Архітектурний скарб після обстрілу, столиця бунтарської фото: Харків у фокусі іноземних медіа
У щотижневому огляді іноземних медіа на MediaPort — наслідки удару по Держпрому, Харків як столиця «бунтарської фотографії» та репортаж з Ізюма.
Удар по будівлі Держпрому у Харкові розцінили як «культурний вандалізм проти символу українського спротиву», пише The Guardian.
«Потужна бомба ФАБ-500 вдарила офіси на третьому поверсі, зрізавши кут будівлі та оголивши внутрішні зигзагоподібні сходи. Вікна вибило. У вівторок рятувальники скидали скло та дверні рами з пошкоджених верхніх поверхів у двір».
«Вони монстри, які не мають цінностей цивілізованого світу. Росіяни приносять пекло», — сказав Денис Богданов, коли оглядав пошкодження. Історик, який розбирає завали, назвав російську агресію проти України наслідком давньої заздрості та «імперського комплексу». «Вони такими були протягом століть», — сказав він.
«Будівлю Держпрому спроєктували так, щоб продемонструвати радянські інновації і віру в майбутнє. Її збудували, коли Харків був столицею комуністичної України. Вона пережила Другу світову війну, а після здобуття Україною незалежності стала урядовою установою.
Мер Харкова Ігор Терехов назвав цю бетонну споруду архітектурним скарбом для всієї України. Він сказав, що удар Кремля був «по-справжньому жахливим видовищем». «Якщо озирнутися на Другу світову війну, навіть Гітлер не зробив того, що зробили росіяни», — додав він.
Автор нагадує, що під час попередніх атак постраждали Харківська ОВА, готель Kharkiv Palace, інші будівлі у центрі міста.
«Я відчуваю таке глибоке чисте жахіття, це нестерпно. Це будівля, яку я найбільше люблю у цьому клятому світі. Для кожного харків’янина це символ свободи та винахідливості», — прокоментувала The Guardian аспірантка Вікторія Грівіна.
Марія Авдєєва, експертка International Strategic Action Network for Security, зазначила, що Держпром є найбільшим збереженим пам’ятником конструктивізму у світі. На її думку, удар підтверджує російську стратегію терору та залякування. Авдєєва поскаржилася, що Україна вразлива до безперервних повітряних атак, оскільки адміністрація Байдена — а також Велика Британія та Франція — не дозволили Києву бити західною зброєю по військових цілях вглиб росії.
«Статус захисту ЮНЕСКО [у 2023 році Держпром отримав статус тимчасово посиленого захисту — уточнення «МедіаПорта»] у випадку з Держпромом, «не спрацював», зауважила вона».
Le Monde пише про Ізюм та «важке відродження міста-мученика», деокупованого у вересні 2022. Репортаж починається з кладовища, де ексгумували понад 400 убитих під час російської окупації.
«Хоч і дерева не виглядають дивно, кожен мешканець знає, що ці дерева прокляті… Між соснами не можна не помітити 449 виритих рядком ям у землі, могил, позначеними грубим хрестом, нагадуючи про мучеництво, пережите Ізюмом».
«Ми не будемо чіпати ці порожні могили, — сказала Марина Коловоротна, голова комісії з питань культури міської ради, — навіть щоб розширити тісне старе кладовище. Без минулого немає майбутнього; ці жертви — наші шрами».
Майже 80% інфраструктури та 30% будинків зруйновано, розповів перший заступник міського голови Володимир Мацокін «Відновлення — непроста справа, ми за 50 кілометрів від лінії фронту, і деякі підштовхують нас до знесення, щоб стерти погані спогади, а інші хочуть зберегти будівлі, щоб ми ніколи не забули».
Щодня він проїжджає колишньою вулицею Першотравневою (після перейменування — Пам’яті) повз розбитий навпіл будинок, де загинули пів сотні людей. «Досі видно внутрішні приміщення квартир, дзеркало, одяг у шафі, сліди життя таким, яким воно було до цього», — сказав Мацокін.
Експерти дійшли висновку, що реконструкція можлива, і цей проєкт підтримують жителі Ізюма, які тільки-но повернулися або все ще перебувають за межами міста, де наразі проживає 27 000 осіб. Але родини жертв і багато тих, хто залишався під російською окупацією, хочуть, щоб це місце зберегли в його нинішньому вигляді і перетворили на меморіал. «Раніше, — зазначив перший заступник, — цей новий район був популярним і дорожчим, ніж інші, з дитячими майданчиками, він був повний квітів і близький до річки. Тепер над цим місцем нависає печатка загибелі».
«50 років української історії очима митців спротиву». В іншому матеріалі на саті Le Monde йдеться про документальний серіал «Харків, столиця бунтарської фотографії», що вийшов на платформі Arte.tv. Це п’ять епізодів тривалість близько 10 хвилин, що розповідають про три покоління фотографів, які своїми знімками «фіксують буденне життя та великі події — від радянських часів до нинішньої війни з росією». Cеріал створили Ольга Черних, Аліс Боккара-Лефевр та Надія Бернард-Ковальчук.
«Їх вісім. Вісім фотографів з розкуйовдженим волоссям, усміхнених, жартівливих, меланхолійних і талановитих, які проживали в похмурі 1970-ті роки в Харкові, великому місті на сході України. Об’єднавшись у групу «Vremya» (у перекладі — «час»), ці неофіційні артисти прагнуть своїми знімками захопити радянську реальність, а також відобразити надії на краще майбутнє. Ризикуючи свободою, збираючись у приватних місцях, вони винаходять концепцію «впливу», демонструють оголені тіла звичайних людей, порушують встановлений порядок і насміхаються з КГБ. Вони не є дисидентами, але виходять за межі норм».
Перед камерою — деякі з батьків-засновників (Євгеній Павлов, Ігор Манко, Борис Михайлов) розповідають про ці важкі та божевільні роки.
«Сергій Лебединський, фотограф і член третього покоління цього непересічного руху фотографів, хотів, щоб ця художня пригода була відзначена та виставлена в музеї, звісно, в Харкові. Російське вторгнення у лютому 2022 року відклало відкриття, але це лише затримка. Під наглядом КГБ або під російськими бомбами, у 1974 році, як і в 2024 році, ці покоління фотографів, що живуть у Харкові, навчилися передавати один одному естафету мистецтва, яке не лише протестує. Під час останнього фестивалю фотографії в Арлі, у липні, ця серія отримала тріумфальний прийом. Після перегляду стає зрозуміло, чому».