Російські танки, МТЛБ та інша військова техніка на двох в’їздах у Харків. Більше, ніж просто виставка або фотолокація. Це ще і своєрідний склад трофейних запчастин знищеної ворожої військової техніки. На двох локаціях представили понад 30 одиниць, а буде ще більше, обіцяє Олександр Добробаба, співзасновник Благодійного фонду «Щоденники війни», який організував цю виставку. Де і як він з командою шукає експонати, яка користь від цього українським військовим і що буде з виставкою після війни? Про все це Олександр розповів в інтерв’ю «МедіаПорту».
Коли і як народилася ідея виставки?
Минулого літа, коли побачив, що до Києва на виставку до Дня Незалежності відвезли «Тигрів», яких у Харкові були в перші дні було спалено, це мене трошки засмутило. На Київщині теж були бої і там було достатньо спаленої орківської техніки. Навіщо було забирати до Києва ще і ту, що вдерлася на Харківщину і була тут знищена? Тоді наша команда вирішила створити таку виставку у Харкові.
Я пів року ходив з цією ідею до різних місцевих посадовців, писав листи міністру оборони Олексію Резнікову, куди тільки не звертався. Усі погоджувалися, мовляв, гарна ідея, будемо допомагати. Але далі слів справа не рухалася. Лише зо два місяці тому нас підтримав Сергій Миколайович Мельник, більш відомий як генерал Марсель, з яким ми співпрацювали по іншому проєкту, пов’язаному з дронами-камікадзе. Він посприяв, щоб у нас був супровід в експедиціях, на постах нас не зупиняли та знайдену техніку не забирали, щоб ВСП (військова служба правопорядку — ред.) не думала, що ми намагаємось щось вкрасти. І ось вже півтора місяця, навіть більше, ми щоранку виїжджаємо на «полювання»: шукаємо розбиту і знищену орківську техніку у Харківській області. Уже плюс-мінус знаємо, де і що лежить.
Як ви її шукаєте?
Спочатку самі їздили по селах, де були бої, розпитували місцевих, де є розбита техніка. Але місцеві «партизани» не дуже охоче розповідали.
Чому?
Вони її розпилюють на кусочки і здають на металобрухт. Хоча цього і не можна робити, але є такі «вмільці», які приїжджають і так роблять. Коли ми з цим стикнулися, зрозуміли, що часу обмаль, нам треба першими знайти техніку і вивезти. Стали самі шукати.
В перші два тижні було важкувато. Це ж треба не лише знайти, а й дістати, забрати її. А вона, на жаль, стоїть не лише вздовж заасфальтованих доріг, але і в лісах, полях, під проводами. Ми не до всього можемо дістатися. Бувають складнощі. Наприклад, після дощу ґрунт м’який і її майже неможливо дістати. Або є інформація, що орківській БТР затонув у болоті неподалік кордону. Уточнимо де, будемо витягувати… Крім того, не всі поля і лісосмуги розміновані.
Ви шукаєте там, де вже розміновано?
Намагаємося, так. Якщо бачимо якийсь цікавий рідкісний експонат, перш ніж його забрати, обов’язково звертаємося до саперів. Вони продивляються місцевість. Якщо кажуть, що все безпечно, ми забираємо. Якщо ні — чекаємо, доки не розмінують і лише потім вивозимо.
Яким чином вивозите?
Доводиться винаймати спецтехніку — крани з майданчиками. Спочатку не всі навіть погоджувалися їхати, коли дізнавалися, що треба перевозити потрощену орківську техніку. Вимагали шалені гроші. Але коли перші кілька одиниць вдалося вивезти, місцева влада, військові адміністрації в тих самих Циркунах, Балаклії, Ізюмі, Чкаловському, інших населених пунктах зрозуміли, хто ми і навіщо це робимо, та почали нам допомагати, підтримувати. І техніку, слава Богу, уже надають не за такі шалені гроші, як на початках.
А навіщо ви це робите?
Ми спочатку планували зробити просто виставку знищеної ворожої техніки, щоб люди розуміли, що відбувається і що тут було рік тому. Бо я зустрічаю тих, хто поїхав з міста на початку повномасштабного вторгнення, і вони не вірять, що стільки знищено орківської техніки на Харківщині.
Але дуже швидко з’ясувалося, що від цієї виставки є і інша користь. На дві наші локації з експонатами приїжджають доблесні воїни з 53-ї, 92-ї, 93-ї бригади, які шукають запчастини, необхідні для ремонту їхньої техніки. Коли бачать щось потрібне на наших експонатах, знімають, — ми їм віддаємо.
У них немає часу самим їздити і шукати по полях, тому ми зараз цим займаємося. Тепер ми співробітничаємо і з професійними ремонтниками, і з 53-ю бригадою, і з 92-ю, і з 93-ю. Приміром, професійним ремонтникам обов’язково потрібні дула. Ми їх знаходимо, фотографуємо, скидаємо світлини. Вони визначають, які нормальні, і ми своїми силами і засобами привозимо їм ці дула. 92-й бригаді потрібно було дуло САУшки. Ми знайшли його поблизу Ізюму, привезли і віддали їм. Або ще був випадок. Ми знайшли російський танк, який наші підбили. У нього башта відлетіла, перекинулася. Коли ми її дістали, виявилося, що вона з цілим кулеметом. Він потрібний нашим воїнам. Вони приїхали, одразу зняли його.
Ви ж його не виставляли на виставку?
Виставляли. Він заржавілий був, але його можна зняти, розібрати, почистити, замінити зіпсовані деталі. Днями ми привезли МТЛБ (у народі — «мотолига»). На ній були гусениці, в яких пробіг щонайбільше 200 км. Це щонайбільше. Кожна гусениця коштує дуже великі гроші. Каток, на який вона ставиться, — теж. Не буду називати цифри, але вони дуже великі. Ми їх теж передали нашим військовим. Загалом на сьогодні ми їм передали різних запчастин на понад 2 мільйони гривень. Звісно, безкоштовно. Вони забирають, ремонтують, ставлять на техніку і їдуть далі воювати, захищати нашу Батьківщину.
А охорона на майданчиках є? Щоб не покрали всі ці запчастини…
Обидві наші локації, на яких розташована виставка, перебувають під цілодобовою охороною.
До речі, чому саме ці локації обрали?
Через зручне розташування. Одна локація — на в’їзді з Києва до Харкова. Інша — на виїзді з Харкова до Чугуєва. Там їздить багато волонтерів, у тому числі з інших країн, багато цивільних, військових — там зручно людям заїжджати і на власному транспорті, а іноді буває, що заїжджають цілими автобусами.
Переважно цивільні чи військові?
І цивільні, і військові. Заїжджають, фотографуються, пишуть щось на техніці. Днями я стояв на виставці, дивився і, чесно кажучи, просто сльози у мене потекли, бо люди пишуть: «Это вам за Харьков!», «Ви ніколи нас не переможете!». Багато-багато такого пишуть.
Російською чи українською пишуть?
Хто як. Але атмосфера там надзвичайна. Багато людей, особливо вихідними приїжджають, дивляться. До того ж виставка постійно поповнюється, майже щодня привозимо щось нове.
Яка саме техніка представлена? Який її вік? Це та, що ще з радянських часів залишилася чи відносно нова?
Абсолютно різна. «Тигри», МТЛБ, БТРи, танки різних модифікацій (Т-72, Т-62, Т-70), «Тунгуски», «Шилки»… Дуже багато всього і різного за віком. Днями ми привезли з Балаклії «Тигрів». Вони спалені. Наші хлопці «Хаймерсами» знищили там багато військової техніки: три «Тигри», чотири командирських БТРи, кілька КамАЗів і автобус. І є танк Т-62, якому вже пів століття, а то й більше. Ремонтники, які передали нам його для виставки, кажуть, що на цьому танку орки заходили у Запорізьку область.
Ви казали, що у вас ідея виставки народилася, коли побачили, що техніку, що була знищена у Харкові, виставляють у Києві. Не боїтесь, що так само буде у Запоріжжі і у них виникне бажання цей танк забрати?
Цей танк привезли в Харків ремонтникам. Вони з нього зняли все потрібне і щоб він не займав зайве місце, віддали нам на виставку. Але якщо раптом хтось з Запоріжжя захоче забрати — будь ласка. Нехай лише отримають необхідні узгодження і ми охоче його передамо. Ми тільки «за».
Що буде з цими експозиціями після закінчення війни? Вони залишаться у такому ж вигляді чи ви плануєте перетворити їх на музей або ще щось?
Ми плануємо зібрати на Харківщині якомога більше розбитої російської техніки. Нехай люди бачать і знають, скільки її вдерлося на нашу територію. Ми хочемо, щоб на кожному експонаті була історія: де його було підбито, якою бригадою, з якої зброї і так далі.
А зараз у вас вже є ця інформація?
Частково — так. Наприклад, газотурбінний танк Т-72, який ми забрали з окружної. Він туди доїхав з боку Циркунів, де його наші хлопці підбили «Джавеліном». Навіть є відео в інтернеті. Так само по інших експонатах збираємо інформацію. Ми ж самі забираємо цю техніку. Бачимо, звідки її забираємо. Розпитуємо місцевих, вони розповідають, що відбувалося. Можливо, навіть напишемо книгу або створимо великий документальний фільм, бо у нас вже дуже багато відеоматеріалу. У будь-якому випадку будемо дізнаватися історію кожної одиниці техніки, де, коли і як її підбили. Люди мають це знати.
