через деякий час, знов приходять – вже ледве половину здав він. Третій раз нічим здати – виходь с хати! Виганяли нас з хати…»
Нарожный Григорий Никонович 1927 г.р. Село Волохов Яр, Чугуевский район
«…Приходе бригада у двері, називалися ударні бригади, ударники. Заходять у хату дві – три людини, а, інші вони, по огороді, по дворі, по хлівах штрикають жигалами такими, шукають хліб. А ті лізуть до нас на піч, ми на печі сидимо діти, у батько нас було шестеро дітей, шукає в нашому лахмітті…Забрали, все на світі забрали. І в погребі картоплю забрали і квашену капусту забрали і огірки і помідори, усе позабирали…»
Гипик Мария Ивановна 1931 г.р. Село Коломак, Коломакский район
«… Мама плакала. Приходили і приходили.. ті..як їх.. Дійшло до того, що їм чавуни знадобилися дома, чи горшки. І те одбирали. Ну що це? Держава де подіне ті горшки? Поб’є? Ну куди їх можна було вмостити?»
Шаталова Анастасия Автономовна 1924 г.р. Село Протопоповка Балаклейский район
«…А тож не пам’ятаю ?! Прийдуть раз ,папаша наберуть їм скільки скажуть, а тоді туди-сюди – знов йдуть. А що то за ударники були?! Наші! Наші, п’яниці. У папаши був хліб захований, а мама знала, розумієте?!»
Павленко Георгий Васильевич 1919 г.р. Село Двуречное, Двуречанский район
«Пам’ятаю прийшли вони… А в нас хата селянська, на дві частина поділена. В тій частині стояв шаплик, ми називали його кадушка, із житом. Цей шаплик майже повний жита був. І вони, ці активісти намагалися забрати його. А мамо, зібрала нас чотирьох ось тут і каже: Забирайте спочатку дітей, тоді забирайте зерно, я не хочу щоб мої діти померли в мене на очах…»
Акун Василий Данилович. Село Высокополье, Валковский район.
Умер в мае 2009-го. Ему было 86 лет
«…Перша Віра умерла, потім Володя, потім Гриша… Троє в голодовку у мене на руках… Молодші братики та сестричка…»
Акун Мария Трофимовна 1924 г.р. Село Высокополье, Валковский район.
«… Маненькі. І не плакала, і не жаліла, і не боялась. Мама прийдуть, візьмуть, та ідуть за хату…Ямку викопають, соломки підстелять і закидає тим… земелькою…»
Николаенко Михаил Васильович. Село Печенеги, Печенежский район.
Умер в октябре 2010-го. Ему было 82 года
«…Як Вітя помирав я гарно пам’ятаю. Мама варила картоплю в чугунку вже весна була. Така маленька картопля, тільки зав’язалась, мов голубине яйце. І вона вже майже закипіла, пінкою вже взялась. Вітя лежав і весь час казав: Мамо, їсти хочу, мамо їсти хочу… Вона йому: Вітюша, зараз закипить, я принесу. Ще хвилинку… Принесла, а він вже помер.. Мати все життя потім повторювала, як щоб я на дві хвилини раніше принесла, Вітя б жив…»
Ускова Александра Дмитриевна 1926 г.р. Село Лозовское, Первомайский район
«… В мене був братик, немовля. Дідусь с бабусею кричали на мити: Ліза, та не годуй його! Бо ти всіх інших втратиш! А вона підійде до нього, та плаче. Тоді люльки були, знаєте, такі як гойдалки. Ото вона підійде до тієї колисочки, плаче, а воно “а-а”, та й помер…»
Твердохлеб Мария Федоровна. Село Писаревка, Золочевский район.
Умерла в июле 2008-го. Ей было 90 лет
«…А що ж мати зробе? Нічого мати не зробе! Що вона зробе? І батько дома був, так що? Прийшли скидали нас чотирьох і забрали зерна. Що ж вона? Що ж мати зробе? Нічого…»
Передерий Федор Андреевич. Село Бахтин, Боровской район.
Умер в мае 2009-го. Ему было 93 года
«…Ми тільки-но костер стали розпалювати, як тут вискочили два діда. Таки чорні, здорові. Один ухватив Васька, інший мене за ремінь ухватив, отут. Я розстебнув батьків ремінь і дуба дав. Бігу не обертаюся. От на ту гору, і тікати… Більше, я того пацана ніколи не бачив…»
Кочерга Василий Леонидович 1927 г.р. Село Дмитреевка, Богодуховский район
«Нас возом в ясла возили. Вихователька, так перед тим, як починати їсти, все казала: Діти, будьте готові! Ми повинні відповісти: Завжди готові! Я маленький не знав, що це – «завжди»? Мені чулось «забзди» готові. На що думаю, це «забзди» здалося?! Тоді ото начинають їсти…»
Дука Анастасия Ивановна 1920 г.р. Село Зачепиловка, Зачепиловский район
«… Про Сталіна співали пісні… Поет: «Пускай Сталін Великий послухає, нашу пісню в Великім Кремлі. .» Не пам’ятаю… Далеко ж діло було!»
Пивнева Вера Петровна 1922 г.р. Село Федоровка, Шевченковский район
«…Хто-то заявив, що колоски в нас э. І мамку забрали. Ходила вона в Сеньків на суд. На суд за ті колоски. Там знайшовся суддя якийсь порядний, подивився що жінка пухла і відпустив її… Вмирати до дому…»
Гнатенко Агафия Марковна 1912 г.р. Село Поповка, Красноградский район
«…А потім дядько один мені каже: ти поїдь, Агафія, та позбирай, отам, людей мертвих. Кажу: та як же я поїду? А він: пришлю коняку і візок низенький такий, може де буде і велика людина, а більша ж частина дітей… Отака була моя робота…»
Цимбал Федор Павлович. Село Малая Комишуваха, Изюмский район.
Умер в августе 2009-го. Ему было 84 года
«…У погребі за дверима, як що двері відкриті, та не видно, так стояла діжка отака квашених буряків красних. Так вони не побачили цих буряків! І ото ми тими буряками зиму вижили. Піде батько в погріб, макітерку, шість кусочків буряка візьме і кружечки дві кваску. Ото кожному по кусочку буряка і кваску, ото денна норма була їди…»
Стеблянко Антонина Григорьевна 1923 г.р. Село Сеньково, Купянский район
«…Спеціально був цвинтар такий, для коней. І що ж ви думаєте?! Тільки туди привезуть тушу, обіллють якоюсь гидкою рідиною, а жінки вже стоять там с сокирами. От моя тьотя пішла туди, привезли ж черговий труп, почали розрубувати. І здалося комусь що тьотя собі дуже великій шмат відрубала м’яса. Почалася там сварка і їй розрубали руку… Ну все рівно м’яса вона взяла такі до дому…»
Задорожная Ольга Степановна 1923 г.р. Село Великий Бурлук, Великобурлуцкий район
«… Я прийду і тьотя мені кочережок накине. Тільки, як не має дома її чоловіка! Там такий був… Не дай Бог побачив би, що вона мені кукурудзину положить, так вб’є к чорту!»
Кузьменко Анна Захаровна. Село Тавижня, Сахновщинский район.
Умерла в ноябре 2008-го. Ей было 88 лет.
«…Там був комірник, такий, а в мене одежа була. Був сіряк у мене, сіряк. І примус був. І я, значить, примус дала комірникові, дав він мені хлібину, та сметани стакан. А той… забула вже.. Сіряк бабусі віддала одній, а вона мені – жита трохи…»
Пенкина Анна Павловна. Г. Харьков.
Умерла в апреле 2010-го. Ей было 96 лет
«… А так як я була кругла відмінниця, мені ще й стипендію платили. 12 рублів! Так ми іноді шикували з подружкою – покупали 100 грам повидла і чай! Намазували повидло на хліб, запивали чаєм, так смачно!»
Балагура Дарья Илларионовна, 1921 г.р. Село Старый Салтов, Волчанский район
«..Весну гарно пам’ятаю. Щавель кінський був такий. Мама одварювала його, а ми товкли. І вона пекла оці, як їх.. із зелені тієї, той, – пампушки!»
Балагура Сергей Кузьмич, 1919 г.р. Село Гонтаревка, Волчанский район
«…Щоб забити відчуття голоду пили воду. Ось. А від води починали пухнути ноги. Ось такі були! Не вміщалися ноги ні у валянки, ні в що…»
Цибульник Федор Борисович. Село Мохнач, Змеевской район.
Умер в декабре 2009-го. Ему было 88 лет
«…Кума материна прийняла нас гарно у Харкові, нагодувала. Каже мамі: “роботу я тобі знайду, є у мене, каже, дві сім’ї літні, будеш там вбиратись, таке. Але, каже, Мариську, молодшу мою сестричку, немовля вона зовсім була, треба у приют здати…»
Прихожай Лидия Яковлевна 1928 г.р. Село Курулька, Барвенковский район
«…О! У нас було! Лагута Настя Кузмінічна, тамочки жила, Двох, Шуру і я забула, як того хлопця, тобто дівчинку і хлопця… Кинули. Відвезли в Краматорськ, посаджали там, біля людних міст, ну щоб забрали. І ще Галина Степановна Понамеренчиха… Сина. І вони все життя плакали за цими дітьми І не то, що вони ізверги, а щоб діти вижили!»
Ермоленко Анна Антоновна. Село Крутояровка, Кегичевский район.
Умерла в августе 2008-го. Ей было 103 года
«…Пережила… Господи, Господи… Отгорювала баба… Отгорювала. А зараз би тільки жити! А на що вже жити, а?!»
Зей Анна Трофимовна 1913 г.р. Село Полевая, Дергачевский район
«Не чую я нічого. Не чую! Але ж я пам’ятаю. Я все пам’ятаю!»
Кадацкая Татьяна Федоровна 1918 г.р. Село Ольшаны, Харьковский район
«Чому було так погано? Не знаю. Врожай начебто був… Всі працювали. Але чомусь не було хліба, продуктів не було ні яких. Магазини були пусті, полиці пусті. Оце я гарно пам’ятаю….»
Вьюник Мария Степановна. Село Красный Кут, Краснокутский район.
Умерла в июне 2010-го. Ей было 89 лет.
«…Хлопці, чуєте, хоч маленьку листівочку напишіть мені?! От гарно було б, ото б я знала, що ви хороши люди…»
Эти слова Мария Степановна сказала на прощанье, когда съемочная группа уезжала. Мы так и не написали. Вот сегодня, наконец, дозвонилась до ее поселкового совета…
Теперь вы их знаете. Этого достаточно, слышите меня? Не смейте снова твердить про важность выяснения обстоятельств, точного количества жертв, про наказания виновных, про эфемерного «какого-то» кто придет и повторит все снова. Каждый взрослый виноват в том, что случилось тогда. Тот, кто придумал, кто подписал, кто отобрал, кто отдал, кто промолчал…
Каждый взрослый отвечает за историю. Вот вам, современники, и вывод.
Фото Сергей Козлов.